Постанова

від 06.01.2025 по справі 903/741/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року Справа № 903/741/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

без виклику (повідомлення) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Машівського ліцею Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 01.11.2024, повне рішення складено 06.11.2024, у справі № 903/741/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Дмитрука Володимира Петровича, м. Рожище, Луцького району, Волинської області

до Машівського ліцею Вишнівської сільської ради, с. Машів, Ковельського району, Волинської області

про стягнення 38 450,00 грн

У серпні 2024 року Фізична особа-підприємець Дмитрук Володимир Петрович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Машівського ліцею Вишнівської сільської ради про стягнення з Машівського ліцею Вишнівської сільської ради 38 450,00 грн заборгованості за переданий товар на підставі договору купівлі-продажу №1.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 позов задоволено.

Присуджено стягнути з Машівського ліцею Вишнівської сільської ради на користь Фізичної особи-підприємця Дмитрука Володимира Петровича - 38450,00 грн заборгованості за товар; - 3028,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

21.11.2024, через систему "Електронний суд", відповідач Машівський ліцей Вишнівської сільської ради, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає:

- висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та наданим документам позивача;

- при розгляді справи слід було дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, обставини здійснення перевезення товару поставленого за видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності позивача/відповідача, тощо.

- невід`ємною частиною договору має бути специфікація, оформлена у вигляді додатка до цього договору, який містить найменування, асортимент, тип продукції, кількість і ціну товару, що покупець має придбати у постачальника відповідно до цього договору, а не видаткова накладна, яка застосовується при передачі фіксації факту надання товару;

- договір не містить дати його укладання та терміну дії, тому вважається таким, що сторони не дійшли згоди щодо терміну виконання зобов`язань;

- позивачем не вказано коли, за якою адресою та яким саме транспортом доставлено товар, тобто не доведено обставин, які мають значення для справи, а суд такі докази не оцінив;

- договір про закупівлю оприлюднюється в електронній системі закупівель протягом десяти робочих днів з дня його укладення відповідно до вимог п. 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноваженою особою з питань публічних закупівель;

- в даному випадку таких дій, як публікування договору в системі «ПРОЗОРО» та передача господарського договору до Централізованої бухгалтерії для його реєстрації, директором Машівського ліцею не здійснювалося.

Враховуючи викладене скаржник просить рішення Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Листом № 903/741/24/7629/24 від 21.11.2024 матеріали справи було витребувано з Господарського суду Волинської області.

28.11.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 903/741/24.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 статті 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Машівського ліцею Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 в порядку письмового провадження без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи /а.с. 71/.

23.12.2024 (вх. № 11009/24) від Фізичної особи-підприємця Дмитрука Володимира Петровича надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Машівського ліцею Вишнівської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 - залишити без змін /а. с. 74-76/.

27.12.2024 (вх. № 11161/24) від Машівського ліцею Вишнівської сільської ради надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/741/24 та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог позивача ФОП Дмитрук В.П. відмовити в повному об`ємі у зв`язку із тим, що зазначений товар до Машівського ліцею Вишнівської сільської ради підприємцем не поставлявся і фактично відсутній у закладі /а. с. 82-84/.

06.01.2025 (вх. № 48/25) від Фізичної особи-підприємця Дмитрука Володимира Петровича надійшли заперечення, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 - залишити без змін /а. с. 85-86/.

Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Дмитруком Володимиром Петровичем (далі - Продавець) та Машівським ліцеєм Вишнівської сільської ради (далі - Покупець) було укладено договір № 1 купівлі-продажу товару (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар за номенклатурою, кількістю та цінами, що вказані у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору /а.с. 4/.

За умовами п. 1.2 покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1 Договору ціни на товар погоджуються в заявці і вказуються в накладній на його відпуск.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що загальна вартість товару за договором становить 38 450,00 грн (без ПДВ).

Відповідно до п. 4.1-4.2 Договору, покупець сплачує за товар після його отримання. Оплата за товар (згідно заявки) робиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками /а.с. 4 на звороті/.

Із наявної в матеріалах справи заявки від 27.05.2024, за підписом директора ОСОБА_1, вбачається, що відповідач просив позивача поставити партію меблів для потреб освітнього закладу на загальну суму 38 450,00 грн. У заявці гарантовано оплату у строк до 31.07.2024 /а.с. 6/.

На виконання умов договору та заявки позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 38 450,00 грн, що підтверджується копією видаткової накладної № 1, яка підписана сторонами та скріплена їх печатками /а. с. 5/.

24.07.2024 позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій просив погасити борг до 31.07.2024 в сумі 38 450,00 грн /а. с. 8/.

18.08.2024 між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 12.08.2024, згідно з яким борг відповідача перед позивачем становить 38 450,00 грн /а. с. 7/.

Відповідач отриманого товару не оплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду першої інстанції з позовом про стягнення 38 450,00 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 позов задоволено. Стягнуто з Машівського ліцею Вишнівської сільської ради на користь Фізичної особи-підприємця Дмитрука Володимира Петровича - 38450,00 грн заборгованості за товар та 3028 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем зобов`язань по договору щодо оплати товару, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив, відповідь на відзив, заперечення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Як передбачено ст. 627 ЦК України, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 655, ч. 1 ст. 692 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд першої інстанції правильно вказав, що незважаючи на те, що договір купівлі-продажу не містить дати укладання, видаткова накладна № 1 не містить дати її оформлення, у сукупності з іншими доказами, які містяться у справі, а саме: лист відповідача про передачу меблів від 27.05.2024, претензія про оплату товару від 24.07.2024, її отримання відповідачем 31.07.2024, акт звірки взаєморозрахунків від 12.08.2024 дозволяють дійти висновку, що передача товару відбувалась у 2024 році.

Однак, як вже було встановлено вище, відповідач отриманого товару не оплатив, а доказів, які б спростовували заборгованість в розмірі 38 450,00 грн, матеріали справи не містять.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати переданого товару підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 38 450,00 грн.

Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Частинами 1, 3 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Матеріалами справи підтверджується, що договір №1 купівлі-продажу товару підписаний сторонами, скріплений їх печатками.

При цьому відповідачем не було подано будь-яких доказів до суду першої інстанції, як і до суду апеляційної інстанції на підтвердження того, що на зазначеному договорі міститься печатка не відповідача, а підпис не належить особі, яка його підписала.

Крім того в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків від 12.08.2024, відповідно до якого заборгованість, яка визнана відповідачем на дату складання вказаного акта, становить 38 450,00 грн.

Вказаний акт підписаний без будь-яких зауважень та заперечень директором Машівського ліцею ОСОБА_1., який як керівник відповідав за бухгалтерський облік очолюваного ним закладу.

Якщо інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб, він може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема, на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що надані позивачем докази є більш вірогідними на підтвердження доведення факту передачі відповідачу товару за видатковою накладною № 1 і цей доказ не спростований відповідачем.

Доводи апелянта, що фізично такий товар до закладу освіти не поставлявся, оскільки згідно останньої інвентаризації, станом на 30.08.2024 таке майно на обліку не перебуває відхиляються колегією суддів, оскільки неналежне виконання уповноваженими працівниками відповідача своїх зобов`язань щодо проведення інвентаризації майна не може ставитись в провину позивачу.

Щодо доводів скаржника про те, що невід`ємною частиною договору має бути специфікація, оформлена у вигляді додатка до цього договору, який містить найменування, асортимент, тип продукції, кількість і ціну товару, що покупець має придбати у постачальника відповідно до цього договору, а не видаткова накладна, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" це - документ, який містить відомості про господарську операцію. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до складання первинного документа містяться і у п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 N 88 (далі Положення).

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (абзац 3 п. 2.4 Положення).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Отже з урахуванням наведених положень документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт відображення у бухгалтерському обліку останнього, є видаткові накладні, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати, як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції. Первинні документи мають містити підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З долученої до матеріалів справи видаткової накладної № 1 вбачається наявність відбитку печатки відповідача.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, накладних, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, на які обґрунтовано послався місцевий господарський суд.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.

За наведеного колегія суддів вважає, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи з приводу незаконних дій ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалась за змовою між позивачем та попереднім директором ОСОБА_1 , як про те стверджує апелянт.

Тобто матеріали справи не містять доказів того, що оформляючи первинні бухгалтерські документи ОСОБА_1 діяв незаконно, а наявність на видатковій накладній відтиску печатки Машівського ліцею Вишнівської сільської ради є свідченням участі такої особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Отже видаткова накладна № 1 є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції - передачу товару, є підставою виникнення обов`язку покупця оплатити товар.

Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи є необґрунтованими та спростовуються встановленими обставинами справи.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки розгляд справи відбувався без повідомлення (виклику) учасників справи, тому у відповідності до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення цієї постанови є дата складення її повного тексту.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Машівського ліцею Вишнівської сільської ради - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 01.11.2024 у справі № 903/741/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу № 903/741/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "06" січня 2025 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.