Постанова
від 23.12.2024 по справі 904/4633/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 року м. Дніпро Справа № 904/4633/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дупляк С.А.) від 26.12.2023р. у справі № 904/4633/23

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації

2. Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм,

до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара"

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонду державного майна України

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградських областях

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства "Укрриба"

про скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути об`єкти нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (позивач-1) та в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового комплексу "Самара", у якій прокурор просив суд:

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236607812256;

2) перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236017812256;

3) контурна дамба №3 інв. №409, площею 143.800 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235933912256;

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта

нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта

нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256;

6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно -2235534412256;

7) причал на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м, реєстраційний номер об`єкта

нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235504912256;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м, реєстраційний номер

об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235458112256;

9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132.679,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235405512256;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235277212256.

- зобов`язати повернути Державі в особі позивача-2 об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256;

7) причал на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235504912256;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235458112256;

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначив, що договір купівлі-продажу, за якими відповідач набув право власності на спірне майно, є нікчемним, оскільки це майно відповідно до закону не підлягало приватизації.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023р. у справі № 904/4633/23:

- позовні вимоги задоволено у повному обсязі;

- скасовано державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового комплексу "Самара" на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта

нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта

нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235277212256;

- зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" повернути Державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового комплексу "Самара" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 94.422,40 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що призначення спірної групи гідротехнічних споруд є захисним і такі об`єкти не підлягають приватизації, про що прямо вказано у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна". Договір, який укладений між третьою особою-2 та відповідачем є нікчемним в силу ч. 2 ст. 215 та ст. 228 ЦК України, оскільки порушує публічний порядок і таке порушення має суттєвий характер, з огляду на те, що всупереч ч. 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизовано майно Держави Україна, а саме гідротехнічні захисні споруди, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод і в силу імперативних вимог законодавства мають перебувати виключено у власності Держави Україна, тим паче в умовах воєнного стану. Враховуючи нікчемність договору купівлі-продажу від 17.12.1021, та у зв`язку з тим, що відповідач не може вважатися власником гідротехнічної захисної споруди, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації речових прав на гідротехнічну захисну споруду, що є належним способом захисту. Вимога про зобов`язання відповідача повернути державі спірне майно є похідною від задоволеної судом вимоги і також підлягає задоволенню на підставі ст. 387, 388 ЦК України, при цьому суд зазначив, до відповідач не є добросовісним набувачем.

Не погодившись з вказаним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023р. у справі № 904/4633/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту. Позовна заява не містить вимог щодо визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 25.06.2021 № 1091 та наказу РВ ФДМУ від 07.07.2021 № 12/01-126-РП, хоча саме скасування державної реєстрації являється похідною позовною вимогою разом зі скасуванням наказів. Фактично прокурор зазначає, що накази Фонду є такими, які прийняті всупереч вимог законодавства України за відсутності компетенції, що є підставою для визнання їх недійсними, проте незважаючи на це обирає спосіб захисту лише щодо скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути об`єкти нерухомого майна.

На думку апелянта, належним способом захисту є витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, а не скасування державної реєстрації. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Судом першої інстанції не було належним чином з`ясовано та встановлено наявність підстав у прокурора для представництва інтересів держави в особі Державної обласної адміністрації, Державного агентства меліорації та рибного господарства, тому що таких підстав немає оскільки позивачі-1,2 не є стороною наступних правочинів: Наказу Фонду державного майна України № 1091 від 25.06.2021 року, Наказу РВ ФДМУ № 12/01-126-РП від 07.07.2021року та Договору купівлі-продажу № 636 від 17.12.2021 року, а подаючи позов про визнання недійсним наказів (правочинів), припинення права власності та повернення майна, прокурор повинен представляти саме одну з сторін правочинів.

Відповідач вважає, що є добросовісним набувачем, а судом першої інстанції не було доведено та встановлено факт того, що набувач (ТОВ АК "Самара") знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину укладення Договору купівлі-продажу про існування начебто яких стверджує прокурор.

Апелянт також не погоджується з нікчемністю правочину, оскільки комплекс гідротехнічних споруд, який є предметом відчуження, за технічними характеристиками і призначенням являється не захисним, а таким, що використовується для риборозведення, що також підтверджується технічними паспортами.

Посилання прокурора та суду першої інстанції про "завуальоване набуття у власність землі під гідротехнічною спорудою" є необґрунтованим та безпідставним, адже відповідач на сьогоднішній день знаходиться на стадії оформлення договору оренди земельної ділянки, про що в суд першої інстанції надавалися докази.

Прокурор заперечує проти задоволення скарги та зазначає, що у справі обрано належний та ефективний спосіб захисту. Враховуючи, що накази Фонду державного майна України від 25.06.2021 № 1091 та від 07.07.2021 № 12/01-126-РП є ненормативними правовими актами одноразового застосування та вичерпали свою дію фактом їхнього виконання шляхом проведення процедури приватизації, оскарження таких наказів є неефективним способом захисту права.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України). Право на звернення до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину має саме той орган державної влади, права якого цим правочином порушено, та відповідно саме цей орган має право на відновлення порушеного права держави у тому вигляді, в якому воно існувало до порушення. При цьому, позивач має довести суду виключно наявність порушеного права, що потребує захисту, не залежно від того, є ця особа стороною нікчемного правочину чи ні. За позовом про визнання недійсним правочину та припинення права власності на нерухоме майно, що було набуте на підставі такого правочину, позивачем є власник земельної ділянки, на якій таке нерухоме майно розташоване. Таким чином, Дніпропетровська обласна державна адміністрація є належним позивачем за позовними вимогами, заявленими прокурором. У свою чергу, Держрибагенство є суб`єктом, який уповноважений державою управляти спірним майном - гідротехнічними спорудами рибогосподарських водойм для цілей аквакультури, а отже також є належним позивачем.

Сама по собі незгода відповідача з рішенням суду першої інстанції не змінює того факту що спірне нерухоме майно є обмеженим у цивільному обороті, оскільки не може бути приватизованим відповідно до Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та Закону України "Про аквакультуру", та як наслідок договір про приватизацію такого майна є нікчемним відповідно до закону.

Віднесення гідротехнічних споруд до захисних є питанням правового статусу споруди, а паспортом рибогосподарської технологічної водойми визначено виключно фізико-географічні та технічні характеристики гідротехнічних споруд (які розміщені на сторінках, що вільно читаються), доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності статусу спірних споруд виходячи з інформації, що містяться в паспорті рибогосподарської технологічної водойми, є припущеннями апелянта, що спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи.

З урахуванням положень законодавства, що діяло на час укладення договору купівлі-продажу від 17.12.2021 № 636, положень ст. 186 Цивільного кодексу України та ст. 14 Закону України "Про аквакультуру", вбачається, що можливість отримання гідротехнічної споруди у користування є наслідком отримання в оренду самого водного об`єкта, на якому така споруда розташована, та земельної ділянки під ним. Водночас набуття у власність гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми законодавством не перебачено взагалі, тим більше юридичною особою, яка не має жодного речового права на технологічну рибогосподарську водойму та землю під нею.

Гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води, і не наділена тими технічними характеристиками, не має тих відомостей, які підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру речових прав, а тому реєстрація права власності на такий вид гідротехнічної споруди окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься, не передбачена вимогами законодавства.

Зайняття земельної ділянки водного фонду в непередбачений земельним та водним законодавством спосіб треба розцінювати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення про державну реєстрацію права власності.

Відповідач подав відповідь на відзив прокурора, у якому окрім доводив, які викладені в апеляційній скарзі, зазначив, що прокурором не зазначається, що водний об`єкт відсутній на вказаних земельних ділянках, гідроспоруди не виконують свої функції вже багато років та потребують повної реконструкції.

Позивач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву, в судовому засіданні представник доводи прокурора підтримав, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Позивач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечує та посилається, що Голова Держрибагентства здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Держрибагентства. Посилається на затвердження Акту прийому- передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство та закріплення за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання (у тому числі і спірного майна). ДП "Укрриба" належить до сфери управління Держрибагентства та підзвітне йому.

Позивач-2 погоджується з висновками суду, що спірна група інженерних споруд є гідротехнічними захисними спорудами, які не підлягають приватизації, про що прямо вказано у частині другій статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки мають загальнодержавне значення, відносяться до категорії захисних споруд і забезпечують життєдіяльність держави.

Третя особа-1 підтримує доводи апеляційної скарги та зазначає, що комплекс гідротехнічних споруд, який є предметом відчуження, за технічними характеристиками і призначенням являється не захисним і за своїм призначенням є таким, що використовується для риборозведення, що також підтверджується технічними паспортами, а тому підлягало приватизації. Процедура приватизації проведена в межах та в спосіб, передбачений чинним законодавством України. Розгляд справи просила здійснювати без участі третьої особи-1.

Третя особа-2 підтримує доводи апеляційної скарги та зазначає, що фактично прокурор стверджує про невідповідність наказу Фонду державного майна України від 25.06.2021 № 1091 та наказу РВ ФДМУ від 07.07.2021 № 12/01-126-РП вимогам законодавства України за відсутності компетенції, що є підставою для визнання їх недійсними, проте незважаючи на це обирає спосіб захисту з приводу лише скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути об`єкти нерухомого майна.

Захисний характер гідротехнічних споруд зазначається у паспорті рибогосподарської технологічної водойми, порядок розроблення якого затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.12.2013 №742. Відповідно до інформації, зазначеної у паспорті рибогосподарської технологічної водойми, гідротехнічні захисні споруди за вказаною адресою відсутні, що дає можливість включити їх до переліку об`єктів малої приватизації.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи не ставилося питання щодо незадовільного стану копії рибогоподарської технологічної водойми, проте це головний доказ, в якому зазначено статус "гідротехнічних споруд", що свідчить про неповне встановлення обставин справи. Такі докази були надані третьої особою-2 до відзиву на апеляційну скаргу.

Третя особа-3 не підтримує апеляційну скаргу і зазначає, що ДП "Укрриба", згідно його Статуту, належить до сфери управління Держрибагентства та підзвітне йому. Спірне майно закріплено за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання. Зазначає, що в ході проведення приватизації Державне агентство рибного господарства України направило лист від 19.02.2021 до ДП "Укрриба" про надання пропозицій щодо приватизації гідроспоруд. У відповідь ДП "Укрриба" листом від 25.02.2021 надано копії паспортів рибогосподарської технологічної водойми та зазначило, що вказане державне майно використовувалось ТОВ "Виробничо- торгівельна фірма "Елегія" відповідно до договору оренди.

Відповідач подав відповідь на додаткові пояснення третьої особи-3 в яких зазначає, що інформації про те, що дані гідроспоруди є захисними технічні паспорта не містять. Державне агентство рибного господарства України розглянувши лист Регіонального Фонду державного мана України від 17.02.2021 щодо можливості приватизації об`єкта повідомило, що відповідно до інформації у паспорті рибогосподарської технічної водойми, гідротехнічні захисні споруди за вказаною адресою відсутні, що дає можливість включити їх до переліку об`єктів малої приватизації. В ході проведення приватизації Державне агентство рибного господарства України направило лист від 19.02.2021 до ДП "Укрриба" про надання пропозицій щодо приватизації гідроспоруд. У відповідь ДП "Укрриба" листом від 25.02.2021 надало копії паспортів рибогосподарської технологічної водойми та повідомило, що гідротехнічні споруди захисного призначення на водоймах за вказаною адресою відсутні. В паспорті рибогосподарської технічної водойми вказано, що дані гідротехнічні споруди являються не захисними, що підтверджується листами Державного агентства рибного господарства та Державного підприємства "Укрриба".

Судом першої інстанції в ході розгляду справи не ставилося питання щодо незадовільного стану копії паспорту рибогосподарської технологічної водойми, проте це головний доказ, в якому зазначено статус гідротехнічних споруд. Відповідач надає відповідні копії паспортів та просить долучити їх до матеріалів справи.

08.11.2024 прокурором подані додаткові пояснення, в яких йде посилання на результати розгляду справи №904/1710/23, в якій ТОВ АПК "Самара" звернулося з позовом до ДП "Укрриба" та Дніпропетровської обласної державної адміністрації про припинення права постійного користування ДП "Укрриба" на п`ять земельних ділянок, які знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 та скасування державної реєстрації відповідного права на ці ділянки. Відмовляючи в позові, суд дійшов до висновку, що Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021 в силу ч.2 ст. 215 та ст. 228 ЦК України є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок. Вказане рішення залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції.

17.12.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення з приводу віднесення спірних гідротехнічних споруд до категорії захисних.

Відповідач не погоджується з твердженням прокурора про те, що гідроспоруда - це узагальнююча назва усіх споруд, які служать для використання водних ресурсів, основним призначенням яких є захист від шкідливої дії вод, оскільки перелік нормативно визначених гідротехнічних споруд відносить до захисних щонайменше дев`ять видів відповідних споруд.

Закон України "Про приватизацію державного майна" містить узагальнююче поняття захисної споруди, тому предметом доказування є встановлення на основі наявних у справі доказів обставин віднесення спірних гідротехнічних споруд до одного з видів перелічених захисних гідроспоруд або наявності у спірних гідротехнічних спорудах конструктивних елементів, які підтверджують використання гідроспоруд як захисних.

Спірний комплекс гідротехнічних споруд за технічними характеристиками і призначенням являється не захисними і за своїм призначенням є таким, що використовується для риборозведення, що також підтверджується технічними паспортами.

Враховуючи статус гідротехнічних споруд, як об`єктів інженерної інфраструктури, їх призначення має визначатися завданням на проектування, затвердженою проектною документацією, дозволом на будівництво, технічним паспортом, актом прийняття або введення в експлуатацію, тощо.

Прокуратурою не доведено той факт, що дані гідротехнічні споруди використовуються для захисту від дії шкідливих вод та не підлягали приватизації, хоча на позивача та прокурора покладено обов`язок доведення обставин віднесення спірних гідроспоруд до захисних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023р. у справі № 904/4633/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 13.05.24р. о 11:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 24.06.24р. о 16:15 год.

В судовому засіданні 24.06.2024р. по справі оголошено перерву до 09.09.2024р. о 16:00 год.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 року, та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2024р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Іванова О.Г.

В судовому засіданні 09.09.2024р. по справі оголошено перерву до 11.11.2024р. о 14:45 год.

В судовому засіданні 11.11.2024р. по справі оголошено перерву до 23.12.2024р. о 16:00 год.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із лікарняним судді Мороза В.Ф. - члена колегії суддів на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2024р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів Дарміна М.О., Іванова О.Г.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, протоколом №__ від 23.06.2003 засідання комісії з питань об`єктів державної власності, що не увійшли до статутного фонду господарського товариства ВАТ "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство", на баланс державного підприємства "Укрриба" вирішено передати майно, зазначене в додатку № 1 до акту приймання-передачі, з балансу господарського товариства ВАТ "Дніпропетровське виробниче-сільськогосподарське-рибоводне підприємство" на баланс третьої особи-3 згідно із спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України за №126/752 від 06.05.2003 "Про передачу гідротехнічних споруд".

29.07.2003 Державним департаментом рибного господарства видано наказ №208 Про затвердження акта передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Дніпровське виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство", на баланс ДП "Укрриба".

Наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)" внесено зміни, зокрема, до додатка 3 "Перелік окремого майна". Так, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році включено групу інвентарних об`єктів, а саме: (8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235458112256; (6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235534412256; (9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132.679,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235405512256; (10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235277212256; (5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256; (4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256; (3) контурна дамба №3 інв. №409, площею 143.800 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235933912256; (1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236607812256; (2) перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236017812256; (7) причал на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235504912256.

Наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році, включено групу інвентарних об`єктів, відносно яких і виник судовий спір у справі №904/4633/23 (далі група інвентарних об`єктів).

Відповідно до довідки третьої особи-3 (арк. 60, том 2) станом на 30.06.2021 гідротехнічні споруди (група інвентарних об`єктів), розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, обліковуються на балансі ДП "Укрриба".

В подальшому наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.07.2021 №12/01-126-РП "Про прийняття рішень про приватизацію окремого майна групи інвентарних об`єктів" наказано прийняти рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів (п. 1) та приватизувати об`єкти малої приватизації окреме майно групу інвентарних об`єктів (п. 2) шляхом продажу на аукціоні.

Згідно із протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-11-03-000025-1, який сформований в системі 29.11.2021, переможцем аукціону визнаний відповідач, цінова пропозиція якого становила 6.408.000,00 грн.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях 09.12.2021 видано наказ №12/01-251-РП "Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-11-03-000025-1 з продажу об`єкта малої приватизації", який відбувся 29.11.2021.

Між третьою особою-2 (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) 17.12.2021 був укладений договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 (далі - договір).

Мета та предмет вказаного договору визначений у його 1 розділі. Так, відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації окреме майно групу інвентарних об`єктів (далі об`єкт приватизації), який належить Державі відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованих приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу.

Об`єкт приватизації розташований на земельних ділянках державної форми власності (кадастровий номер 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га). Покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу та виконати визначені у договорі умови.

У пункті 1.2 договору зазначено, що земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації.

Пунктом 3.1 договору визначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-11-03-000025-1, сформованим 29.11.2021, ціна продажу об`єкта приватизації без урахування ПДВ становить 6.408.000,00 грн.

Сума ПДВ, що нарахована на ціну продажу об`єкта приватизації становить 1.281.600,00 грн.

Ціна продажу об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 7.689.600,00 грн, у тому числі ПДВ 1.281.600,00 грн.

Згідно з п. 13.3 вказаний договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та у випадках, передбачених законом, державної реєстрації (п. 13.4 договору).

Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, в реєстрі зареєстровано за №636.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта державної власності окремого майна групи інвентарних об`єктів від 22.12.2021 третя особа-2 передала майно, відносно якого і виник спір, а відповідач прийняв.

Прокуратура до матеріалів справи долучила технічні паспорти на групу інвентарних об`єктів (об`єктів приватизації) (арк. 79-200, том 1).

Також до матеріалів справи долучено витяги з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (арк. 201-210, том 1).

Відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (інформаційні довідки від 22.08.2023) групу інвентарних об`єктів (об`єктів приватизації), які розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та земельній ділянці із кадастровим номером 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га (арк. 1-28, том 2) на підставі договору купівлі-продажу, за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів 24.12.2021 на праві приватної власності зареєстровано за відповідачем.

Також, відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційні довідки від 22.08.2023), земельні ділянки з кадастровими номерами 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га; 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га (арк. 29-, том 2), які належали Державі в особі позивача-1 і перебували на праві постійного користування у третьої особи-3 на підставі ст. 120 ЗК України 25.01.2022 були зареєстровані на праві постійного користування за відповідачем.

Однак, прокуратура звернулася до Господарського суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками (кадастрові номери: 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га; 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га), оскільки вважала реєстрацію за відповідачем вказаних земельних ділянок на праві постійного користування безпідставною і такою, що здійснена за відсутності волі власника, тобто позивача-1.

За вказаним позовом прокуратури Господарським судом Дніпропетровської області було відкрито провадження у справі №904/3566/22, проте вже 19.01.2023 таке провадження ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області було закрито, оскільки відповідачем до справи №904/3566/22 було долучено інформаційні довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких вбачалося, що станом на 11.01.2023 право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га; 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га за відповідачем скасовано.

Наведені вище обставини і зумовили звернення прокурора до суду з даним позовом. Прокурор наполягає на тому, що договір купівлі-продажу, за якими відповідач набув право власності на спірне майно, є нікчемним, оскільки це майно відповідно до закону не підлягало приватизації.

Щодо повноважень прокурора колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Звертаючись з цим позовом до суду в інтересах держави, прокурор визначив уповноваженими органами у спірних правовідносинах Дніпропетровську обласну державну адміністрацію та Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до суб`єктів управління об`єктами державної власності віднесено, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 5-2 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань у сфері управління об`єктами державної власності, у тому числі віднесено здійснення методологічного та, у межах власних повноважень, нормативно-правове забезпечення питань управління об`єктами державної власності, зокрема щодо інвентаризації та обліку державної власності, оцінки ефективності управління об`єктами державної власності, захисту майнових прав держави.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895, Державне агентство меліорації та рибного господарства України (Держрибагенство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, продовольчого забезпечення, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Відповідно до покладених на нього завдань Держрибагенство здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 67 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 1 спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.

В подальшому, наказом Державного департаменту рибного господарства, правонаступником якого є Держрибагентство, від 29.07.2003 № 208, на виконання пункту 11 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 "Про передачу об`єктів права державної і комунальної власності" та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", затверджено Акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство та закріплено їх за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання.

ДП "Укрриба" належить до сфери управління Держрибагентства та підзвітне йому.

Враховуючи викладене, та з урахуванням положень статей 9, 14, 14-1, 14-2 Закону України "Про аквакультуру", Держрибагенство є суб`єктом, який уповноважений державою управляти спірним майном - гідротехнічними спорудами рибогосподарських водойм для цілей аквакультури.

Таким чином, вибуття з державної власності спірних споруд може мати наслідком порушення права держави в особі уповноваженого державного органу - Держрибагенства та відповідно захист прав держави неможливий без участі Держрибагентства в якості позивача, в особі якого держава здійснює функції власника нерухомого майна.

У відповідь на лист Дніпропетровської обласної прокуратури від 19.06.2023 № 15/4- 470вих-23 Державне агентство меліорації та рибного господарства України 29.06.2023 повідомило, що Держрибагенство не зверталось із позовною заявою до суду щодо усунення порушень, використання об`єктів водного фонду та не заперечує щодо захисту інтересів держави Дніпропетровською обласною прокуратурою.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Однак, Держрибагентство, будучи обізнаними про порушення інтересів держави, до суду з позовом не звернулося, що свідчить про доведеність прокурором підстав для звернення з позовом до суду з метою усунення порушень інтересів держави в сфері належного управління об`єктами водного фонду.

Так прокурор зазначає, що спірні гідротехнічні споруди на підставі нікчемного правочину вибули з власності держави, та відповідно мають бути повернуті державі в особі уповноваженого орану державної влади.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність законних підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивача Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Однак колегія суддів не погоджується з визначенням позивачем у справі Дніпропетровської обласної державної адміністрації органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах .

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Вище встановлено належний орган, що уповноважений здійснювати компетенцію у спірних правовідносинах.

Прокурор зазначає, що права Дніпропетровської обласної державної адміністрації порушуються у зв`язку з тим, що відповідач набувши неправомірно майно користується земельними ділянками, на яких розташовані спірні гідротехнічні споруди. Тоді як такими земельними ділянками уповноважена розпоряджатися саме Дніпропетровська обласна державна адміністрація.

Проте, правомірність користування відповідачем земельними ділянками на яких розташоване спірне майно, як і підставність набуття прав на такі земельні ділянки взагалі не є предметом розгляду та дослідження у даній справі. Речове право на землю підлягає оформленню окремо від права власності на гідротехнічні споруди, а з матеріалів справи не вбачається існування між сторонами спору щодо права власності чи користування землею.

Формально зміст позову зводиться і до захисту прав на земельну ділянку і до захисту права власності на об`єкт нерухомого майна, втім фактично позовні вимоги заявлені щодо відновлення права саме власника спірних споруд та такі вимоги не здатні здійснити захист прав землевласника, оскільки вимоги про повернення земельних ділянок, їх звільнення, усунення перешкод у їх користуванні, скасування речових прав на такі земельні ділянки, тощо не були предметом даного судового розгляду. У даній справі не доводилось та не досліджувалось належним чином питання прав відповідача на земельні ділянки. Прокурор посилається на безпідставність реєстрації за відповідачем права постійного користування на такі земельні ділянки. Таке спірне питання землекористування є окремим та потребує самостійного дослідження, про що свідчать інші судові спори між сторонами №904/1710/23, №904/3566/22. Прокурор у позові зазначає про неправомірність землекористування відповідача, проте такі обставини не впливають на правомірність набуття спірного майна.

Отже, за викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що прокурор у даній справі не має права представляти інтереси Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.

З огляду на викладене позов прокурора в частині позовних вимог від імені Дніпропетровської обласної державної адміністрації підлягає залишенню без розгляду.

Щодо суті спору колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

У статті 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частиною 1 статті 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації, зокрема державного майна.

Відповідно до частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на час виникнення спірних правовідносин визначались Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції від 01.07.2021).

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість передання гідротехнічних захисних споруд у приватну власність.

За частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим нікчемність правочину щодо приватизації спірного майна означає, що жодних юридичних наслідків (крім пов`язаних з його недійсністю), у тому числі перехід права власності, такий правочин не спричиняє.

Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв`язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому, суд також зобов`язаний за власною ініціативою застосувати наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано частиною п`ятою статті 216 ЦК України.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України).

Стаття 181 ЦК України відносить до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно частин 1, 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Тож державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Абзац 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на момент розгляду даної справи, визначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Пунктом 9 ч.1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Вимоги про скасування державної реєстрації прав на спірне майно та його повернення заявлені прокурором як наслідки нікчемності договору купівлі-продажу.

Як встановлено судом, наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)" та наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.07.2021 №12/01-126-РП "Про прийняття рішень про приватизацію окремого майна групи інвентарних об`єктів" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році та у 2021 році, було включено групу інвентарних об`єктів.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що для вирішення спору є необхідним встановлення обставин того чи є спірні гідротехнічні споруди захисними.

Визначення гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) неведене у ч. 1 ст. 1 Закону України "Про аквакультуру" (в редакції від 02.03.2021, яка була чинна на час приватизації спірного майна). Так, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Визначення гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми у Законі України "Про аквакультуру" чинному на момент спірних правовідносин не містило посилання на перебування такого об`єкту нерухомого майна у державній власності.

Відповідно до положень Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252, ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Основні положення" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) гідротехнічні споруди як інженерні споруди виконують заходи як щодо використання водних ресурсів, так і захист від шкідливої дії вод.

Так, пунктом 1.9.18 Методики встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Зі змісту технічних паспортів на групу інженерних споруд, відносно яких і виник спір вбачається призначення кожного елементу комплексу:

1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м це комплекс споруд для транспортування газоподібних, рідких і твердих речовин або їх сумішей;

2) призначенням перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м є перепуск води через роздільні дамби;

3) контурна дамба №3 інв. №409, площею 143.800 кв. м призначена для обвалування ділянки відведеної під будівництво ставків та утримання рівня води в ньому;

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м призначена для обвалування ділянки відведеної під будівництво ставків та утримання рівня води у ньому;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м призначена для обвалування ділянки відведеної під будівництво ставків та утримання рівня води в ньому;

6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м призначені для спуску води зі ставків;

7) призначенням причалу на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м є вивантаження кормів для риби;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м призначені для спуску води з ставків;

9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132.679,5 кв. м призначені для зберігання води з метою водопостачання, зрошення, розведення риби;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м це спеціалізована будівля для розміщення насосного обладнання.

Згідно ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Як зазначено у п. 1.4.2 ДБН В.2.4-3:2010, гідротехнічні споруди поділяють на постійні і тимчасові.

До тимчасових відносяться споруди, які використовуються тільки в період будівництва і ремонту постійних споруд.

Відповідно до п. 1.4.3 ДБН В.2.4-3:2010, постійні гідротехнічні споруди (додаток В) залежно від їх призначення поділяють на основні і другорядні.

До основних споруд відносяться гідротехнічні споруди, пошкодження або руйнування яких приведе до порушення або припинення нормальної роботи самих гідротехнічних споруд чи комплексу споруд, до складу яких входять гідротехнічні споруди.

До другорядних відносяться гідротехнічні споруди, руйнування або ушкодження яких не спричиняє зазначених вище наслідків.

Згідно Додатку В (обов`язковий) ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", до основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі; стояни і підпірні стіни, що входять до складу напірного фронту; дамби обвалування; берегозакріплювальні, регуляційні і огороджу вальні споруди: водоскиди, водоспуски і водовипуски; водоприймачі і водозабірні споруди; канали дериваційні, судноплавні, водогосподарських і меліоративних систем, комплексного призначення і споруди на них (наприклад, акведуки, дюкери, мости-канали, труби-ливнеспуски); тунелі; трубопроводи; напірні басейни і зрівнювальні резервуари; будівлі гідравлічних і гідроакумулюючих електростанцій і насосних станції; відстійники; судноплавні споруди (шлюзи, суднопідйомники і судноплавні греблі); рибопропускні споруди, що входять до складу напірного фронту; гідротехнічні споруди портів (причали, хвилеломи, моли, берегозахисні еподи), міські набережні суднобудівних і судноремонтних підприємств, поромних переправ, крім віднесених до другорядних; гідротехнічні споруди для маломірних суден; гідротехнічні споруди ТЕС і АЕС; гідротехнічні споруди, що входять до складу комплексів інженерного захисту населених пунктів і підприємств; гідротехнічні споруди інженерного захисту сільгоспугідь, територій санітарно-захисного призначення, комунально - складських підприємств, пам`ятників культури і природи; морські нафтогазопромислові гідротехнічні споруди, резервуари для зберігання вуглецевої сировини, точечні причали; гідротехнічні споруди засобів навігаційного устаткування; споруди (дамби), що огороджують золошлаковідвали і сховища рідинних відходів промислових і сільськогосподарських організацій.

До другорядних гідротехнічних споруд відносяться: льодозахисні споруди; розділювальні стінки; окремо розташовані службово-допоміжні причали; стояни і підпірні стіни, що не входять до складу напірного фронту; берегоукріплювальні споруди портів; рибозахисні споруди.

Згідно пункту 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України №661 від 03.04.2012 гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Додатково п. 2.1.2. ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення" визначено, що Клас наслідків (відповідальності) водопідпірних гідротехнічних споруд гідравлічних, гідроакумулюючих і теплових електростанцій повинен призначатися з урахуванням їх роботи як захисних споруд для територій і об`єктів, розташованих у нижньому б`єфі.

Розроблення спеціальних розділів охорони природи для об`єктів з гідротехнічними спорудами (берегоукріплювальні і берегозахисні споруди, дренажні системи і системи захисту від затоплення та підтоплення), що виконують природоохоронні функції, розгляд і погодження відповідних проектів повинні враховувати їх функціональну особливість (п. 2.1.12 ДБН).

Враховуючи наведені норми, гідроспоруди за статусом розділено на постійні (основні, другорядні) та тимчасові; за функціональним призначенням:

- призначені для використання водних ресурсів (риборозведення, рекреація);

- огорожувальні споруди;

- водозабірні споруди;

- водовідвідні споруди;

- водопідпірні гідравлічних, гідроакумулюючих і теплових електростанцій (за характером роботи відносяться до захисних);

- берегоукріплювані;

- дренажні системи;

- захисні (комплекси інженерного захисту населених пунктів і підприємств; інженерного захисту сільгоспугідь, територій санітарно-захисного призначення, комунально - складських підприємств, пам`ятників культури і природи; для захисту від забруднення підземних вод, підтоплення й затоплення територій; гідрозахисту; берегозахисні; льодозахисні; рибозахисні; захисту від шкідливого впливу вод).

Викладеним, спростовуються твердження прокурора про те, що гідроспоруда - це узагальнююча назва усіх споруд, які служать для використання водних ресурсів, основним призначенням яких є захист від шкідливої дії вод, оскільки перелік нормативно визначених гідротехнічних споруд відносить до захисних щонайменше дев`ять видів відповідних споруд.

Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" містив узагальнююче поняття захисної споруди, тому предметом доказування є встановлення на основі наявних у справі доказів обставин віднесення спірних гідротехнічних споруд до одного з видів перелічених захисних гідроспоруд або наявності у спірних гідротехнічних спорудах конструктивних елементів, які підтверджують використання гідроспоруд як захисних.

Державне агентство рибного господарства України розглянувши лист Регіонального Фонду державного мана України від 17.02.2021 року №11-01-01023 щодо можливості приватизації об`єкта державної власності - групи інвентарних об`єктів: водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141; водовипускні споруди (8 шт.), інв. №413; гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.), інв. №415; головна насосна станція інв. №403; контурна дамба №1, інв. №407; контурна дамба №2, інв. №408; контурна дамба №3, інв. №409; напірний трубопровід інв. №410; перепуски із ВП у ВП (2 шт.), інв. № 416; причал на ВП (14 шт.), інв. № 412, що розташовані за адресою: Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 листом вих. № 1-11.1-13/1189-21 від 02.03.2021 року повідомило, що відповідно до інформації у паспорті рибогосподарської технічної водойми, гідротехнічні захисні споруди за вказаною адресою відсутні, що дає можливість включити їх до перелік об`єктів малої приватизації.

Також, в ході проведення приватизації Державне агентство рибного господарства України направило лист від 19.02.2021 №1-11.1-16/977-21 до ДП "Укрриба" про надання пропозицій щодо приватизації гідроспоруд.

У відповідь ДП "Укрриба" листом від 25.02.2021 №7-07/38 надано копії паспортів рибогосподарської технологічної водойми та повідомлено, що гідротехнічні споруди захисного призначення на водоймах за вказаною адресою відсутні, а також зазначило, що вказане державне майно використовувалось TOB "Виробничо-торгівельна фірма "Елегія" відповідно до договору оренди від 25.06.2019 №12/02-6756-ОД.

Відповідно до пункту 1.3. Порядку розроблення паспорта рибогосподарської технологічної водойми, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 16.12.2013 № 742, паспорт рибогосподарської технологічної водойми містить основні дані про стан рибогосподарської технологічної водойми, водний режим, фізико- географічні та технічні характеристики водойми і гідротехнічних споруд, за рахунок яких вона створена та функціонує, рибопродуктивність, комплекс графічних матеріалів та креслень.

Захисний характер гідротехнічних споруд зазначається у паспорті рибогосподарської технологічної водойми у розділі "Склад та характеристики гідротехнічних споруд (ГТС) водойми", про що, зокрема вказано у підпункті 4 пункту 2.2. розділу 2 вищевказаного Порядку.

В паспортах рибогосподарської технічної водойми (п. 4.8. розділу 4 Склад та характеристики гідротехнічних споруд водойми) вказано, що дані гідротехнічні споруди являються не захисними, що підтверджується листами Державного агентства рибного господарства та Державного підприємства "Укрриба".

Суд першої інстанції відхилив вказані докази, пославшись на нерозбірливість деяких сторінок паспортів. В ході розгляду справи судом не ставилося питання щодо незадовільного стану копії паспорту рибогосподарської технологічної водойми, проте у судовому рішенні вказано про це. Такий формальний підхід суду до оцінки доказів суперечить нормам процесуального права та позбавив сторону можливості своєчасно подати належні копії такого доказу, який має значення для розгляду справи. У належному стані копії вказаних документів були подані сторонами у суді апеляційної інстанції. При цьому, відсутні підстави стверджувати, що такий доказ є новим та відмовляти у його прийнятті на етапі апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи статус гідротехнічних споруд, як об`єктів інженерної інфраструктури, їх призначення має визначатися завданням на проектування, затвердженою проектною документацією, дозволом на будівництво, актом прийняття або введення в експлуатацію, тощо.

Однак, матеріали справи не містять наведеного переліку документів, які в розумінні положень ст. 77 ГПК України могли б вважатися належними доказами віднесення спірних гідротехнічних споруд до захисних.

Саме на позивача та прокурора на підставі ст. 74 ГПК України покладено обов`язок доведення обставин віднесення спірних гідроспоруд до захисних.

Отже, оцінюючи досліджені докази у сукупності апеляційний суд констатує, що матеріали справи не містять належних доказів, які надавали б змогу дійти висновку, що спірні гідротехнічні споруди є захисними, а наявні у справі технічні паспорти на групу інвентарних об`єктів (об`єктів приватизації), паспорти рибогосподарської технологічної водойми та фотоматеріали свідчать про протилежне, зокрема про те, що спірні об`єкти, виходячи з їх стану, взагалі не можуть вважатися гідротехнічними спорудами та використовуватися за цим призначенням.

Втім, саме прокурор та позивач повинні належними доказами спростувати презумпцію дійсності Договору купівлі-продажу № 636 від 17.12.2021 року за яким набуто спірне майно відповідачем, а будь-які сумніви щодо недійсності чи нікчемності оспорюваного договору повинні тлумачитись на користь відповідача.

За вищевикладеного у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку, що спірне майно не могло бути предметом продажу за договором, оскільки це майно, за доводами прокурора, відповідно до закону не підлягало приватизації. Позивачем та прокурором не доведено наявність достатніх підстав для віднесення набутих відповідачем споруд до захисних гідроспоруд, які виключені зі переліку об`єктів приватизації. Відтак, нікчемність спірного правочину купівлі-продажу у справі не доведена, тоді як позовні вимоги про скасування державної реєстрації та повернення майна заявлені як похідні від нікчемності правочину.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 зазначила, що тлумачення змісту частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такими наслідками є відновлення становища сторін, яке існувало до порушення (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином та відшкодування збитків, якщо їх завдано. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнання судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Вимога про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності в порядку, передбаченому статтею 216 Цивільного кодексу України, не може розглядатися як санкція (покарання) лише для однієї із сторін правочину за допущене іншою стороною порушення.

Реституція спрямована на відновлення "status quo ante" у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати про те, що позивач, заявляючи позовні вимоги про повернення майна на підставі нікчемності договорів купівлі-продажу, фактично заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію навіть у тому випадку, коли буквально позивач вимагає лише повернення йому майна, відчуженого за нікчемним правочином, оминаючи мовчанням питання про повернення відповідачу отриманого позивачем за таким правочином.

Проте зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокурора про зобов`язання відповідача повернути спірне майно, не вирішував питання щодо двосторонньої реституції, як це передбачено приписами статті 216 Цивільного кодексу України.

Таких висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 грудня 2024 року по cправі № 923/1424/20 у схожому спорі.

Тобто фактично відповідача оскаржуваним судовим рішенням позбавлено майна без повернення йому плати за договором, а продавець цього майна за Договором купівлі-продажу № 636 від 17.12.2021 року не залучений до участі у справі в якості відповідача.

Відтак, позовні вимог прокурора про зобов`язання відповідача повернути спірне майно позивачу-2 не грунтуються на нормах права, що регулюють спірні правовідносини.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у позовах про зобов`язання повернути майно судам також необхідно досліджувати, чи не будуть такі заходи втручанням у право особи на мирне володіння майном, що є гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що господарський суд першої інстанції не досліджував сумісність втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

Апеляційним судом проаналізовано правові підстави для втручання у право відповідача на мирне володіння майном, набуте за результатом відкрито проведеного аукціону, організованого державною інституцією Фондом державного майна України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Приписами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме таке визначення наводиться в одній із постанов ВС (Постанова КЦС від 16.05.2018 у справі №449/1154/14).

Засаднича вимога правовладдя полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права. Позаяк законність висунуто щодо дій посадовців публічної влади, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень і, як наслідок дотримувалися процесових і матеріальних приписів права (пункт 45 згаданого коментаря).

Таким чином, дотримання процесових, у тому числі, процедурних норм, є юридичною вимогою, згідно з якою держава, яка керується принципом верховенства права (мірило правовладдя), повинна поважати і враховувати права особи, а також визначати процедурні межі здійснення повноважень органами публічної влади.

Намагання виправити допущену органом влади в минулому помилку не може перекладати на громадянина всі її негативні наслідки (Постанова КЦС ВС від 16.10.2019 року у справі №460/762/16-ц).

Згідно з принципом "належного урядування" ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (Постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 2340/4521/18).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (Рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", Рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (Рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96, п. 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини", заява № 48939/99, п. 128).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

У контексті наведеного апеляційний суд враховує, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, набув майнові права в ході відкритої публічної процедури продажу, організованої згідно визначеного нормативного порядку. Доказів того, що відповідачу було відомо про статус спірних гідротехнічних споруд як захисних, матеріали справи не містять; вище не встановлено в цілому обставин віднесення таких споруд до захисних та таких, що не підлягають приватизації.

Тому, відповідальність за помилки - неврахування під час проведення аукціону статусу відчужених гідротехнічних споруд (у випадку наявності таких помилок) мають нести організатори відповідного аукціону, а не добросовісний набувач.

Дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію "якості закону".

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України" (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі "Хасан і Чауш проти Болгарії" (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

Апеляційний суд констатує, що встановлюючи у Законі України "Про приватизацію державного і комунального майна" заборону на приватизацію захисних гідротехнічних споруд, законодавцем не наданого чіткого та однозначного нормативно-правового визначення відповідного поняття.

Підзаконні нормативно-правові акти також не містять вичерпного переліку, ознак та характеристик гідротехнічних споруд захисного призначення.

Тому, тлумачення норм законодавства всупереч інтересам добросовісного власника, з метою позбавлення права власності порушуватиме вимоги якості закону та призведе до свавільного втручання у право власності відповідача.

Крім того, відповідач добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном з 2021 року, сплатив його вартість згідно визначеної ціни продажу.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

З урахуванням встановлених у справі обставин та досліджених доказів колегія суддів виходить з того, що жоден з визначених критеріїв втручання не дотримано, оскільки не доведено, що втручання ґрунтується на нормах закону, яким чітко не визначено поняття захисної гідроспоруди.

Враховуючи пред`явлення вимог про витребування майна з приватної у державну власність без застосування реституції та відшкодування відповідачу витрачених коштів на придбання майна, позбавлення відповідача права власності буде встановити непропорційне втручання у мирне володіння майном, що порушуватиме принцип верховенства права та норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора у повному обсягу.

При цьому, колегія суддів відхиляє відповідні доводи прокурора та позивача-2 у справі.

Так, як вже вище зазначалось, питання передачі в оренду земельних ділянок, водного об`єкту, спеціального водокористування не є предметом даного позову, а набуття відповідачем спірного майна в порядку приватизації не поставлено Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" в залежність від вказаних обставин.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірні гідротехнічні споруд на даний час не створюють водних об`єктів, оскільки наразі не функціонують.

Апеляційний суд відхиляє посилання прокурора на висновки у справі № 904/1710/23, як преюдиційні, оскільки преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Так предметом розгляду справи № 904/1710/23 було припинення права постійного користування Державного підприємства "Укрриба" на п`ять земельних ділянок, які знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 та скасування державної реєстрації відповідного права ДП "Укрриба" на ці ділянки. Правова оцінка та судові висновки у справі № 904/1710/23 щодо спірного договору купівлі-продажу не є преюдиційним фактом для розгляду даної справи.

До того-ж, при касаційному розгляді справи Верховний Суд не надавав жодних оцінок обгрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо нікчемності Договору купівлі-продажу № 636 від 17.12.2021 року.

Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо обрання неналежного способу захисту у даній справі в частині скасування державної реєстрації прав, який відповідає нормам ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Не вимагається визнання недійсними і наказу Фонду державного майна України від 25.06.2021 № 1091 та наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.07.2021 №12/01-126-РП, оскільки вони є ненормативними правовими актами одноразового застосування та вичерпали свою дію фактом їхнього виконання шляхом проведення процедури приватизації, тому оскарження таких наказів є неєфективним способом захисту права.

За приписами п. 2 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для скасування судового рішення визначені у ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, допустив невірне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові та залишення позову без розгляду в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені скаржником, підлягають відшкодуванню за рахунок Дніпропетровської обласної прокуратури; судові витрати за подання позову у зв`язку з відмовою у його задоволенні відносяться на прокуратуру.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023р. у справі № 904/4633/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023р. у справі № 904/4633/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - залишити без розгляду.

У задоволені позовних вимог Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" 141 633,60грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 06.01.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.Г. Іванов


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	23.12.2024
Оприлюднено	09.01.2025
Номер документу	124263498
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо приватизації майна

Чередко Антон Євгенович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 23.12.2024 по справі 904/4633/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/4633/23

Постанова від 23.12.2024

Постанова
від 23.12.2024 по справі 904/4633/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД