Рішення

від 26.12.2024 по справі 914/1742/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2024 р.Cправа № 914/1742/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни

за участю секретаря судового засідання Макогін О.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб", 79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 317, ідентифікаційний код юридичної особи 42863146

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд", 21022, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Гонти, будинок 22А, ідентифікаційний код юридичної особи 44651998

про стягнення 704 885,64 гривень

за участю представників:

від позивача адвокат Кавчук А.В., згідно довіреності

від відповідача адвокат Ковальчук Є.М., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Львівської області 09.07.2024 надійшла позовна заява №б/н від 09.07.2024 (вх. № 1944 від 09.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору оперативної оренди обладнання № 23-3008 від 30.08.2023 у розмірі 704 885,64 гривень, з яких: 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.

15.07.2024 Господарським судом Львівської області постановлено ухвалу у справі № 914/1742/24, якою позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" про стягнення 704 885,64 гривень передано за підсудністю до Господарського суду Вінницької області.

21.08.2024 позовні матеріали у справі №914/1742/24 надійшли до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2024 року справу №914/1742/24 розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 26.08.2024 судом постановлено позовну заяву № б/н від 09.07.2024 (вх. № 942/24 від 21.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

03.09.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою суду від 23.09.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №914/1742/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.10.2024 о 10:00 год.

14.10.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № б/н від 11.10.2024 (вх. № 01-34/10053/24).

15.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 14.10.2024 року (вх. № 01-34/10111/24) у якому останній проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову просив відмовити.

21.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 21.10.2024 (вх. № 01-34/10345/24).

Ухвалою від 22.10.2024 судом клопотання представника позивача № б/н від 11.10.2024 (вх. № 01-34/10053/24 від 14.10.2024) про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено підготовче судове засідання у справі № 914/1742/24 на 12.11.2024 о 10:00 год.

29.10.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 28.10.2024 (вх. № 01-34/10578/24 від 29.10.2024).

Ухвалою від 12.11.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 914/1742/24, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 12.12.2024 о 10:00 год.

У судовому засіданні 12.12.2024 судом постановлено ухвалу про оголошено перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 914/1742/24 по суті до 14:00 19.12.2024.

19.12.2024 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № б/н від 19.12.2024 (вх. № 01-34/12546/24 від 19.12.2024).

За наслідком судового засідання 19.12.2024, суд без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача та про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 15:00 26.12.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо заявлених позовних вимог, у задоволенні позову просив відмовити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі та орієнтовний час виходу. Після виходу з нарадчої кімнати, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будхаб" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору оперативної оренди обладнання № 23-3008 від 30.08.2023 у розмірі 704 885,64 гривень, з яких: 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.

На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 30.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будхаб" як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" як орендарем було укладено договір оперативної оренди обладнання № 23-3008, відповідно до умов якого орендодавець надав орендарю у тимчасове оплатне користування (оренду) будівельну опалубку.

Позивач зазначив, що орендодавець виставив орендарю рахунок № 192 від 30.08.2023 на внесення передоплати в сумі 125 000 гривень, а орендар здійснив оплату згідно з вказаним рахунком відповідно до платіжних інструкцій № 400 від 31.08.2023, № 404 від 01.09.2023 та на підставі договору орендодавець передавав в оренду орендарю обладнання відповідно до Актів приймання-передачі № 4613 від 02.09.2023 та № ВН-4614 від 02.09.2023.

Надалі, відповідно до умов договору позивач нарахував відповідачу орендну плату, про що було складено відповідні акти надання послуг №223 від 30.09.2023 на суму 151 680,00 грн, № 258 від 31.10.2023 на суму 156 930,00 грн, № 341 від 30.11.2023 на суму 151 865,00 грн, № 17 від 31.01.2024 на суму 150 495,00 грн, № 44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 грн., всього на загальну суму 752 510,00 грн.

Позивач зазначив, що сплачені орендарем кошти в загальній сумі 125 000,00 гривень зараховані орендодавцем в рахунок оплати за актом надання послуг № 223 від 30.09.2023.

Як стверджує позивач, з огляду на несплату відповідачем 627 510,00 гривень заборгованості позивач звертався із листами до відповідача щодо сплати заборгованості. Листом № 27/05 від 27.05.2024 відповідач визнав наявну заборгованість за договором, однак вказував на неможливість оплати у зв`язку із виконанням збиткових будівельних робіт та запропонував графік погашення заборгованості із розстроченням сплати до 22.11.2024. Позивач зазначений графік сплати заборгованості не погодив та листом № 28/05 від 28.05.2024 запропонував інший, з терміном погашення заборгованості до 31.07.2024. Листом № 28/05 від 28.05.2024 відповідач повторно зазначив про наявність фінансових проблем, які перешкоджають виконанню зобов`язання з оплати за послуги оренди, а листом № 13/05 від 13.06.2024 повторно просив погодити раніше запропонований графік погашення заборгованості. У відповідь позивач надіслав лист № 18/06 від 18.06.2024, яким повідомив відповідачу про відмову у погодженні запропонованого графіка у зв`язку з тим, що відповідач неодноразово попередньо висловлював обіцянки погасити заборгованість, які ним виконані не були.

З огляду на несплату відповідачем заборгованості за спірним договором позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначив, що позивач не надає документів на підтвердження пункту 4.1.1. договору, а надані ним документи в тому числі й акти надання послуг не відповідають умовам договору; позивачем на переконання відповідача не надано доказів направлення акту надання послуг №44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 грн. з ПДВ до суду, а тому цей акт на думку відповідача не є належним та допустимим доказом надання послуг та наявності заборгованості.

Також відповідач зазначив, що позивачем надано до суду оформлені сторонами акти лише на суму 485 970,00 грн., а тому на переконання відповідача загальна заборгованість на суму 627 510,00 грн. не доведена.

Крім того, відповідач зауважив, що посилання позивача на визнання суми боргу відповідачем при листуванні є необґрунтованими оскільки у листах не зазначено реквізити договору, позивачем не надано підтвердження направлення листів на адресу відповідача, в тому числі й вимоги про сплату боргу вих.24-1405 від 14.05.2024.

Відповідач також зазначив щодо розрахунку, що останній не містить чіткого відображення порядку проведених нарахувань і відтак не може бути належним чином перевірений відповідачем, позивач обраховує пеню по акту №223 від 30.09.2023 за період 214 днів з 31.10.2023 по 31.05.2024, тоді як на думку відповідача обрахунок слід припинити 30.04.2024 та строк має становити 183 дні; нарахування інших санкцій на переконання відповідача перевірити не представляється можливим.

Позивач у відповіді на відзив проти викладеного у відзиві заперечив, зазначив, що акт надання послуг № 44 від 29.02.2024 не підписаний зі сторони відповідача, але направлений відповідачу для підписання у встановленому договором порядку 15.03.2024 за допомогою перевізника Нова Пошта та 18.04.2024 через АТ «Укрпошта» поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення, а тому відповідно до пункту 4.2.3. договору послуга є такою, що прийнята в повному обсязі. Загальна вартість послуг оренди за актами надання послуг становить 752 510,00 грн., з огляду на сплату орендарем 125 000,00 грн. загальна сума заборгованості становить 627 510,00 грн.

Щодо заперечень відповідача в частині здійсненого розрахунку позивач зазначив, що наведені відповідачем твердження про нарахування пені за договором поза межами визначеного статтею 232 ГК України строку є безпідставними з огляду на положення пункту 7.7 договору; здійснені позивачем нарахування є арифметично правильними.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що позивачем не надано додатків до договору, в яких би відображатись розміри орендної плати за одиницю обладнання за один календарний день, обґрунтування щодо формування актів надання послуг №223 від 30.09.2023, №258 від 31.10.2023, №341 від 30.11.2023, №17 від 31.01.2024, №44 від 29.02.2024, в яких міститься посилання на послугу як одиницю, документу на підтвердження пункту 4.1.1.договору та зазначив, що на його переконання надані позивачем документи і заперечення не пояснюють невідповідність актів умовам укладеного договору. На переконання відповідача позивач залишає поза увагою те, що у відзиві на позовну заяву відповідач вказує про відсутність доказу направлення акту надання послуг №44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 грн. з ПДВ та враховуючи відсутність на переконання відповідача належних та допустимих доказів відповідач не погодився із твердженнями позивача щодо визнання орендарем суми орендної плати за актом №44 від 29.002.2024 та доведеності підстав оплати суми орендної плати за цим актом. Оскільки позивач надав до суду оформлені сторонами акти лише на суму 485 970,00 грн., то загальна заборгованість на суму 627510,00 грн. на переконання відповідача не доведена. Також відповідач зазначив про відсутність доказів надіслання листів відповідачу та щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

30 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будхаб" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оперативної оренди обладнання №23-3008 (далі - договір оренди) (т. 1 а.с. 36-41).

Відповідно до пункту 1.1. договору оренди орендодавець надає орендарю у тимчасове оплатне користування (оренду) будівельну опалубку (в т.ч. окремі елементи опалубки, спеціалізовану тару для її транспортування), іменовану надалі "обладнання", асортимент, кількість і вартість якого вказуються в актах прийому-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору обладнання надається в оренду для використання орендарем на будівельному майданчику за адресою: Хмельницька обл., Волочиський р-н., с. Клинини.

Пунктом 1.4. договору послуги оренди за цим договором мають комплексний характер і можуть включати різні допоміжні операції, які спрямовані на досягнення мети цього договору або бажані чи необхідні для досягнення його мети, а також операції, що сприяють захисту прав та законних інтересів сторін під час виконання цього договору.

За умовами пункту 2.1. договору передача обладнання в оренду (з оренди) здійснюється на підставі акту (ів) прийому-передачі.

Відповідно до пункту 2.2. договору асортимент обладнання, яке передається орендарю узгоджуються сторонами додатково.

Згідно з пунктом 2.3. договору обладнання, що передається в оренду за цим договором, є власністю орендодавця і належить до його основних фондів. Амортизаційні відрахування на обладнання нараховуються орендодавцем і використовуються на його повне відновлення. Покращення обладнання, що здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю орендодавця. Поточний і капітальний ремонт обладнання здійснюється орендодавцем. Орендар не має права здійснювати будь-які зміни (покращення, ремонт тощо) обладнання.

За умовами пункту 2.5. договору орендар протягом строку дії договору вправі повертати обладнання орендодавцю за відсутністю необхідності, а також, за погодженням з орендодавцем, одержувати нове (інше) обладнання в оренду, здійснювати заміну окремих елементів.

Договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Цей договір є договором найму, який укладений на невизначений строк відповідно до ст. 763 ЦК України (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пункту 3.2. договору датою початку строку оренди обладнання вважається дата підписання акту приймання-передачі обладнання в оренду повноважними представниками сторін. Датою закінчення строку оренди обладнання вважається дата, яка передує даті підписання акту приймання-передачі обладнання із оренди повноважними представниками сторін.

За умовами пункту 4.1., 4.1.1. договору розмір орендної плати (без ПДВ) за одиницю обладнання за один календарний день зазначається сторонами в додатках до цього договору.

Згідно з пунктом 4.2.1. договору орендна плата в грошовому вираженні щомісячно розраховується орендодавцем на підставі фактичної кількості днів користування обладнанням згідно актів прийому - передачі обладнання.

Пунктом 4.2.2. договору визначено, що орендодавець до 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за оплачуваним (за який нарахована орендна плата), направляє орендарю поштою (цінним листом із описом вкладення) оригінал підписаного та скріпленого печаткою орендодавця акту наданих послуг в двох примірниках.

Відповідно до пункту 4.2.3. договору орендар зобов`язаний підписати і повернути орендодавцю один підписаний та скріплений печаткою орендаря оригінал акту наданих послуг до 20 (двадцятого) числа наступного місяця, за яким нарахована орендна плата.

У разі неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного та скріпленого печаткою орендаря акту наданих послуг і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акту (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання), такий акт і сума орендної плати в грошовому вираженні вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга є такою, що прийнята в повному обсязі (на вказану в акті прийому-передачі суму).

Згідно з пунктом 4.2.4. договору орендар сплачує орендну плату щомісячно протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня закінчення оплачуваного (за який нарахована орендна плата) місяця.

За умовами пункту 4.2.5. договору при наявності заборгованості по орендній платі, суми оплат, що надходять від орендаря за цим договором, зараховуються орендодавцем як оплата орендної плати за більш ранній неоплачений період, незалежно від відомостей про призначення платежів, вказаних в платіжних документах орендаря.

Відповідно до пункту 4.3. договору всі платежі за цим договором, що носять компенсаційний характер та/або спрямовані на відшкодування витрат чи збитків орендодавця, в тому числі, але не виключно: відшкодування шкоди, спричиненої орендодавцю; компенсація вартості пошкодженого, втраченого або знищеного обладнання орендодавця; компенсація вартості різних операцій з організації та здійснення транспортування обладнання, його ремонту, очищення та доукомплектування в результаті порушення орендарем своїх зобов`язань за договором та інші операції, передбачені договором або необхідні в процесі його виконання, - включаються у договірну (контрактну) вартість послуг оренди, що надаються за цим договором.

Пунктами 5.1., 5.1.1., 5.1.3. договору передбачено, що орендодавець зобов`язаний: своєчасно передати орендарю обладнання, визначене сторонами відповідно до умов цього договору; інформувати орендаря з питань, що його цікавлять (на підставі запитів), пов`язаних із використанням обладнання.

За умовами пунктів 5.2., 5.2.1., 5.2.2., 5.2.8. договору орендар зобов`язаний: своєчасно і належним чином прийняти/повернути орендоване обладнання; своєчасно сплачувати орендну плату відповідно до умов цього договору; повернути (здати на склад орендодавця) обладнання очищеним, належно упакованим, в справному стані із врахуванням природнього зносу не пізніше дня припинення (розірвання) договору.

Відповідно до пункту 6.1. договору місце передачі обладнання орендарю та повернення обладнання орендодавцю: м. Львів, вул. Шевченка 317 (склад орендодавця) або інше місце, визначене сторонами додатково. Транспортування обладнання із місця передачі (і до місця повернення) здійснюється орендарем самостійно (або із залученням третіх осіб) і за його рахунок.

Згідно з пунктом 6.4. договору передача (повернення) обладнання оформляється документально шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору.

Представники Сторін повинні діяти на підставі виданих на їх ім`я довіреностей. У разі наявності печатки орендаря на акту прийому-передачі, що засвідчує підпис його представника, такий акт прийому-передачі вважається підписаним уповноваженим представником орендаря та має юридичну силу.

Відповідно до пункту 7.1. договору у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 7.7. договору встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) та щодо вимог про відшкодування збитків у зв`язку з пошкодженням обладнання складає 3 (три) роки. Період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов`язань.

Відповідно до пунктів 8.1., 8.2. договору всі спори або розбіжності, що виникають між сторонами за цим договором або у зв`язку із ним, вирішуються шляхом переговорів. У разі неможливості досягнення згоди шляхом переговорів, спір підлягає передачі на розгляд до Господарського суду відповідно до чинного законодавства України.

За умовами пункту 9.1. договору виконання зобов`язань орендарем за цим договором забезпечується гарантійним платежем.

Згідно з пунктом 9.4. договору гарантійним платежем забезпечуються всі зобов`язання/заборгованість орендаря перед орендодавцем за цим договором, в тому числі: зобов`язання/заборгованість з орендної плати, компенсаційних та інших виплат за договором тощо. Орендодавець має право зарахувати гарантійний платіж в порядку передбаченому цим розділом договору в рахунок погашення цієї заборгованості/зобов`язань.

Відповідно до пункту 9.5., 9.5.1., 9.5.2. договору у разі порушення орендарем своїх зобов`язань за цим договором, у орендодавця виникає право зарахування частини суми гарантійного платежу в розмірі вартості порушеного орендарем зобов`язання, в рахунок виконання зобов`язань (відповідно до п. 9.4 цього договору) орендаря, яке здійснюється наступним чином: орендодавець в односторонньому порядку (без згоди орендаря) зараховує частину суми гарантійного платежу в розмірі вартості порушеного орендарем зобов`язання в рахунок погашення невиконаного (простроченого) зобов`язання за цим договором; у разі наявності декількох невиконаних зобов`язань орендодавець самостійно і на власний розсуд визначає черговість зарахування суми гарантійного платежу в погашення відповідної заборгованості, визначеної в п. п. 9.4 цього договору.

Згідно з пунктами 12.1., 12.2. договору даний договір відповідно до Податкового кодексу України для цілей оподаткування вважається договором оперативної оренди. Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством. Відміна або визнання недійсним частини договору не тягне за собою відміни або визнання недійсним договору в цілому. На цей договір не розповсюджуються положення Закону України "Про оренду державного і комунального майна".

Відповідно до пункту 12.3. договору всі зміни і доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі у вигляді додатків і додаткових угод, які підписуються повноважними представниками та скріплюються печатками сторін та є його невід`ємними частинами.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виставлено відповідачу рахунок № 192 від 30.08.2023 за договором оперативної оренди обладнання №23-3008 від 30.08.2023 р. на суму 125 000 гривень (т. 1 а.с. 18).

Відповідно до платіжних інструкцій № 400 від 31.08.2023 на суму 20 000,00 гривень та № 404 від 01.09.2023 на суму 105 000,00 гривень відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 125 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "оплата за оренду опалубки згідно рахунку № 192 від 30.08.2023" (т. 1 а.с. 31, 34).

02 вересня 2023 на виконання умов договору орендодавець (ТОВ "Будхаб") передав, а орендар (ТОВ "Вітапромбуд") прийняв обладнання відповідно до Актів приймання-передачі № 4613 від 02.09.2023 на суму 3 492 438,88 гривень та № ВН-4614 від 02.09.2023 на суму 14 069,76 гривень (т. 1 а.с. 32, 35).

Як вбачається із матеріалів справи орендодавцем було розраховано орендну плату за користування обладнанням, про що ним було складено відповідні акти надання послуг: № 223 від 30.09.2023 на суму 151 680,00 гривень, № 258 від 31.10.2023 на суму 156 930,00 гривень, № 341 від 30.11.2023 на суму 151 865,00 гривень, № 17 від 31.01.2024 на суму 150 495,00 гривень, № 44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 гривень, всього на загальну суму 752 510,00 гривень (т. 1 а.с. 19, 21, 22, 23, 42, 43).

Акти надання послуг № 223 від 30.09.2023 на суму 151 680,00 гривень, № 258 від 31.10.2023 на суму 156 930,00 гривень, № 341 від 30.11.2023 на суму 151 865,00 гривень, № 17 від 31.01.2024 на суму 150 495,00 гривень спільно підписані представниками позивача та відповідача та скріплені печатками ТОВ "Будхаб" та ТОВ "Вітапромбуд".

Акт надання послуг № 44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 гривень позивачем 18.04.2024 надіслано за адресою місцезнаходження відповідача, про що свідчать відповідні опис вкладення, накладна та фіскальний чек (т. 1 а.с. 71 (зворотна сторона)).

16.05.2024 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 24-1405 від 14.05.2024 про сплату боргу у розмірі 695 558,71 гривень (т. 1 а.с. 24-26,72).

Листом №27/05 від 27.05.2024 відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з виконанням збиткових будівельних робіт у с.Клинини (де була задіяна орендована опалубка) компанія відповідача понесла значні фінансові збитки і не отримала оплати за виконані роботи та просив поставитись з розуміння до цієї ситуації та погодити наступний графік погашення заборгованості: 07.06.2024р. 50 00,00 грн, 21.06.2024р. 50 00,00 грн, 05.07.2024р. 50 00,00 грн, 19.07.2024р. 50 00,00 грн, 02.08.2024р. 50 00,00 грн, 16.08.2024р. 50 00,00 грн, 30.08.2024р. 50 00,00 грн, 13.09.2024р. 50 00,00 грн, 27.09.2024р. 50 00,00 грн, 11.10.2024р. 50 00,00 грн, 25.10.2024р. 50 00,00 грн, 08.11.2024р. 50 00,00 грн, 22.11.2024р. 27 510,00 грн (т. 1 а.с. 14).

Також щодо погодження графіку оплат відповідач зазначав у листах № 28/05 від 28.05.2024, № 13/05 від 13.06.2024 (т. 1 а.с. 12, 15).

У листі № 28/05 від 28.05.2024 ТОВ "Будхаб" не погодило графіку погашення боргу та запропонувало інший графік погашення заборгованості (т. 1 а.с. 16).

Як зазначено позивачем сплачені 125 000,00 гривень позивачем було зараховано у рахунок часткового погашення заборгованості згідно акту надання послуг № 223 від 30.09.2023 на суму 151 680,00 гривень.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 627 510,00 гривень матеріали справи не містять.

У зв`язку із не сплатою відповідачем орендної плати, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором оперативної оренди обладнання № 23-3008 від 30.08.2023 у розмірі 704 885,64 гривень, з яких: 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений договір є договором найму (оренди).

Згідно зі статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 ЦК України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права.

Частинами 1-5 статті 762 ЦК України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Судом установлено, що пунктом 3.2. договору сторони визначили, що датою початку строку оренди обладнання вважається дата підписання акту приймання-передачі обладнання в оренду повноважними представниками сторін (такою датою є згідно актів приймання-передачі - 02.08.2023). Датою закінчення строку оренди обладнання вважається дата, яка передує даті підписання акту приймання-передачі обладнання із оренди повноважними представниками сторін (доказів повернення обладнання з оренди матеріали справи не містять).

За умовами пунктів 4.1., 4.1.1., 4.2.1. договору розмір орендної плати (без ПДВ) за одиницю обладнання за один календарний день зазначається сторонами в додатках до цього договору. Орендна плата в грошовому вираженні щомісячно розраховується орендодавцем на підставі фактичної кількості днів користування обладнанням згідно актів прийому - передачі обладнання.

Таким чином, позивачем щомісячно відповідно до умов договору було здійснено розрахунок орендної плати та виконання зобов`язання позивача щодо надання послуг оренди обладнання, що підтверджується актами надання послуг № 223 від 30.09.2023, № 258 від 31.10.2023, № 341 від 30.11.2023, № 17 від 31.01.2024, № 44 від 29.02.2024 (т. 1 а.с. 19, 21, 22, 23, 43, 71 (зворотна сторона)).

При цьому суд зауважує, що акти надання послуг № 223 від 30.09.2023, № 258 від 31.10.2023, № 341 від 30.11.2023, № 17 від 31.01.2024 містять підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін. Відповідачем акти підписані без заперечень та зауважень.

Акт № 44 від 29.02.2024 з боку відповідача не підписано.

Суд зауважує, що пунктом 4.2.2. договору визначено, що орендодавець до 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за оплачуваним (за який нарахована орендна плата), направляє орендарю поштою (цінним листом із описом вкладення) оригінал підписаного та скріпленого печаткою орендодавця акту наданих послуг в двох примірниках.

Відповідно до пункту 4.2.3. договору орендар зобов`язаний підписати і повернути орендодавцю один підписаний та скріплений печаткою орендаря оригінал акту наданих послуг до 20 (двадцятого) числа наступного місяця, за яким нарахована орендна плата.

У разі неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного та скріпленого печаткою орендаря акту наданих послуг і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акту (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання), такий акт і сума орендної плати в грошовому вираженні вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга є такою, що прийнята в повному обсязі (на вказану в акті прийому-передачі суму).

Як вбачається із опису вкладення поштового відправлення, позивачем покладений на нього обов`язок щодо надіслання акту наданих послуг № 44 від 29.02.2024 в двох примірниках виконано 18.04.2024 (т. 1 а.с. 71 (зворотна сторона). Вказаний акт надіслано за адресою місцезнаходження відповідача.

У свою чергу доказів виконання відповідачем покладеного на нього пунктом 4.2.3. договору обов`язку щодо підписання та надіслання позивачу примірника вказаного акту, або письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акту (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання) відповідачем не надано.

Таким чином, в силу положень пункту 4.2.3. договору орендна плата нарахована позивачем відповідачу до сплати згідно акту наданих послуг № 44 від 29.02.2024 (такий акт і сума орендної плати в грошовому вираженні) вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга є такою, що прийнята в повному обсязі (на вказану в акті прийому-передачі суму).

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, або письмової мотивованої відмови орендаря від підписання актів наданих послуг (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання).

Доводи позивача щодо надіслання відповідачу акту наданих послуг № 44 від 29.02.2024 через оператора "Нова Пошта" судом відхиляються, оскільки з наданої накладної не вбачається, яку саме кореспонденцію було надіслано. Окрім того, такий спосіб направлення на відповідає погодженому у пункті 4.2.2 договору способу направлення акту.

У свою чергу, доводи відповідача щодо ненадання додатків до договору, в яких би відображатись розміри орендної плати за одиницю обладнання за один календарний день, обґрунтування щодо формування актів надання послуг з посиланням на послугу як одиницю судом відхиляються, оскільки розрахунок орендної плати здійснено позивачем у відповідності до пункту 4.2.1. договору із зазначенням розміру орендної плати щомісячно у актах наданих послуг.

Відповідач був обізнаний із визначеним позивачем розміром орендної плати з актів наданих послуг, оскільки такі акти були підписані відповідачем, акт від 29.02.2024 - надісланий позивачем відповідачу. Натомість письмової мотивованої відмови орендаря від підписання акту чи будь-яких зауважень щодо розміру орендної плати не надано.

Станом на час розгляду справи, орендоване відповідачем майно не повернене та продовжує ним використовуватись. Укладений між сторонами договір наразі є чинним.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Згідно з пунктом 4.2.4. договору орендар сплачує орендну плату щомісячно протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня закінчення оплачуваного (за який нарахована орендна плата) місяця.

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Враховуючи положення статей 253-255 ЦК України, підписання сторонами актів № 223 від 30.09.2023 на суму 151 680,00 гривень, № 258 від 31.10.2023 на суму 156 930,00 гривень, № 341 від 30.11.2023 на суму 151 865,00 гривень, № 17 від 31.01.2024 на суму 150 495,00 гривень та приймаючи до уваги, що обов`язок зі сплати орендної плати згідно пункту 4.2.4. договору мав бути здійснений відповідачем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня закінчення оплачуваного (за який нарахована орендна плата) місяця, то:

- за актом № 223 від 30.09.2023 на суму 26 680,00 гривень (з урахуванням часткового зарахування позивачем (125 000,00 гривень) у рахунок погашення заборгованості за цим актом), прострочення в оплаті виникло з 31.10.2023 року;

- за актом № 258 від 31.10.2023 на суму 156 930,00 гривень - з 01.12.2023;

- за актом № 341 від 30.11.2023 на суму 151 865,00 гривень - з 02.01.2024;

- за актом № 17 від 31.01.2024 на суму 150 495,00 гривень - з 02.03.2024.

Висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018 року у справі № 909/227/16, від 25.04.2018 року у справі № 815/4720/16.

Щодо акту № 44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 гривень, суд зазначає, що обов`язок покладений на позивача в силу положень пункту 4.2.2. договору позивачем виконано 18.04.2024, здійснені за вказаним актом нарахування орендної плати прийняті в силу положень статті 4.2.3. договору, а тому на переконання суду обов`язок зі сплати орендної плати зважаючи на пункт 4.2.4. договору та положення статті 525 ЦК України мав бути здійснений відповідачем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення орендарю цього акту.

Таким чином обов`язок зі сплати орендної плати за актом № 44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 гривень мав бути здійснений відповідачем до 20.05.2024 року, а тому прострочення виконання зобов`язання за вказаним актом настало з 21.05.2024.

За змістом статі 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Одним із аспектів змісту добросовісності є заборона суперечливої поведінки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).

Доказів виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати у сумі 627 510,00 матеріали справи не містять.

Доводи відповідача, що листи відповідача не підтверджують обставину визнання боргу, оскільки у цих листах не зазначено за яким договором виникла заборгованість, судом відхиляються зважаючи, що відповідач не надав доказів існування між сторонами правовідносин за іншими договорами та у судовому засіданні представники позивача та відповідача зазначили, що інших договорів між сторонами не укладалось.

Будь-яких доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для належного виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем суду не надано.

Зобов`язання відповідача за договором оперативної оренди обладнання № 23-3008 від 30.08.2023 зі сплати орендної плати в сумі 627 510,00 гривень основного боргу залишились не виконаними.

Зокрема, станом на день подання позову до суду та розгляду справи судом за вказаним договором оренди відповідачем не виконано зобов`язань з оплати наданих послуг оренди за актом № 223 від 30.09.2023 на суму 26 680,00 гривень (з урахуванням часткового погашення зобов`язання зі сплати заборгованості на суму 125 000,00 гривень) - оплата мала бути виконана до 30.10.2023 року; за актом № 258 від 31.10.2023 на суму 156 930,00 гривень - оплата мала бути виконана до 30.11.2023; за актом № 341 від 30.11.2023 на суму 151 865,00 гривень - оплата мала бути виконана до 01.01.2024; за актом № 17 від 31.01.2024 на суму 150 495,00 гривень - оплата мала бути виконана до 01.03.2024; за актом № 44 від 29.02.2024 на суму 141 540,00 гривень - оплата мала бути виконана до 20.05.2024 року.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості з орендної плати, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору оренди в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення суми основного боргу.

Приймаючи до уваги, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 627 510,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідача 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 7.1. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судом встановлено обставину прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а тому вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Відповідно до правових позицій викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

Відповідно до пунктів 91-93 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду визначено, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Як уже було зазначено, положеннями пункту 7.1. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Водночас за умовами пункту 7.7. договору період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов`язань.

Проаналізувавши зміст пункту 7.1. та пункту 7.7. договору, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до моменту повного погашення зобов`язання.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо нарахування пені за актом № 223 від 30.09.2023 поза межами визначеного статтею 232 ГПК України строку судом відхиляються.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості щодо кожного акту окремо у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 64 608,98 гривень.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку, зокрема не враховано, що прострочення з оплати орендної плати за актом № 341 від 30.11.2023 виникло з 02.01.2024 (з урахуванням положень статей 253, 254, 255 ЦК України) та за актом № 44 від 29.02.2024 - з 21.05.2024 з урахуванням виконання позивачем обов`язку щодо надіслання акту відповідачу та положень статей 253, 254, 255 ЦК України. Таким чином, період нарахування пені за вказаними актами починається відповідно з 02.01.2024 та з 21.05.2024 року.

За розрахунком суду, за кожним окремим актом з урахуванням суми заборгованості та періоду нарахування сума пені становить 57 598,97 гривень.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення пені є обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 57 598,97 гривень, тому у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 7 010,01 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних судом враховано таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат та 3% річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості за кожним актом окремо. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних становить відповідно 6 196,84 гривень інфляційних втрат та 6 569,82 гривень 3% річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення та суми заборгованості, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є помилковим з огляду на неврахування позивачем дати виникнення прострочення з оплати.

Враховуючи положення статей 253, 254, 255 ЦК України та з огляду на виконання позивачем обов`язку щодо надіслання акту № 44 від 29.02.2024 відповідачу 18.04.2024, за актом № 341 від 30.11.2023 прострочення з оплати орендної плати виникло з 02.01.2024 та за актом № 44 від 29.02.2024 - з 21.05.2024. Таким чином, період нарахування інфляційних втрат та 3% річних за вказаними актами починається відповідно з 02.01.2024 та з 21.05.2024 року.

За розрахунком суду, за кожним окремим актом з урахуванням суми заборгованості та періоду нарахування, сума 3% річних становить 5 953,20 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 5 953,20 гривень, у задоволенні вимог про стягнення 3% річних в сумі 616,62 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

У свою чергу, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 10 174,19 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 6 196,84 гривень.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково у розмірі 697 259,01 гривень, з яких: 627 510,00 гривень основного боргу, 57 598,97 гривень пені, 5 953,20 гривень 3% річних, 6 196,84 гривень інфляційних втрат, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 201 від 31.05.2024 сплачено судовий збір у розмірі 8 458,36 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 367,28 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 91,35 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" (21022, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Гонти, будинок 22А, ідентифікаційний код юридичної особи 44651998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" (79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 317, ідентифікаційний код юридичної особи 42863146) 697 259,01 гривень (шістсот дев`яносто сім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень, 01 копійку), з яких: 627 510,00 гривень основного боргу, 57 598,97 гривень пені, 5 953,20 гривень 3% річних, 6 196,84 гривень інфляційних втрат та 8 367,28 гривень (вісім тисяч триста шістдесят сім гривень, 28 копійок) судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7 010,01 гривень пені та 616,62 гривень 3% річних відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 91,35 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повне рішення складено 06 січня 2025 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.