Рішення

від 07.01.2025 по справі 920/1310/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.01.2025м. СумиСправа № 920/1310/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1310/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФА-ПЛЮС» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Короленка, буд. 11, код 39194465)

до відповідача: Приватного підприємства «Інвестрембуд» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Садовий бульвар, буд. 9, код 32064510)

про стягнення 186 683, 50 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства «Інвестрембуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФА-ПЛЮС» заборгованість за договором №16/23 щодо надання послуг з прийому та захоронення твердих побутових відходів від 11.12.2023 у розмірі 154 608, 90 грн; пеню у розмірі 22 088, 80 грн; інфляційні втрати у розмірі 9 985, 79 грн; судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.10.2024 справу № 920/1310/24 розподілено для розгляду судді Джепі Ю.А.

Ухвалою суду від 01.11.2024 у справі № 920/1310/24 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; відповідачу надати п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи надсилаються (надаються) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу; попередити, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України); позивачу надати семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив відповідно до ст. 166 ГПК України, до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу; відповідачу надати семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення відповідно до ст. 167 ГПК України, до заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою шостою статті 165 цього Кодексу.

Копію ухвали про відкриття провадження було направлено поштою Приватному підприємству «Інвестрембуд», яка була отримана 11.11.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На момент розгляду справи відповідачем відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, відповідно до ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

11.12.2023 між ТОВ «КАФА-ПЛЮС» (надалі - виконавець) та ПП «Інвестрембуд» (надалі - замовник) було укладено Договір № 16/23 (надалі - Договір) щодо надання послуг по прийому та захороненню твердих побутових відходів на полігоні.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного Договору, виконавець зобов`язується надавати замовникові послуги по прийому та захороненню твердих побутових відходів (ТПВ), що надходять від замовника на полігон ТПВ міста Шостка, а замовник- прийняти і оплатити вказані послуги.

Визначення вартості послуг між сторонами врегулювано п. 3. Договору.

У пункті 4.1. Договору сторони погодили, що оплата вартості послуг здійснюється замовником за фактично надані виконавцем послуги за календарний місяць, на підставі рахунка та акту приймання - передачі надання послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 Договору, підписання акту приймання передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку. Перерахування на поточний рахунок виконавця коштів за надані ним фактичні послуги здійснюється замовником протягом п`яти банківських днів з моменту отримання рахунка та акту приймання передачі наданих послуг.

Згідно акту здачі прийняття робіт (надання послуг) № 308 від 25.12.2023, підписаного представниками сторін, були здійснені послуги по прийняттю та захороненню ТПВ 1510 т. на суму 154 608, 90 грн, що є підтверджувальним фактом належного наданням послуг виконавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію 05.04.2024 на адресу відповідача засобами поштового зв`язку з вимогою погасити заборгованість у п`ятиденний строк з моменту отримання претензії.

Відповіді на претензію відповідач не надав, заборгованість не сплатив.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, якщо у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

За недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у п. 4.3.Договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення (п.7.3 Договору).

Позивачем у зв`язку із простроченням строку оплати наданих послуг нараховано пеню в розмірі 22 088,80 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 985,79 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву та доказів сплати боргу до суду не надав.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав послуги по прийому та захороненню твердих побутових відходів на загальну вартість робіт в сумі 154 608,90 грн, а відповідач прийняв вказані послуги.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів оплати послуг, отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за Договором щодо надання послуг по прийому та захороненню твердих побутових відходів на полігоні від 11.12.2023 № 16/23 у сумі 154 608,90 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 985,79 грн інфляційних втрат та 22 088,80 грн пені суд зазначає наступне.

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.3 Договору, за недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у п. 4.3. Договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з наведеним позивачем у позовній заяві розрахунком пені та інфляційних втрат, а тому вважає обґрунтованими вимоги щодо стягнення відповідних сум.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 422,40 грн підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Зі змісту частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною першою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано копії: Договору про надання професійної правничої допомоги №44 від 28.10.2024 (далі Договір), Акта про прийняття передачу наданих послуг №1 (детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару) від 29.10.2024, рахунок № 281024 від 28.10.2024 на оплату професійних правових послуг, платіжної інструкції №142 від 30.10.2024 про сплату 8 000 грн оплати професійної правової допомоги згідно рахунка №281024 від 23.10.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5213/10 від 28.08.2014 на ім`я Солдаткін О.О., ордера серії АІ №1737209 на надання правничої допомоги від 30.10.2024.

Відповідно до наданих представником позивача письмових доказів розмір судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою складає 8 000, 00 грн.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату в межах цього договору про правову допомогу визначається сторонами у актах приймання передачі наданих послуг, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Акту про прийняття передачу наданих послуг №1 від 29.10.2024, узгоджена вартість правничої допомоги становить 8 000,00 грн. Всього витрачено часу адвокатом фактично 4 години.

З огляду на відсутність заперечення відповідача, суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, вважає, що витрати в сумі 8 000,00 грн доведені позивачем, а тому мають бути йому компенсовані.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Інвестрембуд» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Садовий бульвар, буд. 9, код 32064510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФА-ПЛЮС» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Короленка, буд. 11, код 39194465) суму основного боргу у розмірі 154 608,90 грн (сто п`ятдесят чотири тисячі шістсот вісім гривень 90 копійок), 22 088,80 грн ( двадцять дві тисячі вісімдесят вісім гривень 80 копійок) пені, 9 985,79 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять гривень 79 копійок) інфляційних втрат, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок), витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

СуддяЮ.А. Джепа