Постанова

від 11.12.2007 по справі 28/313а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28/313А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

11.12.07                                                                                           Справа№ 28/313А

17 год 35 хв     

За позовом: Приватного підприємства „Автобан”, м. Львів

до відповідача: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, м. Львів

про визнання незаконними (нечинними) податкових повідомлень –рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року, №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року  

Суддя   Морозюк А.Я.

Секретар судового засідання

Брик І.С.

                                                                                                                  м. Львів,  вул.Личаківська,128,

     Зал судового засідання № 302.

Представники сторін

Від позивача: Волошин Г.В. –представник      

Від відповідача: не з”явився

            Позов заявлено Приватним підприємством “Автобан” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними (нечинними) податкових повідомлень –рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 21.06.2007 року № 0002672380/0/14094, № 0001912300/0/14093, № 0001902300/0/14092, № 0002501730/0/14091.

           Заявою від 15 жовтня  2007 року  (вх. №22139 від 16.10.2007 року) позивач просить визнати незаконними (нечинними) податкові повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року.  

           Заявою від 05 листопада  2007 року  (вх. №24083 від 06.11.2007 року) позивач просить визнати незаконними (нечинними) податкові повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року, №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року  

           Хід розгляду справи викладений у відповідних ухвалах суду.  В судовому засіданні 27.11.2007 року оголошувалася перерва до 11.12.2007 року для подання позивачем додаткових доказів, про оголошення перерви представники сторін були повідомлені під письмову розписку.

            В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, наведених в по зовній заяві (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог), позивач просить суд визнати незаконними (нечинними)  податкові повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова: №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов”язання за платежем податок з доходів найманих працівників в сумі 1062 грн. 12 коп. (в т.ч. 354 грн. 04 коп. –основний платіж, 708 грн. 08 коп. –штрафні (фінансові) санкції); №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов”язання за платежем податок на додану вартість в сумі 967 грн. 95 коп. (в т.ч. 645 грн. 30 коп. –основний платіж, 322 грн. 65 коп. –штрафні (фінансові) санкції); №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року яким позивачу визначено податкове зобов”язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 4372 грн. 38 коп. (в т.ч. 3201 грн. 49 коп. –основний платіж, 1170 грн. 89 коп. –штрафні (фінансові) санкції). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на його думку до складу валового доходу  повинна включатись  сума готівки, яка надійшла до каси підприємства та підтверджується відповідними  розрахунково-касовими документами та даними  головної  книги, а не сума, помилково вказана підприємством  у Звіті про використання РРО. Щодо податку на додану вартість, то  позивач зазначає,  що перша подія (оплата коштів) відбулась  30.09.2005 року, коли підприємство вже було зареєстровано платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ, виданим ДПІ у Шевченківському  районі м. Львова за №18175671 від 19.09.2005 року. Щодо податку з доходів найманих працівників, то на думку позивача йому безпідставно визначено таке податкове зобов”язання та штрафні санкції, оскільки, як випливає із накладної №19 від 28.07.2005 року від СПДФО Федорова С.В., Рахунку №27/07 від 27.07.2007 року, виставленого СПД ФО  Федоровим С.В., Рахунку №А000981202 від 27.07.2005 року, виставленого ЗАТ „УМЗ” –платником  та отримувачем товару за вказаними документами є юридична особа ПП„Автобан”, а директор підприємства Цицик І.Ф. виступає лише як отримувач ТМЦ, від імені юридичної особи.  Також, як зазначає позивач, відповідно до  ч.4 ст.6 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”  від 11 грудня 1991 року № 1963-XII (із внесеними  змінами і доповненнями), якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.    

           В судове засідання 11.12.2007 року відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив, у поданому суду письмовому відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві відповідач, зокрема, зазначив, що  на його думку суми, сплачені позивачем СПД ФО  Федорову С.В. за акційний термінал та ЗАТ „УМЗ” за підключення, слід розглядати як надання додаткових благ працівнику Цицику І.Ф. та його дохід, а тому вони підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Позивач не утримав таку суму податку з доходів. Щодо сплати позивачем податку з власників транспортних засобів за інших фізичних осіб, то договорами оренди транспортних засобів передбачено, що орендодавець здійснює обов'язкові для володаря транспортного засобу платежі до бюджету(а не орендар, яким є позивач). Тому сума сплаченого податку з власників транспортних засобів за фізичних осіб являється доходом цих фізичних осіб(Левчука Р.Б., Мозоли Н.Є., Зайцевої Н.М.), у  чиїй власності перебувають транспортні засоби. Позивач не утримав при виплаті податок з доходів фізичних осіб. Щодо податку на прибуток, то за серпень 2006 року позивачем подано звіт про використання РРО, згідно якого сума виручки за цей місяць є на 10 000 грн(без ПДВ) більшою, аніж сума виручки, відображеної по касових документах підприємства та даних головної книги по рахунку № 301 «Каса», що була включена до валового доходу. Окрім цього, позивачем в 4-му кварталі 2005 року віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 1702,17 грн, яку були понесені в період, коли підприємство перебувало на спрощеній системі оподаткування. Щодо ПДВ, то позивачем не включено до складу податкового зобов'язання по ПДВ за жовтень 2005 року суму ПДВ в розмірі 220,76 грн з отриманої від ПП «Гал-Всесвіт»суми дебіторської заборгованості за продані квитки, яка виникла в період, коли підприємство перебувало на спрощеній системі оподаткування. Також встановлено, що позивачем зайво включено до складу податкового кредиту в листопаді 2005 року ПДВ в сумі 213,86 з послуг, отриманих в період, коли підприємство знаходилося на спрощеній системі оподаткування.

          Враховуючи те, що в судових засіданнях 06.11.2007 року та 27.11.2007 року представник відповідача проти позову заперечував з підстав, які наведені у відзиві (тобто висловив правову позицію по суті спору), суд вважає за можливе розглядати справу за  відсутності представника відповідача на підставі ч.4 ст.128 КАС України на основі наявних доказів.

          В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (акт перевірки, податкові повідомлення-рішення, рішення про результати розгляду скарг, свідоцтво про державну реєстрацію,  довідки, рахунки, платіжні доручення, звіти про використання РРО, листи касової книги, акти здачі - приймання робіт, реєстр отриманих та виданих  податкових накладних, податкові декларації, реєстр касових відомостей продажу квитків на автобуси, квитково-касові листи, прибуткові касові ордери та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).

                  Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

          ДПІ у Шевченківському  районі м. Львова було проведено виїзну планову  перевірку  Приватного підприємства „Автобан” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства  за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року.

          За результатами перевірки складено Акт №1003/137/23-120/25543902 від 08.06.2007 року, яким встановлено:

- порушення п. 4.1 ст.4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п 4.1.6 п. 4.1 ст.4 , п.п 5.3.9 п. 5.3, п.п 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року №287/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено  податок на прибуток  на суму  5114,12 грн.;

- порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст.4, п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено ПДВ на  645,30 грн.;

- порушення п.1.19 ст.1, п.п 3.1.3 п. 3.1, п. 3.4 ст.3. п.п 4.2.1, п.п 4.2.9 п. 4.2 ст.4, п.п 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п.7.1 ст.7, п.п 8.1.1, п.п 8.1.2 п. 8.1 ст.8., п. 9.12 ст. 9, п. 19.2 ст.19 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” №889-ІУ від 22.05.2003 року (із змінами та доповненнями), п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України №2035 від 26.12.2003 року, донараховано  податку з доходів фізичних осіб в сумі 354,04 грн.   

            На підставі Акту перевірки №1003/137/23-120/25543902 від 08.06.2007 року та з врахуванням результатів адміністративного оскарження (Рішення ДПІ у Шевченківському районі від 06.09.2007 року № 20688 про результати розгляду первинної скарги),  ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, яким ПП „Автобан” визначено податкове зобов”язання за платежем податок з доходів найманих працівників в сумі 1062 грн. 12 коп. (в т.ч. 354 грн. 04 коп. –основний платіж, 708 грн. 08 коп. –штрафні (фінансові) санкції);

- №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року, яким ПП „Автобан” визначено податкове зобов”язання за платежем податок на додану вартість в сумі 967 грн. 95 коп. (в т.ч. 645 грн. 30 коп. –основний платіж, 322 грн. 65 коп. –штрафні (фінансові) санкції);

- №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року яким позивачу визначено податкове зобов”язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 4372 грн. 38 коп. (в т.ч. 3201 грн. 49 коп. –основний платіж, 1170 грн. 89 коп. –штрафні (фінансові) санкції).

Щодо визначення суми основного платежу по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3201 грн. 49 коп. та застосування 1170 грн. 89 коп. – штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року, суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП „Автобан” до 01.10.2005 року перебувало на сплаті єдиного податку за ставкою 10%, після зазначеної дати перейшло на загальну систему оподаткування.

Відповідно до ст.1 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року N 727/98 (із змінами і доповненнями), об”єктом оподаткування для суб”єктів   підприємницької діяльності  - юридичних осіб, які сплачують єдиний податок, вважається  сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Оскільки оплату за відвантажену продукцію позивач отримав в період, коли вже перейшов зі спрощеної системи на загальну систему оподаткування, то ця сума включається до валового доходу підприємства. Тобто при спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності процедура відвантаження товарів не має податкових наслідків до моменту отримання оплати на розрахунковий рахунок і в касу, і тому сума коштів за відвантажені товари не включається до бази оподаткування єдиним податком.

Тому суд погоджується із висновком податкового органу про порушення  позивачем п. 4.1 ст.4 , п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року №287/97-ВР (із змінами та доповненнями) - не включення позивачем до складу валового доходу  в ІУ кварталі 2005 року суми отриманої на розрахунковий рахунок дебіторської заборгованості від ПП „Гал-Всесвіт” за продані  квитки  в сумі 1103,78 грн(без ПДВ), яка виникла  в період, коли  ПП „Автобан” перебувало на спрощеній системі оподаткування (сплаті єдиного податку за ставкою 10%). Будь-яких доказів в підтвердження включення зазначеної суми до складу валового доходу в ІУ кв. 2005 року позивач суду не подав. Обґрунтовано донарахований позивачу податок на прибуток з цієї суми складає 275,95 грн.

Також  правомірним є висновок податкового органу про те, що позивачем в порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року №287/97-ВР (із змінами та доповненнями) у ІУ кв. 2005 року безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 1702,17 грн, які були понесені в період коли підприємство перебувало на спрощеній системі оподаткування, а саме: включено до валових витрат витрати по оплаті робіт, пов'язаних із проведенням конкурсу на перевезення пасажирів в сумі 1069,32 грн(без ПДВ), згідно акту здачі-приймання робіт центру «Автоінформ»від 28.07.04 року на загальну суму 1283,18 грн, в т.ч.213,86 грн ПДВ, які були понесені в період, коли підприємство перебувало на спрощеній системі оподаткування; включено до валових витрат витрати по використанню естакади і компресора в лютому 2005 року в сумі 632,85 грн без ПДВ.  Будь-яких доказів в підтвердження невключення зазначених суми до складу валових витрат в ІУ кв. 2005 року позивач суду не подав, а долучена позивачем до матеріалів справи податкова накладна № 1280, виписана Центром «Автоінформ»30.09.2005 року на послугу «участь у конкурсі»на суму 1283,18 грн (без ПДВ - 1069,32 грн) та платіжне доручення від 30.09.2005 року № 123 на суму 1283,18 грн не спростовує твердження відповідача, а навпаки підтверджує, що послуги отримувалися і оплачувалися позивачем ще в той період, коли він перебував на спрощеній системі оподаткування. Обґрунтовано донарахований позивачу податок на прибуток із суми  1702,17 грн складає 425,54 грн.

Щодо донарахування позивачу податковим органом суми податку на прибуток в розмірі 2500 грн(із суми виручки 10000 грн(без ПДВ), яка за твердженням податкового органу була не включена до складу валового доходу в ІІІ кв. 2006 року), то з даним донарахуванням та висновками податкового органу в цій частині суд не погоджується, виходячи із наступного.

Як вбачається  із даних головної книги позивача по рахунку № 301 «Каса»за серпень 2006 року, виручка за серпень 2006 року становила 41494,17 грн, що також підтверджується листками із касової книги за серпень 2006 року та прибутковими касовими ордерами, які долучено позивачем до матеріалів справи. Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року №287/97-ВР, датою збільшення валового доходу вважається дата оприбуткування готівки в касі платника податку, що підтверджується розрахунково-касовими документами підприємства. Із вищенаведеного вбачається, що  до складу валового доходу  повинна включатися  сума готівки, яка надійшла до каси підприємства та підтверджується відповідними  розрахунково-касовими документами підприємства та даними  Головної книги  у розмірі 41494,17 грн, а не сума 53494,17 грн, що була помилково зазначена  підприємством  у звіті платника про використання РРО та книг обліку розрахункових операцій (різниця складає 12000 грн, без ПДВ - 10000 грн). Дані звіту платника по РРО та КОРО не можуть вважатися документом, що підтверджує розмір доходу платника, це також не є документ, на підставі якого узгоджується сума податкового зобов'язання.  

Таким чином, висновок податкового органу про невключення позивачем до складу валового доходу в ІІІ кв. 2006 року 10000 грн виручки від надання пасажирських перевезень, ґрунтується на припущеннях податкового органу і не знайшов свого підтвердження матеріалами справи.

З огляду на вищенаведене, податковим органом безпідставно визначено позивачу податковим повідомленням-рішенням №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року суму податкового зобов'язання по податку на прибуток (основний платіж) в частині суми 2500 грн,  і правомірно визначено суму 701,49 грн основного платежу(275,95 грн+425,54 грн). Як наслідок, безпідставно застосовано штрафні(фінансові) санкції в частині суми 750 грн в порядку  п.п. 17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону  України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.

          Щодо визначення суми основного платежу по податку на додану вартість в розмірі 645 грн. 30 коп. та застосування 322 грн. 65 коп. –штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року, суд відзначає наступне.

            Як вбачається із матеріалів справи, зокрема акту перевірки №1003/137/23-120/25543902 від 08.06.2007 року, позивачу свідоцтво платника ПДВ №18175671 видане   ДПІ у Шевченківському  районі м. Львова 19.09.2005 року. Також, як уже зазначалося вище, ПП „Автобан” до 01.10.2005 року перебувало на сплаті єдиного податку за ставкою 10%, після зазначеної дати перейшло на загальну систему оподаткування.

          Проте підприємство безпідставно, в порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), не включило до складу податкового зобов”язання  по податку на додану вартість в жовтні  2005 року суму  ПДВ в розмірі 220,76 грн з отриманої на розрахунковий  рахунок від ПП „Гал-Всесвіт” суми  дебіторської заборгованості  за продані квитки в розмірі  1324,54 грн, яка виникла  в період  коли  ПП „Автобан” було на спрощеній системі оподаткування (сплаті  єдиного податку  - 10%), тобто не формувало собі податкові зобов'язання по ПДВ, так як відповідно до ст.3  Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року N 727/98 (із змінами і доповненнями) податок на додану вартість  включався до складу єдиного податку позивача. Зокрема, як вбачається із ст.3 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:  6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість"; 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

          Також,  позивачем в порушення п.п.7.4.1.п.7.4.ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” безпідставно включено до складу  податкового кредиту ПДВ на загальну суму  213,86 грн з послуг, отриманих в період коли  підприємство перебувало  на спрощеній системі  оподаткування (до 01.10.2005 року), а саме в листопаді 2005 року ПП „Автобан” включило до складу  податкового кредиту 213,86 грн ПДВ згідно податкової накладної від 30.09.2005 року №1280 на суму 1283,18 грн. (в т.ч. 213,86 грн. ПДВ), виписаної  Центр „Автоінформ” за участь у конкурсі (акт здачі робіт від 28.07.2004 року). Із вищенаведеного вбачається, що ПП „Автобан” безпідставно було сформовано податковий кредит  по ПДВ на загальну суму  424,54 грн, оскільки станом на 30.09.2005 року ПП „Автобан” ще перебувало на сплаті  єдиного податку  - 10%.

          Так, відповідно до п.п 7.2.4 п.7.2  ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 або пунктом 81.2 статті 81 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

           Відповідно до  п.п. 6 ст. 4 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

          Таким чином, датою переходу на загальну систему оподаткування та виникнення у позивача права на формування податкового кредиту по ПДВ було перше число ІУ кв. 2005 року, тобто з 01.10.2005 року. Податкова накладна на суму 1283,18 грн. (в т.ч. 213,86 грн. ПДВ) була датована 30.09.2005 року, оплата здійснена платіжним дорученням від 30.09.2005 року № 123, а тому позивач не вправі був відносити суму ПДВ 213,86 грн до податкового кредиту.

          Щодо решти сум основного платежу по ПДВ, донарахованих спірним податковим повідомленням-рішенням №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року (126,57 грн за грудень 2005 року та 84,11 грн за травень 2006 року, разом 210,68 грн), то в позовній заяві та заявах про зменшення позовних вимог відсутнє будь-яке посилання на неправомірність їх донарахування, а із долученої позивачем до  Заяви від 15 жовтня  2007 року  (вх. №22139 від 16.10.2007 року) копії платіжного доручення № 193 від 06.09.2007 року вбачається, що вказана сума основного платежу 210,68 грн та нарахована на неї сума штрафної санкції 105,34 грн сплачена позивачем до бюджету.

          Таким чином, податковим органом обґрунтовано визначено позивачу податковим повідомленням-рішенням №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року суму податкового зобов'язання по ПДВ (основний платіж) в  сумі 645 грн. 30 коп, а також обгрунтовано  застосовано штрафні санкції в сумі 322 грн 65 коп в порядку  п.п. 17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону  України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.

          Щодо визначення суми основного платежу по податку з доходів найманих працівників в розмірі 354 грн. 04 коп. та застосування 708 грн. 08 коп. –штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, суд відзначає наступне.  

           Суд не погоджується із висновками  податкового органу  про те, що сплата   підприємством 149,00 грн за акційний  мобільний термінал  СПД ФО Федорову С.В. та 399,00 грн. за його підключення на ЗАТ „УМЗ” повинна враховуватися як надання додаткових благ працівнику Цицику І.Ф., з утриманням з останнього сум податку на доходи фізичних осіб.

          Як вбачається із матеріалів справи, Цицик І.Ф. є керівником ПП „Автобан”. Як випливає із накладної №19 від 28.07.2005 року від СПД ФО Федорова С.В., Рахунку №27/07 від 27.07.2005 року, виставленого СПД ФО  Федоровим С.В., Рахунку №А000981202 від 27.07.2005 року, виставленого ЗАТ „УМЗ” –платником  та отримувачем товару за вказаними документами є юридична особа ПП „Автобан”, а директор підприємства Цицик І.Ф. виступає лише як отримувач ТМЦ, від імені юридичної особи.

          Таким чином, висновок податкового органу про необхідність утримання позивачем 81,89 грн податку з доходів фізичних осіб із вищезазначених сум, ґрунтується на припущеннях податкового органу і не знайшов свого підтвердження матеріалами справи.  

          Щодо сплати 548,75 грн податку з власників транспортних засобів за орендовані  у фізичних осіб Левчука Р.В., Мозоли Н.Є., Зайцева Н.М. транспортні засоби, то суд дійшов до висновку про правомірність такого висновку податкового органу.

          Як вбачається із матеріалів справи, зокрема акту перевірки (стор.21) ПП „Автобан” за рахунок коштів підприємства було сплачено 09.08.2005 року в місцевий бюджет Залізничного району м. Львова податок з власників транспортних засобів в сумі 548,75 грн. за орендовані  транспортні засоби, власниками  яких  являються  фізичні особи: Левчук Р.В., Мозола Н.Є., Зайцева Н.М.

         Відповідно до ст.1 Закону України  „Про податок  з власників транспортних засобів та інших самохідних  машин  і механізмів” від  11 грудня 1991 року N 1963-XII (із змінами та доповненнями), платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Відповідно до  ч.4 ст.6 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”  від 11 грудня 1991 року № 1963-XII (із внесеними  змінами і доповненнями), якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

З матеріалів справи не вбачається наявності відповідних доручень від імені фізичних осіб на ПП «Автобан»з правом сплачувати від імені фізичних осіб податок з власників транспортних засобів.  

          Відповідно до  п.п 3.1.3 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про  податок  з доходів  фізичних осіб” №889-ІУ від 22.05.2003 року (із змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

           Із вищенаведеного вбачається, що сума сплаченого податку з власників транспортних засобів за орендовані транспортні засоби є об'єктом оподаткування з джерелом походження  з України і являється  доходом  фізичних осіб (Левчука Р.В., Мозоли Н.Є., Зайцевої Н.М.), у чиїй власності перебувають ці транспортні засоби, який підлягає кінцевому оподаткуванню  при  їх наданні  у серпні місяці 2005 року (548,75 грн). Тобто неутримана  сума податку  з доходів фізичних осіб (Левчука Р.В., Мозоли Н.Є., Зайцевої Н.М.) за серпень місяць 2005 року  становить  82,00 грн.

          Щодо решти сум основного платежу по податку з доходів фізичних осіб, донарахованого спірним податковим повідомленням-рішенням №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, то в позовній заяві та заявах про зменшення позовних вимог відсутнє будь-яке посилання на неправомірність їх донарахування, а суд такого із матеріалів справи не вбачає. Також слід зазначити, що із долученої позивачем до  Заяви  від 15 жовтня  2007 року  (вх. №22139 від 16.10.2007 року) копії платіжного доручення № 195 від 06.09.2007 року вбачається, що позивач частково оплатив суму донарахованого основного платежу 50,52 грн та штрафної санкції 50,52 грн.

          З огляду на вищенаведене, податковим органом безпідставно визначено позивачу податковим повідомленням-рішенням №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року суму податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб (основний платіж) в частині суми 81,89 грн, і правомірно визначено решту суми основного платежу. Як наслідок, безпідставно застосовано штрафні(фінансові) санкції в частині суми 163,78 грн(подвійний розмір від  81,89 грн) в порядку  п.п. 17.1.9. п.17.1 ст.17 Закону  України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, решта суми штрафних санкцій застосовано обґрунтовано.

          Оскільки відповідно до  ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання  протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, враховуючи право суду,  передбачене  абзацом 2 частини 2 ст. 162 КАС України, суд вважає, що часткове задоволення позову шляхом визнання частково нечинними податкових повідомлень –рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року та  №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року  гарантуватиме захист прав позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Виходячи із вищенаведеного суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Суд визнає нечинними податкові повідомлення-рішення:  №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року, в частині визначення ПП „Автобан” суми основного платежу  у розмірі 2500 грн 00 коп та  штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 750 грн 00 коп;  та №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року, в частині визначення ПП „Автобан” суми основного платежу  у розмірі 81 грн 89 коп та  штрафних(фінансових) санкцій у розмірі 163 грн 78 коп, в задоволені вимоги про визнання незаконними (нечинними) зазначених податкових повідомлень-рішень в частині решти визначених у них сум суд відмовляє. Також суд відмовляє в позові в частині позовної вимоги про визнання незаконним (нечинним) податкового повідомлення-рішення №0001912300/1/21413 від 14.09.2007 року.

Судові витрати в сумі 3 грн 40 коп судового збору розподіляються згідно з ч.3 ст.94 КАС України відповідно до задоволених позовних вимог (1 грн 13 коп присуджується позивачу з державного бюджету України, 2 грн 27 коп покладаються на позивача, оскільки із об'єднаних в позовній заяві трьох позовних вимог немайнового характеру дві задоволені частково, а в задоволенні однієї відмовлено).   

          На підставі вищенаведеного, керуючись п.2-1, п.3, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст. 69-71,71,86,87,94,98,158,160,162,163,167  Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд –

                                                                    ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задоволити частково.

2.  Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова:

        - №0001902300/1/21412 від 14.09.2007 року в частині визначення ПП „Автобан” суми основного платежу у розмірі 2500 грн 00 коп та штрафних(фінансових) санкцій у розмірі 750 грн 00 коп;

        - №0002501730/1/21664 від 19.09.2007 року в частині визначення ПП „Автобан” суми основного платежу у розмірі 81 грн 89 коп та штрафних(фінансових) санкцій у розмірі 163 грн 78 коп.

3.   В задоволенні іншої частини  адміністративного позову відмовити.

4.  Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства „Автобан” (79008, м. Львів, вул. Д. Апостола, 7, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25543902) 1 грн 13 коп  судового збору.

    Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.               

         Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.          

Суддя                                                                                                       Морозюк А.Я.