Ухвала

від 07.01.2025 по справі 694/32/25

ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 694/32/25 Провадження №2/694/233/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

про забезпечення позову

07.01.2025 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі головуючого судді Смовж О.Ю., розглянувши заяву Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області Ольги Плетінь про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області Ольги Плетінь інтересах держави в особі Звенигородської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

встановив:

До Звенигородського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Звенигородської окружної Ольги Плетінь в інтересах держави в особі Звенигородської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позивач просить витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Звенигородської міської ради (код ЄДРПОУ 26490674, просп. Шевченка, 63, м. Звенигородка, Черкаська область, 20202) земельну ділянку площею 0,8998 га з кадастровим номером 7121282800:02:006:0138 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району Черкаської області (на даний час - територія Звенигородської територіальної громади).

Також у прохальній частині позовної заяви позивач просить забезпечити позов шляхом заборони органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, в тому числі державним реєстраторам Центрів надання адміністративних послуг, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,8998 га з кадастровим номером 7121282800:02:006:0138, для ведення особистого селянського господарства, розташованої в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району Черкаської області (на даний час - територія Звенигородської територіальної громади).

Заява вмотивована тим, що предметом спору є витребування з чужого незаконного володіння на користь міської ради земельної ділянки площею 0,8998 га з кадастровим номером 7121282800:02:006:0138. Отже, предмет спору у цій справі нерозривно пов`язаний та безпосередньо стосується нерухомого майна, щодо якого необхідно вжити заходи забезпечення позову. Відповідно до наданих прокурором доказів, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7121282800:02:006:0138 отримана у власність ОСОБА_2 в порушення вимог ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України. В подальшому, на підставі договору дарування від 25.10.2018 № 3175, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою-Скляр Н.М., зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_1 . Тобто, відповідач на даний час володіє спірною земельною ділянкою та може розпорядитись нею на власний розсуд - відчужити іншій особі, передати в оренду, об`єднати або ж роз`єднати. Вищевикладене створює очевидну небезпеку для подальшого реального поновлення інтересів держави в особі Звенигородської міської ради, а також може унеможливити або ускладнити виконання рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд спирається на наступне.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом п.2 ч.1ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться чи буде знаходитися справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановлені зазначеної відповідності слід врахувати, що суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Поряд з цим, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Так, судом встановлено, що предметом спору у цій справі є витребування з чужого незаконного володіння на користь Звенигородської міської ради земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,8998 га з кадастровим номером 7121282800:02:006:0138.

У заяві про забезпечення позову позивач вказує, що наявні підстави вважати, що відповідач по справі - ОСОБА_1 на даний час має реальну можливість вільно розпоряджатись спірною земельною ділянкою, що у свою чергу обумовлює високу вірогідність здійснення повторного її відчуження, зміну її конфігурації (об`єднання) тощо, з метою запобігання вчинення дій, які можуть утруднити або зробити не можливим його виконання, а саме - витребування на користь держави, та для забезпечення належного захисту законних прав і охоронюваних інтересів держави, виникає необхідність у забороні вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки.

Таким чином, з метою утвердження механізму відновлення, поновлення порушеного права, запобіганню тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними, та для забезпечення належного захисту законних прав і охоронюваних інтересів держави, наявні правові та об`єктивні підстави для задоволення заяви.

Як зазначено в ч. 7 ст. 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Суддя не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення позову.

Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись статтями149-153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області Ольги Плетінь про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, в тому числі державним реєстраторам Центрів надання адміністративних послуг, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,8998 га з кадастровим номером 7121282800:02:006:0138 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району Черкаської області (на даний час - територія Звенигородської територіальної громади).

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суддя О.Ю.Смовж