Постанова

від 07.01.2025 по справі 906/793/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 року Справа № 906/793/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Миханюк М.В.

без повідомлення (виклику) сторін

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 (суддя Тимошенко О.М.) у справі № 906/793/24

за позовом фізичної особи-підприємця Невмержицького Миколи Івановича

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство"

про стягнення 20 434,23 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Житомирської області перебувала позовна заява фізичної особи-підприємця Невмержицького Миколи Івановича до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство" з вимогою про стягнення 20 434,23 грн, з яких: 19 000,00 грн боргу; 386,44 грн 3% річних, 1 047,79 грн інфляційних, а також просив покласти на відповідача витрати по сплаті 3 028,78 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Підставою звернення позивача до суду стало порушення відповідачем умов договору про надання послуг з виготовлення проєктно - кошторисної документації від 24.07.2023 № 252 щодо здійснення повної оплати виконаних робіт.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про неправильне визначення періоду для нарахування річних та інфляційних, та просило відмовити у стягненні правничої допомоги з підстав відсутності доказів понесення таких витрат.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Фізичної особи-підприємця Невмержицького Миколи Івановича 19 000,00 грн боргу, 384,88 грн 3% річних, 1 047,79 грн інфляційних, 3 027,77 грн судового збору, 2 043,27 грн витрат на правничу допомогу. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 1,56 грн 3% річних.

Судове рішення мотивоване обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 19 000,00 грн, що також не заперечувалось відповідачем. Разом з тим, суд визнав такою, що підлягає частковому задоволенню позовну вимогу щодо стягнення 1 047,79 грн інфляційних та 384,88 грн 3% річних за період з 14.11.23 по 17.07.2024 та відмовив за безпідставністю у стягненні 1,56 грн 3% річних.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги вказує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято із процесуальним порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки замовником послуг за спірним договором та відповідачем у судовій справі є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" саме в особі філії "Бердичівське лісове господарство". Зазначений договір також був підписаний директором Філії. Натомість місцезнаходженням юридичної особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" є місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, а отже вважає, що рішення про стягнення заборгованості з даної юридичної особи - відповідача мав би приймати Господарський суд м. Києва.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 відкрито апеляційне провадження апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 у справі № 906/793/24; апеляційну скаргу постановлено розглянути без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із доводами апелянта щодо порушення територіальної підсудності розгляду справи з огляду на приписи ч. 3 ст.29 ГПК України, оскільки спір між сторонами виник саме з діяльності Філії "Бердичівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (виконання відповідних робіт позивачем на об`єктах філії). Крім того, із відзиву відповідача вбачалося, що фактично останнім визнано наявну заборгованість перед ФОП Невмержицьким М.І. та лише частково не погоджувався із сумою нарахування 3% річних та інфляційних. Відтак вважає, що місцевим господарським судом досліджено всі докази, подані сторонами у процесі розгляду позовної заяви та надано їм вірну оцінку, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 у справі № 906/793/24 - без змін.

Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи № 906/793/24 та проаналізувавши наявні докази, суд встановив наступне.

Між Фізичною особою - підприємцем Невмержицьким Миколою Івановичем (виконавець/позивач) та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство" (замовник/відповідач) 24.07.2023 укладено договір № 252 про надання послуг з виготовлення проектно - кошторисної документації.

Згідно п. 1.1 договору, виконавець зобов`язався за дорученням замовника надати послуги з розробки проектно - кошторисної документації (далі - послуги) згідно Завдання на проектування (Додаток 1), місць розташування рекреаційних пунктів (Додаток 2) та Наповнення рекреаційних пунктів (Додаток 3).

Згідно п. 4.2 договору, загальна вартість Послуги за цим Договором становить 50 000 грн.

Згідно п. 4.5 договору, Замовник зобов`язаний оплатити на р/р Виконавця, зазначений у договорі, 100% вартості послуг протягом 3-х робочих днів з моменту прийняття наданих послуг за Актом приймання - передачі.

09.11.2023 сторони підписали Акт прийняття виконаних робіт № 47/23 за договором № 252 від 24.07.2023 на суму 50 000,00 грн.

Таким чином відповідач зобов`язаний був розрахуватися за виконані роботи у строк до 13.11.2023.

Проте, за даними позивача, відповідач свої зобов`язання виконав частково, тобто сплатив позивачеві 31 000,00 грн, внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в сумі 19 000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву наявність основного боргу не заперечував.

Разом з тим зазначав, що розрахунок позивача 3% річних та інфляційних з 13.11.2023 є необґрунтованим, оскільки акт прийняття наданих послуг за договором від 24.07.2023 № 252 був підписаний сторонами 09.11.2023, а термін оплати послуг за договором становив по 13.11.2023 включно. Отже, нарахування 3% річних та інфляційних позивач почав здійснювати з того дня, коли виконання зобов`язання за договором щодо оплати послуг ще не було порушеним.

Також звертав увагу суду першої інстанції на необґрунтованість заявлених позивачем у позовній заяві витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн та суперечливість доказів на підтвердження наданих адвокатом правничих послуг ФОП Невмержицькому М.І.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Із матеріалів апеляційної скарги вбачається, що відповідач, із посиланням на приписи частини 3 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, вказує на порушення правила підсудності у даній справі.

За приписами статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом ФОП Невмержицьким М.І. було визначено відповідачем Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство".

Згідно з частинами 1 та 6 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єкти господарювання, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

За змістом частини 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Статтею 95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч.1). Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч.3). Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (ч.4). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч.5).

Отже, обсяг повноважень відособленого підрозділу юридичної особи на здійснення у господарському суді повноважень сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Колегія суддів відзначає, що юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Так, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом (код ЄДРПОУ) 44768034 значиться Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"; місцезнаходження 01601, Україна, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок, 9а.

В графі відокремлені підрозділи юридичної особи міститься інформація, зокрема, про відокремлений підрозділ: філія "Бердичівське лісове господарство", код ЄДРПОУ ВП 45125509, місцезнаходження ВП 13327, Житомирська область, Бердичівський район, село Хмелище.

Позивачем даний позов до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство" пред`явлений до господарського суду за місцезнаходженням філії - до Господарського суду Житомирської області.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України (підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2011 №9-рп/2011).

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

При цьому, підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

За приписами пунктів 1, 15 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці, інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 24 Господарського процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ГПК України).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, щодо місцезнаходження юридичної особи, дані про відокремлені підрозділи юридичної особи.

Згідно частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Аналіз вищенаведеної норми процесуального закону дає підстави для висновку, що чинним Господарським процесуальним кодексом України законодавцем було впроваджено альтернативну територіальну підсудність спору, перелік випадків якої є вичерпним.

Так, у випадку наявності спору, який випливає з діяльності філії, позов за вибором позивача може бути пред`явлений до господарського суду, юрисдикція якого поширюються на відповідну територію місцезнаходження такої філії. Будь-яких додаткових вимог, таких як наявність у відокремленого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, наведена норма не містить.

При цьому, за приписами частини 3 статті 29 Господарського процесуального кодексу України подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір виникає саме з його діяльності.

Виходячи із предмету і підстави позовних вимог, а також з огляду на встановлені вище обставини у даній справі, судова колегія вважає необґрунтованими твердження апелянта щодо відсутності такого зв`язку між спором та діяльністю філії, з огляду на те, що договір на виготовлення проектно - кошторисної документації № 252 укладався між філією та позивачем та був направлений на здійснення господарської діяльності саме філії. Зазначений договір також був підписаний директором філії. Місцем його укладення визначено м. Бердичів, Житомирської області.

Отже, замовником послуг за спірним договором та відповідачем у судовій справі є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" саме в особі філії "Бердичівське лісове господарство".

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спір у даній справі пов`язаний із діями відокремленого підрозділу - філії "Бердичівське лісове господарство", у зв`язку з чим апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта щодо непідсудності даної справи Господарському суду Житомирської області.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо помилкового нарахування за період прострочки оплати з 13.11.2023 та безпідставного стягнення 1,56 грн 3% річних.

Разом з тим, за період з 14.11.23 по 17.07.2024 обґрунтованим є нарахування в розмірі 1047,79 грн інфляційних та 384,88 грн 3% річних.

Апелянт також оскаржує стягнення правничої допомоги посилаючись на відсутність належних доказів та договору, що не дає можливості визначити порядок нарахування вартості послуг адвоката.

У відповідності до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Орієнтовний розмір судових витрат позивачем було вказано у позовній заяві, а саме 3 028,00 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу. До матеріалів позовної заяви також було додано акт приймання - передачі наданих правничих послуг від 18.07.2024 № 4 на суму 20 000,00 грн.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач визнав, що в акті виконаних робіт невірно зазначено номер договору про надання правничої допомоги, оскільки між позивачем та адвокатом укладений договір № 5 від 22.02.2024, який був доданий до того ж процесуального документу.

Отже, на підтвердження надання правничої допомоги на суму 20 000,00 грн позивачем було надано: договір про надання правничої допомоги № 5 від 22.02.2024, який укладений між адвокатом Ніколенко А.Г. та ФОП Невмержицьким М.І., ордер на надання правничої допомоги, Акт приймання - передачі з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 18.07.2024 на суму 20 000,00 грн.

Пунктами 4.1 та 4.4 Договору про надання правничої допомоги, передбачено, що гонорар адвоката становить 10% від задоволених судом позовних вимог. Крім оплати гонорару, клієнт відшкодовує всі витрати адвоката на зв`язок, поштові витрати, фотокопіювання, транспортні та відрядні витрати, переклад на іноземні мови та інші витрати, які пов`язані з наданням послуг.

За змістом вимог частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Під час визначення належних до стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката судом враховано п.4.1, п.4.2, п.4.6 Договору про надання правничої допомоги, відсутності адвокатських витрат та судових засідань.

Таким чином, судом обґрунтовано задоволено стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10% від задоволених судом позовних вимог, що становить 2 043,27 грн.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 18.09.2024 у справі № 906/793/24 відповідає матеріалам справи та ґрунтується на чинному законодавстві.

Відповідно до п. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

За результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 906/793/24 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Бердичівське лісове господарство" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 вересня 2024 року у справі № 906/793/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Справу № 906/793/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Миханюк М.В.