Рішення

від 06.01.2025 по справі 910/17478/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.01.2025Справа № 910/17478/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова вул. Маршала Батицького, 23, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61038

в інтересах держави в особі

1. Харківської обласної державної адміністрації, Харківської обласної військової адміністрації 31002, м. Харків, вул. Сумська, 64

2. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України 01135, м. Київ проспект Берестейський, 14

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРАФУД" вул. Зеленогірська, 8,м. Київ,03037

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Акціонерне товариство "Українська залізниця" 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5

про стягнення 9 569,30 грн.

Представники сторін (не викликались).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Харківської обласної військової адміністрації, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Террафуд" про стягнення 9569,30 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем як постачальником умов Договору на постачання продовольчих товарів від 18.03.2022 року в частині здійснення поставки товару у визначений умовами правочину строк, у зв`язку з чим відповідачеві нарахована пеня у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 11.12.2023 року від прокурора на виконання вимог ухвали суду від 27.11.2023 року надійшла заява № 56-100-5874ВИХ-23 від 06.12.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, а також заява № 53-100-5873ВИХ-23 від 06.12.2023 року в порядку п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, прокурором усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17478/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім того, вказаною ухвалою суду за клопотанням прокурора залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815), а також зобов`язано прокурора та позивачів 1, 2 надати суду в строк до 01.02.2024 року належним чином засвідчену копію заявки на постачання Масла солодковершкового селянського 73% Ферма (Т) брикет 180 г.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 01.01.2024 року через систему «Електронний суд» 04.01.2024 року від позивача 2 - Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України надійшли пояснення б/н від 04.01.2024 року щодо позовної заяви, в яких позивач 2 надає пояснення щодо обставин фактичного виконання спірного Договору на постачання продовольчих товарів від 18.03.2022 року та просить позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки доводи викладені у позовній заяві є обґрунтованими та логічними.

Крім того, від відповідача 17.01.2024 року через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву №15/01 від 15.01.2024 року, з доказами його надсилання на адресу сторін, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на наявність об`єктивних обставин військової агресії проти України під час дії яких здійснювалась поставка за договором, відсутність доказів нераціонального чи неефективного використання бюджетних коштів та порушення інтересів держави у бюджетній сфері, а також здійснення відповідачем поставки товару в повному обсязі, хоч і невчасно, у зв`язку з чим відповідач зазначає, що представництво у даній справі держави Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова суперечить статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також наголошує на наявності підстав для застосування ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

В подальшому, 30.01.2024 року через систему «Електронний суд» від Салтівської окружної прокуратури міста Харкова надійшла відповідь на відзив б/н від 30.01.2024, з доказами надсилання на адреси інших учасників справи, в якій прокурор зазначає, що відповідач повинен був при укладенні Договору врахувати факт введення в Україні воєнного стану та проведення бойових дій на території країни в цілому, оскільки був обізнаний з обставинами, що могли вплинути на затримку перевезення товару до замовника, однак не вжив заходів для своєчасного виконання господарського зобов`язання. Також прокурор зазначає, що сума пені у розмірі 9 569,30 грн. не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору 3 180 911,62 грн., у зв`язку з чим зазначає про відсутність підстав для застосування приписів ст. 233 ГК України та ч 3 ст. 551 ЦК України.

В свою чергу, 30.01.2024 року від Харківської обласної військової адміністрації через систему «Електронний суд» до суду надійшли Додаткові пояснення по справі б/н від 30.01.2024 року, з доказами надсилання на адреси інших учасників справи, відповідно до яких, на думку Харківської обласної військової адміністрації, у прокуратури відсутні підстави для представництва інтересів держави у даній справі.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» від Салтівської окружної прокуратури міста Харкова 30.07.2024 року та 25.09.2024 року надійшли ідентичні за змістом заяви, з доказами надсилання на адресу інших учасників справи, в яких прокурор просить пункт 3 позовних вимог вважати наступним: «Стягнути з ТОВ «ТЕРРАФУД» (вул. Зеленогірська, буд. 8, м. Київ, 03037, код ЄДРПОУ 36867724) на користь Державного бюджету України шляхом зарахування на рахунок Акціонерного товариства «Українська залізниця» (реквізити отримувача: код ЄДРПОУ 40075815, IПH 400758126555 , банк отримувача: AT «Ощадбанк», код банку (МФО): 300465, рахунок IBAN: UA513004650000000260093011661) пеню внаслідок неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язання з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування за період з 24.03.2022 до 27.03.2022 у розмірі 5 240 гривень 24 копійки та за період з 04.04.2022 до 13.04.2022 у розмірі 4 329 гривень 06 копійок, всього - 9 569, 3 грн (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 30 копійок)».

Вищевказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Розглянувши заяви прокурора від 29.07.2024 року та 25.09.2024 року, згідно яких останній з урахуванням п. 6.1 Договору на постачання продовольчих товарів від 18.03.2022 року, згідно якого у разі затримки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому заявником, постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожен день затримки, деталізує позовні вимоги в частині здійснення зарахування заявлених до стягнення штрафних санкцій до Державного бюджету України на вказаний прокурором рахунок, суд зазначає, що згідно частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В свою чергу суд звертає увагу, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та/або зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК України викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяв прокурора, суд розцінює останні як заяву про зміну предмету позову та, відповідно, з огляду на те, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість ознайомитися з новим змістом позовних вимог з урахуванням направлення заяв на адресу відповідача, останні відповідають загальним вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, заяви прокурора б/н від 29.07.2024 року та б/н від 25.09.2024 року про зміну предмету позову прийняті судом до розгляду, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням останніх та зазначеного в них предмета спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Поряд із цим суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 168, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 01.01.2024 року, третя особа мала подати пояснення щодо позову.

Як свідчать матеріали справи, третя особа не скористалася наданим їй процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 168 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від третьої особи станом на час розгляду справи по суті до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання пояснень щодо суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статі 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство «Українська залізниця» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, третьою особою не надано пояснень щодо суті спору та/або інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За умовами частини 1статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» установлено, що в умовах воєнного стану оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі».

Переліки та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг визначаються рішеннями замовників/державних замовників, що здійснюють такі закупівлі.

Під час здійснення передбачених цією постановою закупівель:

- замовники повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель;

- державні замовники у сфері оборони повинні відповідно до Закону України «Про оборонні закупівлі» дотримуватися таких принципів здійснення оборонних закупівель;

- своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони;

- ефективність використання коштів, результативність.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 року № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (далі - Постанова КМУ №185) Акціонерне товариство "Українська залізниця" уповноважується виступати платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання).

Закупівля товарів, робіт і послуг, визначених підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» з урахуванням таких особливостей, зокрема, Акціонерне товариство "Українська залізниця" самостійно визначає переліки та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг, які здійснюються за рахунок власних та залучених коштів відповідно до внутрішніх положень товариства (підпункт 2 пункту 1 Постанови КМУ №185).

Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 193 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави та належного функціонування акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Укрзалізниця) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р.№ 64 «Про введення воєнного стану в Україні», виділити Міністерству інфраструктури 16615,1006955 млн. гривень для здійснення Укрзалізницею заходів, зокрема, 6609,1006955 млн. гривень (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) - для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Судом встановлено, що на офіційному веб-сайті AT «Укрзалізниця» за посиланням: https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проект Договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 12.03.2022 (далі - Договір).

Пунктом 11.2. Договору визначено, що відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей Договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника та Постачальника до всіх умов Договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття Замовником усіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Замовником на адресу Постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття Постачальником всіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Постачальником на адресу Замовника письмового повідомлення про прийняття заявки Замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього Договору.

З метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану Харківської обласної військової адміністрації здійснено закупівлю продовольчих товарів у постачальника, включеного до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.03.2022 року № 148, а саме відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану».

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено прокурором в позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю «Террафуд» (відповідач у справі) шляхом виставлення рахунку №ТФ2 від 18 березня 2022 року на постачання 10 000 кг масла солодковершкового Селянського 73% Ферма (Т) брикет 180 г здійснено приєднання до Договору на постачання продовольчих товарів (в редакції, оприлюдненій на сайті AT «Укрзалізниця» за посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement/), затвердженого рішенням правління від 12 березня 2022 року.

Отже, 18.03.2022 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (платник за договором, третя особа у справі), Харківською обласною військовою адміністрацією (Харківська обласна державна адміністрація) (замовник за договором, позивач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРАФУД" (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір на постачання продовольчих товарів (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити та доставити Замовнику продовольчі товари (далі - Товар (-и)), перелік, кількість, ціни та умови поставки згідно з Інкотермс (у редакції 2010 року) яких зазначаються Замовником у заявках (далі - заявка), а Замовник зобов`язується прийняти вказаний Товар, а Платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору. Укладанням цього Договору Постачальник підтверджує, що Товар належить Постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено Сторонами.

Розділами 1-11 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару та порядок контролю за якістю, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 10.1 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення Постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3глави 54 Цивільного кодексу України та §1глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як визначено умовами п. 5.1 Договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до п.1.1 цього Договору на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.

Згідно пункту 5.3 Договору постачальник зобов`язаний розглянути заявку Замовника у строк не більше 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту її отримання та надати письмове повідомлення про прийняття заявки повністю або частково (в якій частині) шляхом направлення Постачальником сканованої копії рахунку, у порядку, визначеному п. 2.2 цього Договору, після чого заявка вважається узгодженою. Повідомлення Постачальника про прийняття заявки Замовника (сканована копія рахунку на попередню оплату) направляється на ту електронну адресу Замовника, з якої надійшла заявка, визначена пунктом 1.1 цього Договору. Якщо Постачальник не має можливості виконати поставку на умовах викладених у заявці, Постачальник повинен письмово відмовити в заявці (із зазначенням причин такої відмови) та направити таку відмову Замовнику за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення) та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень у строк, що не перевищує 24 (двадцять чотири) години з моменту отримання відповідної заявки.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, встановлено судом за матеріалами справи та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору Харківською обласною військовою адміністрацією як замовником відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року №185 було направлено Заявку без номеру та дати на постачання масла солодковершкового, КОД ДК 021:2015-15530000-2 у кількості 10 000,00 кг та Заявку №44 від 30.03.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи, на постачання молока ультрапастеризованого кошерного 2,5% Ферма ТР 980г КОД ДК 021:2015-155112108 у кількості 29 995,84 кг (30 608 шт.), за адресою: м. Харків, Харківська область, 449909 жд станція Харків-Ліски, Біологічна вулиця, 6, на підставі яких відповідачем виставлені відповідні рахунки на оплату.

Наразі, матеріали справи не містять та прокурором та/або сторонами на виконання вимог ухвали суду від 01.01.2024 року не надано суду чином засвідченої копії заявки на постачання масла солодковершкового, КОД ДК 021:2015-15530000-2 у кількості 10 000,00 кг, позаяк, як зазначив прокурор, така заявка в розпорядженні Салтівської окружної прокуратури міста Харкова відсутня, у зв`язку з чим судом враховано зміст наявного в матеріалах справи листування прокурора та замовника - Харківської обласної військової адміністрації, яким підтверджується факт виставлення замовником заявки без дати на поставку ТОВ «ТЕРРА ФУД» 10 000 кг масла солодковершкового Селянського 73% Ферма (Т), брикет 180 г загальною кількістю 10 000 кг на суму 2 390 640,00 грн. з ПДВ.

Факт виставлення замовлень Харківською обласною військовою адміністрацією, їх зміст та прийняття ТОВ «ТЕРРАФУД» до виконання сторонами не заперечувався.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов пункту 2.1 Договору Загальна ціна (вартість) Договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого Товару, на підставі підписаних Сторонами (Постачальником та Замовником) первинних бухгалтерських документів.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, у пункті 2.2 Договору сторони погодили, що оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 197 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185»), на таких умовах:

- попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості Товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника;

- остаточний розрахунок за поставлений Товар проводиться Платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника.

Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі Товару та накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних Постачальником та Замовником.

Усі підписання та погодження відповідних документів можуть здійснюватися засобами електронної пошти/у паперовому вигляді/повідомленням через месенджери (у вигляді фотокопії)/з використанням відповідних програмних комплексів (рішень), у тому числі шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису/електронного цифрового підпису.

Належним чином оформленим вважається рахунок, який за формою відповідає додатку 1 до цього Договору, підписаний Постачальником, скріплений печаткою (за наявності) та погоджений Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Постачальник зобов`язується погодити із Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідні рахунки (на попередню оплату та на остаточний розрахунок), які надаються ним Платнику та Замовнику відповідно до умов цього Договору.

Оплата рахунків, виставлених Постачальником, здійснюється Платником за умови їх погодження Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України в межах наявних бюджетних коштів на поточних рахунках Платника та відповідно до черговості надходження таких рахунків до Платника.

Постачальник зобов`язується здійснити реєстрацію податкової/их накладної/их на попередню оплату та партію поставленого Товару в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку та у строки, визначені законодавством України, у разі якщо Постачальник є резидентом України та має статус платника податків.

Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечується сторонами правочину, постачальником відповідно до Договору на постачання продовольчих товарів за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620) було виставлено Харківській обласній військовій адміністрації та погоджено останньою рахунок на оплату №ТФ2 від 18 березня 2022 року на постачання 10 000 кг масла солодковершкового Селянського 73% Ферма (Т), брикет 180 г загальною кількістю 10 000 кг на суму 2 390 640,00 грн. з ПДВ та рахунок на оплату №ТФ102 від 30.03.2022 року на постачання молока ультрапастеризованого кошерного 2,5% Ферма ТР 980г кількістю 30608 штук на суму 790 053,70 грн. з ПДВ, копії яких наявні в матеріалах справи.

На виконання умов пункту 2.2 Договору платником було здійснено оплату вищезазначених рахунків, а саме:

- 21.03.2022 року на суму 717 192,00 грн. передоплата по дог. на постачання прод. Товарів згідно рахунку №ТФ2 від 18.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що становить 30% вартості товару;

- 08.04.2022 року на суму 1 673 665,92 грн. остаточна оплата по дог. на постачання прод. Товарів згідно рахунку №ТФ2 від 18.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що становить 70% вартості товару;

- 01.04.2022 року на суму 237 027,12 грн. передоплата по дог. на постачання прод. Товарів згідно рахунку №ТФ102 від 29.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що становить 30% вартості товару;

- 08.04.2022 року на суму 1 673 665,92 грн. остаточна по дог. на постачання прод. Товарів згідно рахунку №ТФ102 від 29.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що становить 70% вартості товару, на підтвердження чого прокурором надано систематизовані відомості програмного комплексу АТ «Українська залізниця» на платформі IT-Enterprise щодо оплачених заявок за договорами.

Поряд із цим, станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару (масла солодковершкового Селянського та молока ультрапастеризованого кошерного) в матеріалах справи відсутні.

Факт здійснення оплати, її розмір та порядок зарахування сторонами на заперечувався.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктами 5.4 - 5.7 Договору визначено, що товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково.

Датою поставки Товару є дата приймання Замовником партії Товару та підписання Замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку Товару негайно передається Замовником Платнику у визначеному цим Договором порядку.

Поставка Товару здійснюється за рахунок Постачальника автомобільним або залізничним транспортом, який має санітарний паспорт, водій якого повинен мати санітарну книжку відповідно до вимог законодавства, зокрема Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».

Перехід права власності на Товар відбувається в момент прийняття представником Замовника партії Товару. Доказом прийняття партії Товару є акт прийому-передачі, накладна (товаро-транспортна або залізнична) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином та підписані уповноваженими особами.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу, є видаткова накладна.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пункту 5.4 Договору та дати фактичного здійснення передплати відповідач як постачальник був зобов`язаний здійснити поставку масла солодковершкового у строк 23.03.2022 року включно та молока ультрапастеризованого у строк 03.04.2022 року включно.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов Договору здійснено поставку товару з порушенням обумовлених строків, а саме:

- 28.03.2022 року масла солодковершкового селянського 73% жиру ТМ «Ферма» 180 г у кількості 55 560 шт. на суму 2 390 857,92 грн., 14.04.2022 року молока ультрапастеризованого кошерного 2,5% Ферма ТР 980г у кількості 15 304 на суму 395 026,85 грн. та у кількості 15 304 на суму 395 026,85 грн., що підтверджується підписаними представниками постачальника та покупця і засвідченими печатками сторін відповідними видатковими накладними №TF0TP-2128 від 28.03.2022 року, а також №TF0TP-1553 від 14.04.2022 року та №TF0TP-1554 від 14.04.2022 року.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними позивачем 1 як замовником суду не надано.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зокрема, пунктом 5.9. Договору передбачено, що Замовник має право відмовитися прийняти Товар від Постачальника, якщо він за якістю/кількістю не відповідає умовам зазначеним у Заявці.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору та Заявок, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару, упаковки (пакування), маркування, транспортування, зберігання ознак псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до наявних в матеріалах справи видаткових накладних відповідачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару замовнику, який, у свою чергу, прийняв товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі замовнику товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем у поданому до суду відзиві.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, як зазначено прокурором в позовній заяві та встановлено судом за змістом наявних в матеріалах справи видаткових накладних, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару - масла солодковершкового та молока ультра пастеризованого.

Згідно з пунктом 6.1 Договору у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого Товару за кожний день затримки.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, оскільки, як зазначено в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, прокурором на підставі статей 216-218,231 ГК України та пункту 6.1 Договору нараховано відповідачеві пеню в загальному розмірі 9 569,30 грн., а саме за період: 24.03.2022-27.03.2022 - 5 240,24 грн.; 04.04.2022-13.04.2022 - 4 329,06 грн., які прокурор просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2,3,4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору на постачання продовольчих товарів від 18.03.2022 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач ТОВ «ТЕРРАФУД» за умови одночасної відсутності заперечень факту несвоєчасної поставки товару та порушення умов Договору у відповідній частині просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви та зазначає, що поставка товару відбувалась у перші місяці військової агресії російської федерації проти України, отже, неможливість своєчасної поставки товару пов`язана з об`єктивними причинами, які від відповідача не залежали. Також у відзиві відповідач зазначає, що вирішуючи питання про зменшення на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551ЦК України розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків. Крім того, на думку відповідача, подання позовної заяви та представництво інтересів держави Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова в суді суперечить статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору під час дії на території України воєнного стану, у зв`язку з чим відповідач мав усвідомлювати, що під час виконання Договору можуть мати місце певні обставини (як-то ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, тривалі повітряні тривоги, введення комендантської години, перебої з електропостачанням та постачанням пальним тощо), пов`язані з широкомасштабною триваючою військовою агресією російської федерації проти України.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з поставки товару та порушення порядку використання бюджетних коштів, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення їх розміру.

Додатково судом враховано, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій.

Разом з тим, в даному випадку суд вважає справедливим та співмірним заявлений прокурором розмір штрафних санкцій, з огляду на співмірність розміру пені по відношенню до суми Договору та вартості фактично простроченої поставки товару.

Окрім цього, щодо посилань відповідача у відзиві на неможливість виконання умов Договору в частині своєчасної постави товару через початок військової агресії російської федерації проти України суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Як вбачається зі змісту пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін.

Разом з тим, спірний Договір був укладений 18.03.2022 року, тобто, під час воєнного стану, більш того, на початку активних військових дій, а отже, дані обставини не були непередбачувані, а відповідач, повинен був врахувати дані ризики, під час укладання даного правочину.

Також відповідачем не надано суду відповідних доказів впливу форс-мажору на можливість вчасного виконання Договору, у зв`язку з чим враховуючи укладення Договору з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків поставки товару за Договором.

Будь - яких доказів звернення до позивача 1 з повідомленням про неможливість вчасного виконання зобов`язань за Договором в частині поставки товару відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині постачання товару замовнику у визначені Договором строки.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені, передбаченої пунктом 6.1 Договору.

У разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого Товару за кожний день затримки (пункт 6.1 Договору).

При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 6.1 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань в розмірі 9 569,30 грн. пені за невиконання Договору в частині здійснення своєчасної поставки товару відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахування у зв`язку з цим пені, розмір заборгованості зі сплати якої відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 9 569,30 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилання Харківської обласної військової адміністрації в письмових поясненнях на те, що у викладених у позові правових відносинах відсутні ознаки не здійснення або здійснення неналежним чином компетентним органом захисту інтересів держави, з посиланням при цьому на рішення судів першої та апеляційної інстанцій по справі №520/15564/23, предмет розгляду якої стосується правових відносин, на які посилається прокурор у даній справі, суд зазначає, що предметом розгляду вказаної справи було визнання протиправною та скасування вимоги "Про усунення виявлених порушень" від 22.05.2023 року №202008-11/2191-2023, складеної Північно-східним офісом Держаудитслужби на підставі акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної (військової) адміністрації за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року за №201620-22/1.

Зокрема, у вказаній Вимозі №202008-11/2191-2023 "Про усунення виявлених порушень" викладений висновок про встановлення порушень законодавства, які не усунуті станом на день її винесення, зокрема, за наслідками дослідження під час ревізії виконання умов трьохстороннього договору приєднання, укладеного ХОВА, встановлено, що в порушення умов п.6.1 Договору постачальниками не сплачено пеню за порушення термінів поставки товарів, в частині перевищення строку понад два календарних дня, без узгодження іншої дати поставки, внаслідок чого недоотримано доходу розрахунково на загальну суму 1632750,76 гривень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року у справі № 520/15564/23 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 22.05.2023 року № 202008-11/2191-2023 "Про усунення виявлених порушень". Стягнуто на користь Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної (військової) адміністрації судові витрати в розмірі 2684 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Північно-східного офісу Держаудитслужби.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024 року у справі № 520/15564/23 апеляційну скаргу Північно-східного офісу Держаудитслужби залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року - залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що проведена Північно-східним офісом Держаудитслужби у відношенні позивача ревізія відбулась без законодавчо встановлених підстав для її проведення, такі обставини тягнуть за собою визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби від 22.05.2023 року №202008-11/2191-2023 "Про усунення виявлених порушень", сформованої за наслідками такої ревізії, а отже відсутня необхідність переходити до перевірки наявності порушень законодавства, викладених у висновках Акту ревізії та в оскаржуваній вимозі.

Тобто, під час розгляду справи №520/15564/23 судами не були досліджені порушення, викладені в Акті перевірки Північно-східним офісом Держаудитслужби, зокрема, і щодо порушення постачальниками умов трьохстороннього договору приєднання та не сплату пені за порушення термінів поставки товарів у відповідності до п.6.1 Договору.

В свою чергу, за результатами дослідження матеріалів справи, оцінивши доводи сторін та здійснюючи правовий аналіз підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у даній справі суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Враховуючи вищевказане суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Згідно викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 правової позиції прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

В свою чергу, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/19/18, надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

В поданій позовній заяві прокурор зазначив, що пред`явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації обумовлено неналежним виконанням зобов`язання щодо постачання товару у передбачений строк за договором постачання продовольчих товарів з боку Відповідача, що призвело до порушення прав Харківської обласної військової адміністрації щодо можливості розпорядження бюджетними коштами на закупівлю продовольчих товарів з метою забезпечення нагальних потреб держави в умовах воєнного стану. Порушення вимог законодавства призвело до фактичних втрат бюджетних коштів та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Як зазначено у позовній заяві, Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено на адресу Харківської обласної військової адміністрації лист №53-100-3634Вих-23 від 03.08.2023, в якому повідомила про існування порушення інтересів держави у зв`язку з неналежним виконання ТОВ «ТЕРРАФУД» як постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів, а також наявності підстав для стягнення відповідних штрафних санкцій за прострочення зобов`язання у судовому порядку.

У відповідь на вищезазначений лист Харківська обласна військова адміністрація листом від 24.08.2022 №01-60/5694 зазначила, що у правовідносинах, які описані у листі Салтівської окружної прокуратури міста Харкова відсутні ознаки нездійснення або здійснення неналежним чином компетентним органом захисту інтересів держави.

Також, Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено на адресу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України лист №53-100-3629Вих-23 від 03.08.2023, в якому повідомила про існування порушення інтересів держави у зв`язку з неналежним виконання ТОВ «ТЕРРАФУД» своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів, а також наявності підстав для стягнення відповідних штрафних санкцій за прострочення зобов`язання у судовому порядку.

Листом №12926/34-10 від 09.08.2023 Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України повідомило Салтівську окружну прокуратуру міста Харкова, що ним не вживались заходи на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ «ТЕРРАФУД».

Виходячи із викладеного, за твердженням прокуратури, Харківська обласна військова адміністрація та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, маючи можливість та відповідні повноваження для захисту повинні були виявити порушення інтересів держави, звернутись до суду за захистом цих прав, проте протягом тривалого часу так і не звернулись, що, відповідно до статті 131-1 Конституції України та частини 2 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

При цьому, на виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Салтівська окружна прокуратура міста Харкова листами №53-100-4990ВИХ-23 від 18.10.2023 року та №53-100-4991ВИХ-23 від 18.10.2023 року повідомила Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, відповідно, про намір звернутися до суду з вказаним позовом в інтересах держави.

З огляду на те, що прокурором в позові вказано про порушення інтересів держави у бюджетній сфері внаслідок неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язання за договором на постачання продовольчих товарів з боку ТОВ «ТЕРРАФУД» та враховуючи нездійснення компетентними органами упродовж тривалого часу самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, оскільки звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на захист прав та інтересів держави, суд дійшов висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» подано у даній справі позовну заяву в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, чим спростовується посилання Харківської обласної військової адміністрації на відсутність ознак не здійснення або здійснення неналежним чином компетентним органом захисту інтересів держави як умови для звернення прокурора з даною позовною заявою.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРАФУД" (вул. Зеленогірська, 8, м. Київ, 03037; код ЄДРПОУ 36867724) на користь Державного бюджету України шляхом зарахування на рахунок Акціонерного товариства «Українська залізниця» (реквізити отримувача: код ЄДРПОУ 40075815, IПH 400758126555 , банк отримувача: AT «Ощадбанк», код банку (МФО): 300465, рахунок IBAN: UA513004650000000260093011661) пеню внаслідок неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язання з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування за період з 24.03.2022 до 27.03.2022 у розмірі 5 240,24 грн. (п`ять тисяч двісті сорок грн. 24 коп.) та за період з 04.04.2022 до 13.04.2022 у розмірі 4 329,06 грн. (чотири тисячі триста двадцять дев`ять грн. 06 коп.), всього 9 569,30 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять грн. 30 коп.).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРАФУД" вул. Зеленогірська, 8, м. Київ,03037; код ЄДРПОУ 36867724) на користь Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (вул. Маршала Батицького, 23, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61038; код ЄДРПОУ 02910108; UA178201720343160001000007171) 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 06 січня 2025 року.

Суддя А.М. Селівон