Рішення

від 30.12.2024 по справі 922/3286/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2024м. ХарківСправа № 922/3286/24

Господарський суд Харківської області у складі

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Татаурова В.А.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" (62332, Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, вул. Польова, 11, ідентифікаційний код 25470089) до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) про стягнення 315 577 411,00 грн, що становить еквівалент 8 332 185,44 доларів США за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:

- завдані збитки, у зв`язку з пошкодженням нерухомого майна, яке належить позивачу, у розмірі 152 867 394,00 грн, що становить еквівалент 4 036 145,44 доларів США за курсом НБУ на 31.01.2024,

- завдані реальні збитки у розмірі 104 948 896,00 грн, що становить еквівалент 2 770 978,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки,

- упущену вигоду, що виникла в наслідок вчиненої російською федерацією збройної агресії в Україні за період 24.02.2022 по 09.02.2025, складає 57 761 121,00 грн або за курсом НБУ на дату оцінки 1 525 062,00 доларів США.

Позивач також просив розглянути справу без участі позивача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3286/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21 жовтня 2024 року о 10:30. Вирішено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи №922/3286/24. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Звернуто увагу відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 178 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-165 ГПК України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18 листопада 2024 року о 09:30 год.

В судовому засіданні 18.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 18.11.2024, про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 16 грудня 2024 року о 10:00 год.

В судовому засіданні 16.12.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 16.12.2024, про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 30 грудня 2024 року о 10:00 год.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце цього засідання повідомлений належним чином.

29.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення, які зареєстровано 30.12.2024 за вх.№32664, в яких він просить суд дозволити позивачу подати додаткові пояснення та задовольнити позов у повному обсязі.

Суд, на підставі положень ч. 5 ст. 161 ГПК України, дозволив позивачу подати додаткові пояснення від 30.12.2024 за вх.№32664 та прийняв до розгляду ці пояснення та додані до них докази.

Представник відповідача у судове засідання жодного разу не з`явився.

Суд зауважує, що відповідачем у справі є держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

У постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц КЦС ВС розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в України для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про застосування у цій справі "деліктного винятку", відповідно до якого будь-який спір, що виник на території України у її громадянина, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошти" відомо, що АТ "Укрпошта" припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Водночас у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Отже діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

За таких обставин, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду цієї справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Суд також звертає увагу, що усі ухвали суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, клопотань та заяв по суті спору від останнього не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Виходячи з того, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд цієї справи, з огляду на те, що судом створені усі умови для забезпечення процесуальних прав сторін та надано достатньо часу відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ч. 1 ст. 178 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" (позивач) є юридичною особою, резидентом України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 25470089, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 06.05.1998, номер запису 14801200000003298.

Місцезнаходженням позивача є: Україна, 62332, Харківська область, Дергачівський район, село Руська Лозова, вул. Польова, будинок 11.

Основним видом економічної діяльності позивача є КВЕД 20.41 Виробництво мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування.

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом №75 від 25.04.2022 перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) у 2022 році.

Відповідний наказ розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Відповідно до пункту 1.8 розділу І зазначеного наказу вся територія Дергачівської міської територіальної громади віднесена до території можливих бойових дій з 13.09.2022.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 306878423 від 09.08.2022 Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" на праві приватної власності належить нерухомість, а саме: адміністративно - виробничий комплекс, загальною площею 2588,00 кв.м, що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський р-н, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11.

У період часу з 28.04.2022 по 03.05.2022 військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств РФ здійснені обстріли із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по території ТОВ фірма "СВ" за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11, що призвело до знищення нерухомого майна.

Крім того, 25.02.2022 невстановлені особи збройних сил чи інших відомств РФ незаконно заволоділи транспортним засобом марки RENAULT моделі LOGAN з д.н. НОМЕР_1 , який знаходився на території ТОВ фірма "СВ" за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11.

За фактом вчинення зазначених порушень відкрито кримінальне провадження № 22022220000002631 від 16.08.2022, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Так, нерухомості, яка належить позивачу та розташована за адресою: Харківська область, Дергачівський р-н, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11, нанесено наступну шкоду:

1. Адміністративно - виробничий корпус, літ. "А-2": Об`єкт не потребує повного демонтажу, демонтаж частини та може бути приведений у експлуатаційно придатний стан шляхом подальшої реконструкції.

2. Комплекс будівель і споруд: склад літ. "Б", склад літ. "Д", насосна пожежна станція літ. "В", виробничий корпус "Г", виробнича будівля літ. "Є", підстанція літ. "N": Об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратили свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти).

3. Адміністративно - виробничий корпус, літ. "А-2": наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частини об`єкта та його окремих конструкцій, підсилення об`єкта, його окремих несучих та огороджувальних конструкцій.

4. Комплекс будівель і споруд: склад літ. "Б", склад літ. "Д", насосна пожежна станція літ. "В", виробничий корпус "Г", виробнича будівля літ. "Є", підстанція: Об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратили свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти).

Вищезазначений факт нанесення майнової шкоди підтверджується Звітом про проведення технічного обстеження Об`єкт: Виробничо - складський комплекс за адресою: 62332, Харківська область, Дергачівська територіальна громада, с. Руська Лозова, вул. Польова, 11, шифр № 22 - 12 - 04 - ТЗ.

З метою визначення оцінки майнової шкоди, яка була завдана, позивачем було замовлено розроблення Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва "Пошкодження та руйнування внаслідок воєнних дій та агресії російської федерації по об`єкту: "Виробничо-складський корпус по виробництву косметики, побутової хімії та засобів особистої гігієни за адресою: Харківська область, Дергачівська територіальна громада с.Руська Лозова, вул. Польова,11", відповідно до якого завдані збитки, у зв`язку з пошкодженням нерухомого майна становлять 152867394,00 грн, що становить еквівалент 4036145,44 доларів США за курсом НБУ на 31.01.2024 (том 1 арк. 131-133).

Вищезазначені факти нанесення майнової шкоди також підтверджуються фотознімками, актами комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 28.10.2022, актом про пожежу від 03.10.2022, експертним висновком щодо первинного фіксування стану нерухомого майна, пошкодженого або зруйнованого внаслідок воєнних (бойових) дій від 09.09.2022 № 63/ПМ-22.

Також, з метою визначення розміру завданих збитків, які пов`язані з пошкодженням майна позивача, на замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-Консалтинг" було зроблено Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що нанесені ТОВ фірма "СВ" у зв`язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна товариства внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 22.08.2024 (далі - Звіт).

Згідно зазначеного Звіту у зв`язку з влучанням на території суб`єкта господарювання за адресою: Харківська область, Дергачівська територіальна громада с.Руська Лозова, вул. Польова, 11 боєприпасів та подальшої пожежі було пошкоджено/знищено активи позивача, а саме: рухоме майно в кількості 582 одиниці, в тому числі 581 одиниця обладнання та 1 одиниця КТЗ, та товарно-матеріальні цінності, які належали позивачу, а тому останній позбавлений можливості проводити господарську діяльність та отримувати прибутки від своєї господарської діяльності. Повний перелік обладнання та товарно-матеріальних цінностей наведено в Звіті та додатках до нього.

Відповідно до зазначеного Звіту розмір реальних збитків, які завдано позивачу внаслідок вчиненої російською федерацією збройної агресії в Україні, складає 104948896,00 грн, що становить еквівалент 2770978,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки; розмір упущеної вигоди, що понесена позивачем внаслідок вчиненої російською федерацією збройної агресії в Україні за період 24.02.2022 по 09.02.2025, складає 57761121,0 грн або за курсом НБУ на дату оцінки 1525062,00 доларів США.

Ураховуючи наведене, за твердженням позивача, загальна сума збитків, які завдані позивачу протиправними діями відповідача, становить 315 577 411,00 грн, що становить еквівалент 8 332 185,44 доларів США, з яких:

- завдані збитки, у зв`язку з пошкодженням нерухомого майна, яке належить позивачу, у розмірі 152 867 394,00 грн, що становить еквівалент 4 036 145,44 доларів США за курсом НБУ на 31.01.2024,

- реальні збитки у розмірі 104 948 896,00 грн, що становить еквівалент 2 770 978,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки,

- упущена вигода, що виникла внаслідок вчиненої російською федерацією збройної агресії в Україні за період 24.02.2022 по 09.02.2025, складає 57 761 121,00 грн або за курсом НБУ на дату оцінки 1 525 062,00 доларів США.

Відповідач відзив у встановлений судом строк до суду не подав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо визначення належного відповідача.

Державу представляє влада, яка охоплює виконавчу, законодавчу, судову, а також центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З попереднього твердження випливає, що протиправні дії органів держави є її власними діями, тому безпосередньо держава несе відповідальність за протиправні діяння своїх органів, зокрема, збройних сил. Загальновідомо, що за військові дії на території України відповідальна російська федерація.

У постанові від 20.11.2018 по справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (п. 6.21.). Вступаючи у цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (п. 6.23. постанови).

Окреслені висновки Верховного Суду вказують на можливість держави вступати в господарські правовідносини через відповідні органи. Як зазначав Касаційний господарський суд у постанові від 04.10.2022 по справі № 910/5210/20 (п. 5.4.) у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Висновки Касаційного господарського суду свідчать на користь висновку про те, що органи держави не є самостійними суб`єктами, а виконують представницьку функцію держави. Повноваження цього органу найбільш наближені до представництва інтересів РФ в іноземних судах.

Визначення Міністерства юстиції Російської Федерації представником є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.

Відповідно до Указу президента російської федерації від 28.05.2018 № 271 "Про внесення змін до положення про міністерство юстиції російської федерації, затвердженого Указом президента російської федерації від 13.10.2004 № 1313" пункт 1 Положення про міністерство юстиції російської федерації, затверджене Указом президента російської федерації від 13.10.2004 № 1313 "Питання міністерства юстиції російської федерації" доповнено підпунктом 5 такого змісту: "5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів російської федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових і арбітражних органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку".

За цих обставин, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору.

Щодо суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно з ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Згідно з п. 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № ES-11/5 від 14.11.2022 року Генеральна Асамблея визнає, що Російська Федерація має бути притягнена до відповідальності за будь-які порушення міжнародного права в Україні або проти України, включаючи її агресію в порушення Статуту Організації Об`єднаних Націй, а також будь-які порушення міжнародного гуманітарного права й міжнародного права, прав людини й що вона має нести правові наслідки всіх своїх міжнародно- протиправних діянь, включаючи відшкодування шкоди, в тому числі будь-якої шкоди, спричиненої такими діяннями.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Факт завдання позивачу збитків підтверджується наявними у справі доказами, а саме: актом про пожежу від 03.10.2022; фотознімками; актами комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 28.10.2022; експертним висновком щодо первинного фіксування стану нерухомого майна, пошкодженого або зруйнованого внаслідок воєнних (бойових) дій від 09.09.2022 № 63/ПМ-22; Звітом про проведення технічного обстеження Об`єкт: Виробничо - складський комплекс за адресою: 62332, Харківська область, Дергачівська територіальна громада, с. Руська Лозова, вул. Польова, 11, шифр № 22 - 12-04 - ТЗ; Звітом про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що нанесені ТОВ фірма "СВ" у зв`язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна товариства внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 22.08.2024; зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва "Пошкодження та руйнування внаслідок воєнних дій та агресії російської федерації по об`єкту: "Виробничо-складський корпус по виробництву косметики, побутової хімії та засобів особистої гігієни за адресою: Харківська область, Дергачівська територіальна громада с.Руська Лозова, вул. Польова,11"; витягом з реєстру досудових розслідувань.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Вищевказані докази свідчать, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні збитків (шкоди); діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач збитків (шкоди). Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача збитків (шкоди). В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Отже позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Даний спосіб захисту прав позивача є ефективним з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Ураховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано позовні вимоги позивача, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача завданих збитків, у зв`язку з пошкодженням нерухомого майна, яке належить позивачу, у розмірі 152 867 394,00 грн, що становить еквівалент 4 036 145,44 доларів США за курсом НБУ на 31.01.2024; завданих реальних збитків у розмірі 104 948 896,00 грн, що становить еквівалент 2 770 978,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки; упущеної вигоди, що виникла за період з 24.02.2022 по 09.02.2025, яка складає 57 761 121,00 грн, що становить еквівалент 1 525 062,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають повністю.

Ураховуючи те, що позов задоволено повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 378 692,89 грн на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 317, 321, 386, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", та ст. 3, 4, 5, 20, 42, 73, 74, 75, 77, 86, 129, 178, 202, 233, 236-241, 365, 367 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СВ" (62332, Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, вул. Польова, 11, ідентифікаційний код 25470089) завдані збитки, у зв`язку з пошкодженням нерухомого майна, яке належить позивачу, у розмірі 152 867 394,00 грн, що становить еквівалент 4 036 145,44 доларів США за курсом НБУ на 31.01.2024; завдані реальні збитки у розмірі 104 948 896,00 грн, що становить еквівалент 2 770 978,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки; упущену вигоду, що виникла за період 24.02.2022 по 09.02.2025, яка складає 57 761 121,00 грн, що становить еквівалент 1 525 062,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 378 692,89 грн судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати накази в установленому порядку.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "08" січня 2025 р.

Суддя І.О. Чистякова