Рішення

від 06.01.2025 по справі 925/1371/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/1371/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:

від позивача: Цимбала І.З. - адвокат за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" ( с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область) до товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський м`ясокомбінат" (м. Черкаси) про стягнення 1 405 633,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 405 633,35 грн., з яких: 1 199 847,68 грн. залишку основного боргу за товар, 9 244,73 грн. як 3 % річних, 25 316,78 грн. інфляційні втрати, 80 120,98 грн. пеня, 59 992,38 грн. штраф та 31 110,80 грн. проценти за користування чужими коштами на підставі договору поставки № 27 від 27.03.2024, укладеного між сторонами у справі.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

В ході розгляду справи позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 61- 64).

В жодне засідання представник відповідача не з`явився. Суд відхилив клопотання відповідача від 03.01.2025 про відкладення розгляду справи для отримання правової допомоги відповідачем. Суд врахував заперечення позивача з даного приводу, попереднє відкладення розгляду справи та подання сторонами в справу відзиву на позов та відповіді на відзив, якими сторони висловили свої позиції у спорі.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Спір сторонами не врегульовано, доказів протилежного не подано.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю "М"ясокомбінат Тернопільській" (далі - Постачальник, позивач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю " Черкаській м"ясокомбінат" (далі - Покупець, відповідач по справі) укладено договір поставки № 27 (далі Договір, а.с. 9-13), у відповідності до якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупцеві товар, визначений у п. 1.2. цього договору, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар ( п 1.1. договору).

Доказів визнання Договору недійсним чи розірвання за згодою сторін у справу не подано.

За правовою природою сторонами було укладено договір поставки, що відповідає ст. 712 ГПК України.

Даною нормою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються положення ЦК України про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір сторонами виконувався. Доказів визнання договору недійсним чи його розірвання у спірний період виникнення боргу - суду не подано.

Доказів визна6няДДо договору його сторонами складено протокол розбіжностей - а.с. 17.

На виконання умов договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 23 382 088,75 грн. згідно переліку видаткових накладних у позові та у Акті звірки розрахунків (а.с. 21).

Як зазначає позивач, відповідачем по Договору було повернуто товар на загальну суму 8 131 243,86 грн.

Таким чином, загальна вартість товару, який був отриманий відповідачем без зауважень по його якості та кількості, становить 15 250 844,90 грн. (23 382 088,75 - 8 131 243,86).

Як вказав суд, між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками. Даним актом зафіксовано залишок боргу на користь позивача в розмірі 15 250 844,89 грн.

Суд відхиляє заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву про підписання Акта звірки взаємних розрахунків з боку відповідача не уповноваженою на те особою і тому даний Акт звірки є неналежним та недопустимим доказом в даній справі, виходячи з такого:

У Постанові КГС ВС від 11.10.2021 у справі № 910/19454/20 (№ в ЄДРСР 100456095) викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником

такого боргу.

Суд враховує, що наданий позивачем в копії Акт звірки розрахунків підтверджено доводами позивача із посиланням на перелік видаткових накладних та часткових сплат боргу, про що вказано в позові. При цьому відповідач не надав заперечень проти достовірності переліку видаткових накладних, які перелічені в Акті звірки і не заперечив сплату коштів за товар.

Позивач зазначив, що неоплаченою повністю залишилася лише одна видаткова накладна на суму 2 367 912,96 грн. (а.с. 20), в якій є посилання на договір між сторонами № 27 від 27.03.2024.

Навіть якщо акт звірки розрахунків підписано неуповноваженою особою і сам по собі цей акт відповідач заперечує як факт визнання боргу, то в даному випадку слід врахувати ст. 241 ЦК України до відносин сторін.

Даною нормою передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Як схвалення Договору та отримання за ним товару суд розцінює проведення відповідачем часткової оплати за товар, про що позивач надав докази у вигляді копій платіжних інструкцій (а.с. 22-29).

Кожна платіжна інструкція містить посилання на договір між сторонами. Призначення платежу формує відповідач за правилами безготівкових розрахунків в Україні.

За умовами п. 2.2. Договору розрахунок за товар проводиться відповідачем у строк 21 банківський день з моменту отримання товару покупцем.

Тому в даному випадку часткова сплата коштів за товар відповідачем підтверджує фактичне отримання ним цього товару і відсутність до нього претензій по кількості та якості.

Прийнятий відповідачем товар підлягає повній оплаті.

За загальним правилом, встановленим ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до п. 2.2. договору розрахунки за цим Договором між Постачальником і Покупцем здійснюється у строк 21 банківський день з моменту отримання Товару Покупцем, підписання видаткових накладних, та виставлення Постачальником рахунку-фактури.

Саме по собі неотримання боржником рахунку для оплати товару не надає

права відповідачу не оплачувати прийнятий товар.

Суд при цьому виходить з наступного:

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. На це звернув увагу Верховний Суд (Касаційний господарський суд) в постанові від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19. У цій розглянутій судом справі у договорі між контрагентами передбачалося, що на підставі рахунку на оплату покупець здійснює оплату 100% загальної вартості товару, зазначеної в додатках до договору, протягом десяти банківських днів з дня отримання товару. І хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "на підставі рахунку", однак за змістом статті 692 ЦКУ та пункту 3.1 договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується "з дня отримання товару", а не рахунку. Тому ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦКУ та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦКУ, а значить не звільняє від обов`язку оплатити товар.

Як вказує позивач, після підписання сторонами акту звірки, відповідачем було сплачено ще 14 050 997,21 грн., що підтверджується платіжними інструкціями (а.с. 22-29). Протиправне вибуття печатки з власного володіння, якою скріплено підпис особи, яка підписала від імені відповідача Акт звірки, відповідач не доводить.

Отже, станом на день подачі позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем в залишку становить 1 199 847,69 грн. (тобто, частково неоплаченою залишилась лише поставка товару за видатковою накладною № 8410 від 08.04.2024 ( а.с. 20), що відповідач не заперечив належними доказами.

Доказів про повну сплату за товар коштів відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки розрахунок за основним боргом між сторонами не проведено, строк виконання зобов`язання є таким, що настав по кожній видатковій накладній, тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 1 199 847,69 грн. залишку основного боргу за прийнятий товар.

Математичні розрахунки позивача за позовом відповідачем суду не заперечено.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 9 244,73 грн. як 3 % річних, 25 316,78 грн. інфляційних втрат, 80 120,98 грн. пені, 59 992,38 грн. штрафу та 31 110,80 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 29.07.2024 по 30.10.2024.

Відповідно до п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Кодексом.

Відповідно до п. 7.8. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей до Договору постачання № 27 від 27.03.2024 року), у разі прострочення оплати партії Товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент прострочення, що розраховується від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі, якщо Покупець прострочив оплату Товару понад 7 (сім) календарних днів, то він додатково зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 5 (п`яти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

Згідно з п. 7.9. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей до Договору постачання № 27 від 27.03.2024 року), у разі, якщо прострочення оплати за поставлений товар зі сторони Покупця становить понад 20 (двадцять) календарних днів, Покупець зобов`язується додатково, окрім пені та штрафу, сплатити процент за користування чужими грошовими коштами (відповідно до статті 536 ЦК України) у розмірі облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від загальної суми заборгованості за кожен день такого користування.

Такий набір санкцій є істотною умовою Договору між сторонами, умови якого відповідачем підписано добровільно, спеціально узгоджено протоколом розбіжностей, договір в цій частині не визнано недійсним.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС:

від 19.09.2019 у справі N 904/5770/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84420888);

від 27.09.2019 у справі N 923/760/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84626225);

від 02.04.2019 у справі N 917/194/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/80923003);

від 25.05.2018 у справі N 922/1720/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74378024);

від 09.02.2018 у справі N 911/2813/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72149821);

віл 22.03.2018 у справі N 911/1351/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73081562).

Такі ж висновки викладено в постанові від 1 червня 2021 року по справі № 910/12876/19 Великою Палатою Верховного Суду.

Судова практика в даному питанні є сталою.

Суд перевіривши за калькулятором Ліга -Закон нарахування 9 244,73 грн. як 3 % річних, 25 316,78 грн. інфляційних втрат, 80 120,98 грн. пені, 59 992,38 грн. штрафу та 31 110,80 грн. процентів за користування чужими коштами за період з 29.07.2024 по 30.10.2024 в програмі "Ліга Закон" встановив:

що розрахунки 3 % річних, пені та штрафу є вірними, а після перерахування інфляційних за вказаний період їх належна сума складає лише 25 304,79 грн.

Визначений позивачем розмір пені не перевищує подвійну облікову ставку, шестимісячний період для її нарахування, яка повинна бути застосована при сплаті пені у відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Штраф позивачем стягується одноразовим платежем на суму залишку боргу в розмірі 5% , що відповідає ст. 549 ЦК України.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, у випадку прострочення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора повинен сплатити інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних із простроченої суми, якщо більший розмір процентів не встановлено договором.

Доказів проведення розрахунку за пенею, штрафом, інфляційними та процентами річних відповідач суду не надав, доказів відсутності основного боргу, на який нараховано ці платежі, в справу не подано, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 9244,73 грн. як 3 % річних, 25 304, 79 грн. інфляційних втрат, 80 120,98 грн. пені, 59 992,38 грн. штрафу, 31 110,80 грн. процентів за користування чужими коштами.

В решті вимог по інфляційних слід відмовити через неправильні розрахунки.

Отже, правомірність позовних вимог доведено зібраними у справі доказами, докази проведення розрахунку за позовними вимогами у справі відсутні, строк повного виконання зобов`язання по оплаті товару є таким, що настав, тому з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 1 199 847,68 грн. залишку основного боргу за товар, 9244,73 грн. як 3 % річних, 25 304, 79 грн. інфляційних втрат, 80 120,98 грн. пені, 59 992,38 грн. штрафу, 31 110,80 грн. процентів за користування чужими коштами на підставі договору поставки № 27 від 27.03.2024 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник через неправильні дії боржника, з відповідача на користь позивача слід стягнути 21084,48 грн. витрат зі сплати судового збору повністю.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський м`ясокомбінат" (код 44785285, м. Черкаси, вул. Панченка, Олексія, 15 кв. 512) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" (код 44674486, с. Острів, вул. Промислова, 1, Тернопільський район, Тернопільська область) -- 1 199 847,68 грн. залишку основного боргу за товар, 9244,73 грн. як 3 % річних, 25 304, 79 грн. інфляційних втрат, 80 120,98 грн. пені, 59 992,38 грн. штрафу, 31 110,80 грн. процентів за користування чужими коштами на підставі договору поставки № 27 від 27.03.2024 року та 21 084,48 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 07 січня 2025 року

Суддя Н.М. Спаських