Ухвала

від 07.01.2025 по справі 925/1624/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

07 січня 2025 року

м. Черкаси

Cправа № 925/1624/24

Суддя Господарського суду Черкаської області Гладун А.І., розглянувши позовну заяву Керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до Канівської міської ради Черкаської області, до ОСОБА_1 , до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області про витребування земельної ділянки, визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення права власності та права оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

30.12.2024 керівник Смілянської окружної прокуратури (адреса місцезнаходження: 20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Ю. Кондратюка, 25) в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації (адреса місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, бул. Шевченка, 185) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Канівської міської ради Черкаської області (адреса місцезнаходження: 19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Захисників України, 3), до ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), до Головного Управління Держгеокадастру у Черкаській області (адреса місцезнаходження: 18008, м. Черкаси, вул.,Смілянська,131).

Предметом позову прокурора до відповідачів є майнові вимоги витребувати з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду та припинити право комунальної власності на земельну ділянку; немайнові вимоги - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, визнати відсутнім право оренди на земельну ділянку та припинити право оренди на земельну ділянку.

Розглянувши позовну заяву, суд дійшов висновку, що при складенні позовної заяви прокурор порушив правила об`єднання позовних вимог, встановлені частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, а саме у позовній заяві прокурор об`єднав вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124 Конституції України).

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист (абзаци восьмий, тринадцятий-п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рп/200).

Особа, яка вважає своє право порушеним, може звернутися за судовим захистом свого права у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності спору.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

В залежності від змісту та характеру порушеного права та суб`єктів, що порушили таке право прокурор має право звернутися за судовим захистом інтересів держави у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 3 Господарського кодексу України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (частина 2 статті 55 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин врегульовано статтею 4 Господарського кодексу України, за змістом якої не є предметом регулювання цього Кодексу: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання; відносини за участю суб`єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пункту 1 частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Також відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 справи Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Змістом позову прокурора є:

- майнові вимоги до Канівської міської ради Черкаської області витребувати у власність держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації з незаконного володіння земельну ділянку площею 0,1561 га кадастровий номер 7122088900:01:001:2679, яка за матеріалами базового лісовпорядкування накладається на землі лісового фонду квартал 83 виділ 16 Канівського лісництва та перебуває у постійному користуванні Філії "Корсунь-Шевченківське лісове господарство" ДП "Ліси України" та припинити право власності Канівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 7122088900:01:001:2679 площею 0,1561 га;

- немайнова вимога до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію (запис) земельної ділянки лісового фонду кадастровий номер 7122088900:01:001:2679 площею 0,1561 категорія 28 земель: землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: для сінокосіння та випасання худоби;

- немайнові вимоги до фізичної особи ОСОБА_1 визнати відсутнім право оренди земельної ділянки кадастровий номер 7122088900:01:001:2679 площею 0,1561 га за договором оренди землі від 03.10.2007 №б/н та додаткової угоди до договору оренди землі №61 від 01.12.2021 та припинити право оренди земельної ділянки кадастровий номер 7122088900:01:001:2679 площею 0,1561 га.

Отже, змістом позову прокурора є дві майнові та три немайнові вимоги до трьох відповідачів, зокрема до двох юридичних осіб та однієї фізичної особи.

Підвідомчість спору господарському суду прокурор обґрунтував нормою частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, навівши її зміст у такій редакції: господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Наведений прокурором зміст частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України не відповідає її дійсному повному змісту та не враховує, встановленого законом винятку у розгляді справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до фізичної особи ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та припинення права оренди земельної ділянки, прокурор ствердив, що ОСОБА_1 набула право оренди земельної ділянки для сінокосіння на підставі договору оренди, укладеного з органом місцевого самоврядування на виконання рішення сесії сільської ради про надання земельної ділянки у строкове платне користування.

У позовній заяві прокурор не стверджує, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та не обґрунтовує, що право оренди ОСОБА_1 набула та здійснює у межах чи з метою здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина 1 статті 24 Цивільного кодексу України). Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. (частина перша статті 24 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 26 Цивільного кодексу України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, учасниками яких є фізичні особи, юридичні особи або держава, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства,.

Зі змісту позовної заяви суд не встановив обставин, які б доводили, що відповідач ОСОБА_1 набула право оренди на земельну ділянку у межах чи з метою здійснення підприємницької діяльності.

Порушення інтересів держави відбулося та спір між сторонами виник не у зв`язку із здійсненням ОСОБА_1 господарської діяльності або у спорі при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Оскільки спір між сторонами у частині вимог прокурора до ОСОБА_1 не пов`язаний із здійсненням господарської діяльності, суд дійшов висновку, що у цій частині спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За характером спірних правовідносин та суб`єктним складом учасників спір між сторонами у частині вимог прокурора до ОСОБА_1 не підвідомчий господарському суду. Спір між сторонами виник з цивільних правовідносин та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позовні вимоги прокурора до відповідача ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та припинення права оренди земельної ділянки підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за встановленою Цивільним процесуальним кодексом України підсудністю спору.

З наведеного суд дійшов висновку, що при складенні позовної заяви прокурор об`єднав вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства. Передбачених законом підстав здійснювати розгляд позовних вимог в одному провадженні за правилами господарського судочинства прокурор у позовній заяві не навів, а суд не встановив.

Відповідно до частини 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Оскільки позовні вимоги прокурора підлягають розгляду в порядку різного судочинства підстави застосувавння положень статті 173 Господарського процесуального кодексу шляхом роз`єднання позовних вимог відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку повернути позовну заяву з доданими до неї документами прокурору на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу прокурора, що повернення позовної заяви не обмежує прокурора у доступі до правосуддя та не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду у загальному порядку після усунення обставин, що були підставою для повернення позовної заяви (частина 8 статті 174 Господарського процесуального кодексу України).

Повернення позовної заяви не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. Прокурор вправі повторно звернутися до господарського суду, усунувши недоліки позовної заяви, які послугували підставою для повернення позовної заяви.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі повернення заяви або скарги.

Оскільки прокурор не звертався до суду із заявою про повернення судового збору суд не вирішує питання про повернення прокурору сплаченого судового збору за подання позовної заяви у цій ухвалі.

Відповідно до частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки позовна заява подана через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС, повертаючи позовну заяву, суд не надсилає прокурору позовну заяву та додані до неї документи поштою.

Керуючись статтями 173, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву з доданими до неї документами повернути керівнику Смілянської окружної прокуратури.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду протягом 10 днів з дня її складення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя А.І.Гладун