Ухвала

від 08.01.2025 по справі 755/8555/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 755/8555/23

провадження № 61-17665ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка Олександра Миколайовича на ухвалу Дніпровського районного суду

м. Києва від 23 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 грудня 2024 року за заявою керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року керівник Дніпровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- визнати кв. АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною;

- витребувати від ОСОБА_3 на користь Київської міської ради кв.

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року клопотання керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про заміну первісного співвідповідача належним задоволено частково.

У порядку процесуального правонаступництва залучено до участі у справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, замість співвідповідача ОСОБА_3 - у якості співвідповідача ОСОБА_2

ОСОБА_3 залучено до участі у справі № 755/8555/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

20 вересня 2024 року керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, під час розгляду справи ОСОБА_3 , маючи статус відповідача, відчужила квартиру на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 02 жовтня 2023 року, що свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_3 , які вчинені на шкоду інтересам територіальної громади м. Києва.

ОСОБА_1 у листопаді 2023 року ініціювала повторний штучний судовий спір про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, але ухвалою суду першої інстанції від 06 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції від 31 січня 2024 року та постановою Верховного суду від 25 червня 2024 року, у відкритті провадження у справі № 755/17088/23 було відмовлено.

Такими своїми діями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доводять свою недоброчесну поведінку щодо спірної квартири. На теперішній час власником квартири є ОСОБА_2 і ухвалою суду від 19 вересня 2024 року замінено відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_2 . Враховуючи те, що ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3 , достовірно знаючи про існуючі судові спори щодо квартири, навмисно вчинили дії по її відчуженню, існує ризик того, що новий власник ОСОБА_2 так само зможе відчужити квартиру, що унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Загроза утруднення або унеможливлення виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитись об`єктом прав, що став предметом спору. Предметом позову є визнання квартири відумерлою спадщиною та її витребування на користь територіальної громади столиці і наявні всі підстави для накладення арешту на спірне нерухоме майно, адже існує ризик, що новий власник, після того як дізнається про існування судового спору, може вчинити дії щодо відчуження квартири, як це вже було зроблено попередніми власниками.

Враховуючи викладене, керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, встановлення заборони відчуження кв. АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2162749280000).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня

2024 року, заяву керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна задоволено частково.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2023 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2162749280000).

В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовними вимогами є, зокрема, витребування квартири, тому накладення арешту на таке спірне майно забезпечить неможливість його відчуження/обтяження, що сприятиме можливості розгляду справи у розумні строки, та у разі задоволення або часткового задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, оскільки за умови зміни власника або застосування обтяження відповідне утруднить виконання рішення суду та породить необхідність подальших звернень позивача до суду за захистом своїх прав, то в такому випадку захист порушених прав не буде ефективним (у разі якщо судом буде встановлено порушення прав позивача та необхідність їх захисту).

25 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грищенко О. М. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року (надійшла до суду 31 грудня 2024 року), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 грудня 2024 року автоматизований розподіл не відбувся з підстав: недостатня кількість суддів, що мають на час розподілу повноваження для здійснення процесуальних дій.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 01 січня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанції про забезпечення позову не відповідає вимогам ЦПК України.

Представник заявника зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто у випадку відсутності органу держави або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду.

Так, позовна заява керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва не містить посилання на відсутність органу держави, який мав право подати позов

у цій справі. Крім того, позовна заява прокурора не містить посилання щодо відсутності у Київської міської ради повноважень щодо звернення до суду. Більш того, матеріали цивільної справи містять відповідні пояснення Київської міської ради.

Вважає, що позивачем у даній цивільній справі є Київська міська рада, до виключної компетенції якої належить представництво інтересів територіальної громади міста Києва, а не прокурор.

Вказує, що на момент укладання договору дарування рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі № 757/16466/19 було чинне. Жодних судових процесів на момент укладення договору дарування не існувало. Тобто, поведінка ОСОБА_1 щодо укладення договору дарування була добросовісною. Таким чином, на момент укладення договору дарування не існувало обставин, які обмежували ОСОБА_1 у розпорядженні квартирою.

Посилається на те, що оскаржуваними судовими рішеннями накладено арешт на спірне майно - квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку на цей час зареєстровано за співвідповідачем ОСОБА_5

ОСОБА_5 , як співвідповідач, була залучена у цю справу ухвалою суду першої інстанції від 19 вересня 2024 року за відповідним клопотанням окружної прокуратури. При цьому, дана ухвала хоч і оскаржена в апеляційному порядку ОСОБА_1 , однак це не означає, що вона не набрала законної сили.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити

з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати

в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться

у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів

з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом

у залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого

в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться справа за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.

20 вересня 2024 року до суду надійшла заява керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову, у якій він просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, встановлення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2162749280000).

Встановивши, що предметом спору, який виник між сторонами у справі, є визнання спадщини відумерлою та витребування майна, а саме квартири

АДРЕСА_1 , з метою охорони прав та інтересів позивача, суди попередніх інстанцій правильно вважали необхідним вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за

ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 02 жовтня 2023 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2162749280000).

Касаційна скарга за своїм змістом та мотивуванням є аналогічною до апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що при подачі позовної заяви позивачем заявлені, зокрема, вимоги про витребування квартири

АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Належність відповідачу ОСОБА_2 спірної квартири підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 серпня 2024 року та копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 02 жовтня 2023 року.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд погоджується з висновком Київського апеляційного суду стосовно того, що враховуючи, що позовними вимогами є, зокрема, витребування квартири, тому накладення арешту на таке спірне майно забезпечить неможливість його відчуження/обтяження, що сприятиме можливості розгляду справи у розумні строки, та у разі задоволення або часткового задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, оскільки за умови зміни власника або застосування обтяження відповідне утруднить виконання рішення суду та породить необхідність подальших звернень позивача до суду за захистом своїх прав, отже в такому випадку захист порушених прав не буде ефективним (у разі якщо судом буде встановлено порушення прав позивача та необхідність їх захисту).

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів

у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка Олександра Миколайовича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року за заявою керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник