Ухвала

від 07.01.2025 по справі 163/1182/24

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 січня 2025 року

м. Київ

справа № 163/1182/24

провадження № 51-13 ск 25

Верховний Суд колегією суддів судових палат Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_5 ,

встановив:

Вироком Любомльського районного суду Волинської області від 26 червня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Старобільська Луганської області та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено за частиною 5 статті 27 і частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; за частиною 4 статті 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

В січні 2024 року ОСОБА_5 , будучи особою призовного віку, яка не має права перетину державного кордону України у військовий час, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , через месенджер «Телеграм» вступив у змову із невстановленою досудовим розслідуванням особою, з якою домовився про виготовлення на своє ім`я документа, який надає право безперешкодного виїзду за межі України, а саме: посвідчення про призначення Державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю. З цією метою, діючи за попередньою змовою в групі осіб з невстановленою досудовим розслідуванням особою, як пособник у виготовленні вказаного підробленого документу, ОСОБА_5 за допомогою цього ж мобільного додатку переслав невстановленій особі свої персональні дані та дані сина ОСОБА_6 . Надалі, через банківський термінал ОСОБА_5 здійснив розрахунок за виготовлення вказаного підробленого документа в сумі 1000 доларів США.

За такого пособництва ОСОБА_5 невстановлена під час досудового розслідування особа у невстановленому місці і в невстановлений час за допомогою комп`ютерної техніки умисно виготовила завідомо підроблений документ: посвідчення серії НОМЕР_1 від 21 грудня 2023 року про державну соціальну допомогу дитині з інвалідністю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане УСВП Білоцерківської РДА, в яке вклеїла фотокартки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . При цьому, внесла недостовірні відомості про присвоєння інвалідності та дані про визнання ОСОБА_5 законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю або особи з інвалідністю з дитинства, яка не має права на пенсію, особи з інвалідністю, якщо таку особу визнано недієздатною, та нанесла відтиски гербової печатки «Україна* Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області* Управління соціальної та ветеранської політики* код ЄДРПОУ 03193755», підробивши підпис начальника вказаної установи.

15 лютого 2024 року невстановлена особа з відділення № 48 служби доставки ТОВ «Нова Пошта», за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 7/11, переслала ОСОБА_5 вищевказані підроблені документи, які він отримав 16 лютого 2024 року у відділенні № 1 служби доставки ТОВ «Нова Пошта» за адресою: с. Ківшовата,вул. Свободи, 1Б Білоцерківського району Київської області.

18 лютого 2024 року о 10:30 під час проходження прикордонного контролю в пункті пропуску для міжнародного залізничного сполучення «Ягодин», що по вул. Привокзальній, 13 в с. Римачі Ковельського району Волинської області, ОСОБА_5 умисно, з метою незаконного перетину державного кордону України, в порушення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» як підставу перетину кордону надав працівникам Державної прикордонної служби України завідомо підроблене посвідчення серії НОМЕР_1 від 21 грудня 2023 року про державну соціальну допомогу дитині з інвалідністю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане УСВП Білоцерківської РДА, із вклеєними фотокартками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , внесеними недостовірними відомостями про присвоєння інвалідності та дані про визнання ОСОБА_5 законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю або особи з інвалідністю з дитинства, яка не має права на пенсію, особи з інвалідністю, якщо таку особу визнано недієздатною, яка відповідною установою не видавались та не посвідчувалась.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 задоволено частково, а вирок Любомльського районного суду Волинської області від 26 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 змінено в частині призначеного покарання. Постановлено із застосуванням статті 69 КК зменшити призначене ОСОБА_5 за частиною 5 статті 27 і частиною 3 статті 358 КК покарання до штрафу в розмірі 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 гривень.

На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаної ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Вважає, що висновки апеляційного суду про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_5 положень статті 69 КК належним чином не вмотивовані. Зокрема, на думку прокурора, судом апеляційної інстанції наведено обставини, які характеризують засудженого в загально-соціальному плані, проте істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не впливають на мету його вчинення, а саме покинути територію держави Україна у період дії воєнного стану. Крім того, зазначає, що такі обставини, як офіційне працевлаштування засудженого, позитивна характеристика за місцем роботи, постановлення на облік у ТЦК та СП, виникли з метою уникнення відповідальності за вчинене, тобто вже після вчинення ОСОБА_5 протиправних дій та після постановлення щодо нього обвинувального вироку суду з призначенням реального покарання у виді обмеження волі.

Посилається на те, що судом апеляційної інстанції при призначенні покарання не взято в повній мірі до уваги ті обставини, що ОСОБА_5 вчинив два кримінальні правопорушення, які відносяться до категорії кримінального проступку та нетяжкого злочину, за який, зокрема, передбачено покарання до 5 років позбавлення волі. Отже, вважає, що судом не враховано суспільну небезпечність вчинених кримінальних правопорушень.

Акцентує увагу на тому, що апеляційний суд належним чином не мотивував, яким чином дві пом`якшуючі обставини, а саме активне сприяння розкриттю злочину та притягнення до кримінальної відповідальності вперше, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень. Також, вказує на те, що оскаржуване рішення не містить обґрунтувань, чому призначення засудженому навіть мінімального покарання в межах санкції частини 5 статті 27 і частини 3 статті 358 КК було би явно несправедливим.

До того ж, прокурор наголошує на тому, що особи, які виготовили підроблені документи для ОСОБА_5 , на даний час не встановлені та до відповідальності не притягнуті, що, на його думку, ставить під сумнів активність сприяння ОСОБА_5 у розкритті вказаного кримінального правопорушення. При цьому, посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року (справа № 140/863/17), від 03 лютого 2021 року (справа № 629/2739/18).

Разом з тим, прокурор вважає необґрунтованими твердження колегії апеляційного суду про те, що обставина, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, не підтверджена матеріалами справи, та, як наслідок, безпідставно не враховано її при призначенні покарання. Зокрема, стверджує, що судом першої інстанції було констатовано вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_5 , у тому числі мету їх вчинення, яка є очевидною з огляду на введення в Україні з 24 лютого 2022 року згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року воєнного стану та у зв`язку із цим запровадженими на законодавчому рівні обмеженнями щодо перетину державного кордону особами чоловічої статі призовного віку.

Отже, на думку прокурора, апеляційним судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме, положень статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не наведено достатніх підстав та мотивів прийнятого рішення, не надано аргументованих відповідей на доводи прокурора щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням статті 69 КК.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27 і частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.

У касаційній скарзі прокурор вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає в безпідставному застосуванні апеляційним судом до ОСОБА_5 положень статті 69 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Однак така позиція прокурора є необґрунтованою з огляду на таке.

Положеннями статті 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу та об`єкта посягання, тяжкості наслідків вчиненого і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його надалі від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень статті 69 КК, але лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частини 1 та/або частини 2 статті 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Визнаючи поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити із системного тлумачення статей 66 і 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі визначеного покарання, встановленого законом, мають перебувати у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Суд, застосовуючи положення статті 69 КК під час призначення покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином вони істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Так, апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_5 покарання за частиною 5 статті 27 і частиною 3 статті 358 КК із застосуванням статті 69 КК, врахував щире каяття засудженого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; офіційне працевлаштування останнього; його позитивну характеристику за місцем роботи; постановлення на облік у ТЦК та СП; наявність у засудженого родини й утриманців; а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності іналежним чином мотивував своє рішення в цій частині.

Таким чином, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винуватого, суд апеляційної інстанції дотримався вимог статей 50, 65-67 КК під час призначення ОСОБА_5 покарання за частиною 5 статті 27 і частиною 3 статті 358 КК із застосуванням статті 69 цього Кодексу.

При цьому, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або вирішення питання про звільнення від його відбування мають межі, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення на підставі статті 414 КПК України у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, проте за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Отже, з огляду на зазначене, апеляційний суд за внутрішнім переконанням, врахувавши дані про особу засудженого та обставини, які пом`якшують покарання, дійшов висновку про призначення ОСОБА_5 остаточного покарання із застосуванням статті 69 КК у виді штрафу в розмірі 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн.

Колегія суддів касаційного суду також погоджується із цим рішенням і вважає, що таке покарання відповідатиме загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду враховує, що прокурор у своїй касаційній скарзі ставить під сумнів активність сприяння ОСОБА_5 у розкритті вказаного кримінального правопорушення в зв`язку з тим, що особи, які виготовили підроблені документи для засудженого, на даний час не встановлені та до відповідальності не притягнуті.

Разом з тим, на думку колегії суддів, не встановлення осіб, які виготовили підроблені документи, та не притягнення їх до відповідальності, не вказує на безумовну відсутність активного сприяння ОСОБА_5 у розкритті вказаного кримінального правопорушення.

Крім того, посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 24 січня 2019 року (справа № 140/863/17), від 03 лютого 2021 року (справа № 629/2739/18) не є релевантними, оскільки обставини у даних провадженнях та у цьому провадженні щодо ОСОБА_5 не є аналогічними.

Також, на думку колегії суддів, посилання прокурора на безпідставне неврахування апеляційним судом обставини, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, не дає підстави вважати, що призначене засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 85 000 грн не відповідатиме загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Отже, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а його висновки належним чином вмотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити прокурору ОСОБА_4 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_5 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3