Рішення

від 07.01.2025 по справі 755/17025/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/17025/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" січня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Яровенко Н.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в розмірі 40 640,00 гривень. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.12.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 5227418 про надання споживчого кредиту. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених їх на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов`язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, надав можливість відповідачу користуватись кредитними коштами надіславши на картку відповідача грошові кошти в сумі 20 000,00 грн. Надалі відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не здійснював, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 40 640,00 грн. Позивач вказує, що набув право вимоги на вказану суму у зв`язку з укладенням 25 травня 2022 року Договору факторингу №25.05/2022.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Відповідач ухвалу про відкриття провадження разом із позовоною заявою з додтками отрима вланосноручно, що підтверджується зворонім повідомленням.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» про витребування доказів задоволено. Витребувано від Акціонерного товариства «Універсал Банк» (04082, місто Київ, вулиця Автозаводська будинок 54/19) інформацією щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 16.12.2021 на дану платіжну картку банком - емітентом якої є Акціонерне товариство «Універсал Банк» у сумі 20000 грн. від Товариства «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230)

25.11.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінатраст Україна" подано до суду додаткові пояснення та посилаючись на рішення Київського апеляційного суду від 19.11.2024 року просить суд враховуючи рішення судів апеляцінйої інстанції позовні вимоги Товариства задовольнити.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 16 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №5227418 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого, позивач надав позичальнику кредитні кошти у сумі 20 000,00 грн., зі строком використання кредиту 30 днів, зі стандартною відсотковою ставкою 1,90% в день.

Згідно додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 5227418 від 16.12.2021 року, сторони погодили таблицю обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Згідно картки обліку договору позичальника, відповідачу ОСОБА_1 нараховано заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 грн та заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 20 640,00 грн.

14 січня 2022 року відповідачем було здійснено оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 4550 грн. 00 коп. В зв`язку з чим, у відповідності до п. 14 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 13.02.2022) з стандартною процентною ставкою 1,90 % в день.

Відповідно до п. 1.5 Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується :

- у межах строку, вказаного в п. 1.4 Договору № 5227418;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п. 4.2. Договору № 5227418;

- у межах нового кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору № 5227418;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація , відповідно до п. 4.3. Договору № 5227418.

15.01.2022 року відповідач здійснив оплату на рахунок Кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредиту на суму 4 000 грн. В зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4. та п.4.2 Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів з стандартною процентною ставкою 1,90 % в день.

14.02.2022 року відповідач свої зобов`язання перед Кредитором щодо пролонгації строку дії Кредитного договору в зв`язку з чим, а також керуючись п. 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строку користування кредитом було продовжено на 30 календарних днів поспіль.

22.02.2022 року відповідач здійснив оплату на рахунок Кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 260 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 27 жовтня 2023 року у розмірі 40 640,00 грн, яка складається: із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 20 640,00 грн.

Підставою для задоволення позовних вимог зазначає неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, в частині неповернення у встановлений строк наданих кредитором грошових коштів.

18 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на підставі договору факторингу № 18.04/23-Ф за плату відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників Додаток № 1 до Договору факторингу №18.04/2023 від 18 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до відповідача, за кредитним договором № 5227418 в загальному розмірі 40 640,00 грн., з яких: 20 000,00 гривень заборгованість за основною сумою боргу; 20 640,00 гривень заборгованість за відсотками.

Матеріали справи не містять даних про те, що відповідач оспорював цей договір факторингу в частині переданої позивачу вимоги за договором №5227418 про надання споживчого кредиту від 16 грудня 2021 року з підстав недійсності внаслідок невидачі кредиту чи припинення зобов`язання у зв`язку з повним виконанням тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Водночас у ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено: якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем Товариством "Фінансова компанія «Фінтраст Україна» доведено факт укладення між Товариством «Авентус Україна» та відповідачем договору про надання споживчого кредиту № 5227418 від 16 грудня2021 року.

Як вбачається з позовної заяви, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № 4936217 від 18 жовтня 2021 року виконало та надало позичальнику грошові кошти.

Позивач посилається на те, що грошові кошти були перераховані відповідачу на його банківську картку № НОМЕР_1 та зазначає, що вказана обставина підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім».

Договір №5227418 про надання споживчого кредиту підписано відповідачем електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «С847368», відповідно до ч. ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.

Також позивачем наданий поденний розрахунок заборгованості (карта обліку), який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості ОСОБА_1 за цим договором.

Так, умовами договору споживчого кредиту передбачено нарахування відсотків.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до Інформаційної довідки ТОВ «Авентус Україна» № 2635 від 04.05.2023 року вбачається, що 16.12.2021 року о 16:26 проведено операцію перерахунку коштів у розмірі 20 000 грн. відповідно до договору з Товариством «Авентус Україна» № 087/20-П від 08.07.2020 року. Переказ коштів був ініційований Товариством «Фінансова компанія «Контрактовий дім» .

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 5-7 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд вважає, що позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» доведено належними та допустимими доказами не виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за спірними договорами про надання споживчого кредиту.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З урахуванням викладеного позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Щодо вимоги позивача про стягнення 10 000 грн. на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї що лише підлягає сплаті

Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

Відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач в обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу подав 1) Ордер на надання правничої допомоги відповідно до договору 10/07-2023 Товариству "ФК "Фінтраст"; 2) Рахунок на оплату 1356/27/10 від 27.10.23 року на суму 10 000 грн. за послуги: збір аналіз даних і документів для подання позовної заяви 3000 грн.; складання позовної заяви 5 000,00 грн. подання позовної заяви 2 000грн.; 3) платіжною інструкцією від 31.10.2023 № 1357.

Обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, підтверджуються матеріалами справи, в якій містяться всі підготовлені указаним представником процесуальні документи.

Зазначена сума, на переконання суду, є такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Таким чином, оскільки відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-281, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість в розмірі 40 640 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір в розмірі 2 147,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.01.2025 року

Учасники справи:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» , код ЄДРПОУ 44559822, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15 оф. 118/2;

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місяця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Н.О. Яровенко