Рішення

від 08.01.2025 по справі 442/10619/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/10619/24

Провадження №2-а/442/4/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Павлів З.С.,

з участю секретаря судових засідань Голяк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

встановив:

Представник ОСОБА_1 , адвокат Югов С.А. звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову поліцейського ВП №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області серія ЕНА №3685072 від 18.12.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн за ч.1 ст.126 КУпАП, а справу закрити.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що причиною зупинки 18.12.2024 в м.Борислав, Дрогобицького району, Львівської області транспортного засобу під керуванням позивача стало, на думку поліції, порушення ним Правил дорожнього руху (надалі - ПДР). Однак, оскаржувана постанова не містить відомостей про порушення тих, чи інших норм ПДР, за які його було зупинено. В подальшому (після зупинки транспортного засобу під керуванням позивача) працівник поліції вимагав пред`явити, дослівно, «техпаспорт» на машину, однак водій ОСОБА_1 повідомив, що такого документу (із такою назвою) у нього немає, адже згідно ст.16 Закону України "Про дорожній рух" визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто, саме реєстраційний документ на транспортний засіб, а не документ із назвою «техпаспорт» вправі був вимагати поліцейський у позивача. Крім того, вважає що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав); у разі, якщо поліцейським належним чином не задокументовано факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб, є неправомірними, відповідно до п.2 ч.1 ст.32 Закону України "Про Національну поліцію". Крім того, вказує що оскаржувана постанова не містить посилання на модель автомобіля марки ВАЗ, яким керував ОСОБА_1 , інформації про технічний засіб, яким проведено відеофіксацію правопорушення. Відповідно, відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.251 КУпАП, які б, поза розумним сумнівом, давали підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП.

Отже, сукупність вищевказаних обставин, а саме: відсутність в оскаржуваній постанові факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, які стали підставою для зупинки транспортного засобу під його керуванням 18.12.2024 в м.Борислав Львівської області; та відсутність в оскаржуваній постанові моделі марки ВАЗ, посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис правопорушення, а також відомостей про її проведення взагалі, свідчить про необґрунтованість та безпідставність оскаржуваної постанови серії ЕНА №3685072 від 18.12.2024, а також її невідповідність вимогам ст.283 КУпАП. Позивач не погоджується із рішенням поліцейського, бо вважає себе невинуватим, а постанову серії ЕНА №3685072 від 18.12.2024 необґрунтованою, оскільки винесена без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому, просить суд її скасувати, а провадження закрити.

Ухвалою від 27.12.2024 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи на 30.12.2024. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, а позивачу копію відзиву та доданих до нього документів.

30.12.2024 розгляд справи відкладено на 08.01.2025.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує повністю, просить такий задоволити.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суду причини неявки. Відзиву на позов не подав.

Відповідно до ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У ч.1 ст.286 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи визначені законодавцем строки розгляду даної категорії справ, а також беручи до уваги те, що відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву, суд вирішив провести розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №3685072 від 18.12.2024, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за ч.1 ст.126 КУпАП за те, що 18.12.2024 о 14.56 год. по вул.Бандери в м.Борислав він, керуючи транспортним засобом, не пред`явив реєстраційний документ на транспортний засіб, посвідчення водія відповідної категорії та чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п.2.1 Правил дорожнього руху, що призвело до порушення ним ч.1 ст.126 КУпАП.

У графі «до постанови додається» відомості відсутні.

За змістом ст.ст.9-12, 280 КУпАП, підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за нормами КУпАП є встановлення в діянні цієї особи всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною нормою КУпАП, зокрема об`єктивної та суб`єктивної сторони правопорушення. Приймаючи до уваги, що суд здійснює оцінку вже зібраних та наявних в матеріалах справи доказів, зазначення всіх ознак складу правопорушення має бути належним у протоколі про адміністративне правопорушення у відповідності до ст.256 КУпАП.

Згідно вимог ст.245 КУпАП, завданням у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді кожної справи суддя зобов`язаний з`ясувати обставини, передбачені ст.280 КУпАП, а винесене у справі судове рішення має ґрунтуватись на конкретних доказах.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п.8 ч.1 ст.23 зазначеного Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно до вимог п.7 розділу VІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, затвердженою Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року №1376, посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.280 КУпАП зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Диспозиція частини 1 статті 126 КУпАП України передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії.

У відповідності до п.2.1. а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі - а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Як визначено п.1.10 ПДР України, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п.2.4. Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Згідно із ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи щодо адміністративних правопорушень передбачених ст.126 КУпАП.

Згідно правової позиції, що міститься у постанові Верховного Суду, ухваленої у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25 вересня 2019 року у справі N 127/19283/17, право інспектора поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб не пов`язується з обов`язком доводити, що зупинка транспортного засобу була законною.

Згідно із п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. При цьому, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтями 251 та 252КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пленум Верховного суду України у п.24 постанови від23грудня 2005року №14"Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз`яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Згідно із ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Оскаржувана постанова відповідача не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п.3 ч.3 ст.2 КАС України), суд констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.

Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відео фіксація тощо).

Так в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження саме факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, які стали підставою для зупинки транспортного засобу під його керуванням, відсутність в оскаржуваній постанові моделі марки ВАЗ, посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис правопорушення, а також відомостей про її проведення взагалі, а також відсутність у нього посвідчення водія та документів на підтвердження реєстрації транспортного засобу.

З таких підстав, слід зазначити, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП є недоведеним.

Даний висновок суду кореспондує з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у справі №463/1352/16-а від 08.07.2020.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення ним порушення ПДР відповідними доказами.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що в постанові не зазначено жодного доказу на підтвердження його вини в порушенні ПДР України.

Відповідач не надав суду доказів порушення позивачем ПДР України.

Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. The United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі Дактарас проти Литви від 24.11.2000 року).

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідачем не надано суду достатніх та вагомих доказів вини у інкримінованому ОСОБА_1 правопорушенні, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП в діях позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вказаного, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області, який є відповідачем у даній справі в дохід держави витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.241-246, 250, 251, 255, 286 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3685072 від 18.12.2024, складену поліцейською ВП №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області капралом поліції Прокурат Я.М.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області 605,60 гривень судового збору в дохід держави.

Копії рішення надіслати для відома сторонам.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Павлів З.С.