Ухвала

від 07.01.2025 по справі 240/25839/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

07 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/25839/24

категорія 109020000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Леміщак Д.М., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Барашівської сільської ради (керівник Зінченко О.Ю.) про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Барашівської сільської ради (керівник Зінченко О.Ю.) про визнання протиправним та скасування рішення 37 сесії VIII скликання від 03.09.2024 № 2409 Барашівської сільської ради.

Перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам, установленим Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом ураховано таке.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У пункті 1 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп в справі за зверненнями жителів міста Жовті Води Конституційний Суд України офіційно розтлумачив цю конституційну норму та визначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Взаємозв`язок права на звернення до суду з метою захисту прав людини випливає також з частиною другою статті 8 Конституції України, за якою звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, конституційне право на доступ до правосуддя не є абсолютним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб`єктивних прав).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (заяви № 17160/06 та № 35548/06), пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).

Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності до частини 5 статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є)розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати рішення 37 сесії VIII скликання від 03.09.2024 № 2409 Барашівської сільської ради "Про погодження надання в користування мисливських угідь".

Разом з тим, в позовній заяві позивач не зазначає в чому порушені саме його права ухваленим рішенням Барашівської сільської ради 37 сесії VIII скликання від 03.09.2024 №2409.

Пунктами 5, 8 частини 5 статті 160 КАС України визначено, що в позовній заяві має бути зазначено виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. Так, позивач має обґрунтувати порушення його прав.

Перелік обов`язкових відомостей, які зазначаються в позовній заяві, наведено у частині 5 вказаної статті КАС України.

Згідно із частиною 9 статті 160 КАС України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Адміністративний позов ОСОБА_1 окрім відомостей щодо позивача та відповідача містить відомості про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадську організацію "Мисливці, рибалки та пасічники Барашівської Територіальної Громади". При цьому, статус останньої самостійно визначено позивачем у позові.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 2 статті 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

В силу приписів частини 5 статті 49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Зміст наведених норм процесуального Закону свідчить на користь висновку, що саме суд уповноважений вирішувати питання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання (в залежності від порядку провадження - спрощене чи загальне), з власної ініціативи або за клопотанням учасників справи.

Таким чином, самостійне залучення позивачем до участі в справі третіх осіб шляхом зазначення їх в позовній заяві суперечить вимогам статей 49, 160 КАС України, позаяк вступ третіх осіб до участі у справі відбувається за ухвалою суду.

У разі необхідності ОСОБА_1 одночасно з поданням до суду позову може подати заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Проте така заява повинна бути викладена окремо, з урахуванням положень частини 4 статті 49 КАС України, та додана до позову відповідно до частини 5 статті 161 КАС України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно із частиною 5 статті 161 КАС України у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.

Порядок забезпечення позову регламентовано главою 10 КАС України.

Так, положеннями статті 153 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (частина четверта статті 152 КАС України).

У контексті наведеного суд відмічає, що позовна заява, зокрема її прохальна частина, не може містити вимог про забезпечення адміністративного позову. У разі необхідності клопотання про забезпечення позову викладається окремо та додається до позовної заяви.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що при подачі позовної заяви до суду позивачем вимог статей 160-161 КАС України дотримано не було.

Частиною першою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частини 2 статті 169 вказаного Кодексу).

З огляду на викладене, позов необхідно залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання до Житомирського окружного адміністративного суду:

- нової позовної заяви до відповідача з обґрунтуванням порушеного права позивача, оформленої із дотриманням вимог статей 160-161 КАС України у кількості відповідно до кількості учасників справи;

- у разі необхідності - заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, з урахуванням положень частини 4 статті 49 КАС України;

- у разі необхідності - заяви про забезпечення позову, оформленої з дотриманням вимог статей 152-153 КАС України.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя Д.М. Леміщак