Рішення

від 27.12.2024 по справі 260/3361/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/3361/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Романець Е.М.

та осіб, які беруть участь у судовому засіданні:

представник позивача - Олійник Р.Б.;

представник відповідачів - Крупа-Газуда М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Варіант МС" до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Приватне підприємство «Варіант-МС» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003818107-16-07-03 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 165 489 грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003822107-16-07-03 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7 260 506 грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 26.04.2024 № 0003819107-16-07-03 про застосування штрафу у розмірі 52 906 грн за відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «АН» від 29.04.2024 за № 000/3856/0902 про застосування штрафу у розмірі 325 114,58 грн за порушення граничних термінів реєстрації розрахунків коригування акцизних накладних;

стягнути на користь позивача судові витрати (у тому числі на професійну правничу допомогу) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 30 280 гривень сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Варіант-МС" при здійсненні операцій зі своїми контрагентами дотримувалося приписів законодавства, повністю і своєчасно виконало свій обов`язок щодо обчислення і сплати податків, належним чином задекларувало дохід при обчисленні податку на прибуток та податкові зобов`язання при обчисленні ПДВ та сплатило належні суми податків до бюджету. Будь яких податкових вигод від вказаних операцій підприємство не отримувало, жодних платежів до бюджету не занизило. Натомість висновки акту перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не узгоджуються з приписами чинного податкового законодавства.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

30.05.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що такий проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти позову вказує на те, що заборгованість ТОВ «Дата Сістем» є безнадійною відповідно до вимог абз. «з» пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а отже її слід було вважати доходом позивача; перевіркою встановлено, що у 2023 році у складі адміністративних витрат позивачем відображено витрати на відрядження директора підприємства Машіки М.В. у сумі 24898,22 грн, які були відображені в авансовому звіті, однак не підтверджені відповідними первинними документами; перевіркою встановлено, що позивач відобразив у складі витрат витрати в сумі 36 528 557 грн на підставі первинних документів, складених за відсутності фактів реалізації нафтопродуктів; через це ж наявні підстави для нарахування компенсуючих податкових зобов`язань з податку на додану вартість відповідно до пункту 198.5 ст.198 Податкового кодексу України, оскільки платник використав активи в операціях, що є не господарською діяльністю; перевіркою встановлено порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в частині відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 5 808 405 грн.

Ухвалою суду від 20.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити, з мотивів наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів наведених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Головним управлінням ДПС у Закарпатській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Закарпатській області, податковий орган) проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «ВАРІАНТ-МС» (далі позивач/підприємство/платник), про що складено акт перевірки від 20.03.2024 року № 3523/07-16-07-03/39293248 (а.с. 10-54).

Згідно Акту перевірки, Відповідач зазначає про порушення Позивачем вимог податкового законодавства, які призвели до заниження до сплати в бюджет:

-податку на прибуток на суму 132 391 грн;

-податку на додану вартість на суму 5 808 405 грн;

-земельного податку на суму 6 245,31 грн;

-податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 757,86 грн;

-податку на доходи фізичних осіб в сумі 4481,71 грн;

-військового збору в сумі 373,47 грн.

- відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 5 808 405 грн, а також відсутність реєстрації розрахунків коригування до акцизних накладних.

Судом встановлено, що Позивачем 11.04.2024 року подано заперечення на акт перевірки від 20.03.2024 № 3523/07-16-07-03/39293248 (а.с. 68-71).

За результатами розгляду заперечень, Відповідач листом від 22.04.2024 №54448/6/07-16-07-03-05, повідомив про відсутність підстав для перегляду висновків акту перевірки та відхилив заперечення Позивача (а.с. 72-92).

На підставі висновків акту перевірки від 20.03.2024 року № 3523/07-16-07-03/39293248, Відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення, які стали предметом розгляду даної адміністративної справи:

-податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003818107-16-07-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 165 489 грн (132 391 грн податкового зобов`язання та 33 098 грн штрафу) (а.с. 93-101);

-податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003822107-16-07-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7 260 506 грн (5 808 405 податкового зобов`язання та 1 452 101 грн штрафу) (а.с. 103-105);

-податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 26.04.2024 № 0003819107-16-07-03, згідно з яким до позивача застосовано штраф у розмірі 52 906 грн за відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (а.с. 107);

-податкове повідомлення-рішення форми «АН» від 29.04.2024 за № 000/3856/0902, згідно з яким до позивача застосовано штраф у розмірі 325 114,58 грн за порушення граничних термінів реєстрації розрахунків коригування акцизних накладних (а.с. 109).

Вирішуючи спірні правовідносини по суті, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з акту перевірки, Відповідачем спростовується факт реалізації Позивачем паливно-мастильних матеріалів контрагентам ТОВ «Тенпром ЛТД», ТОВ «Дата Сістем», ТОВ «СПП «Лана», ТОВ «Весрайт», ТОВ «Перфоманс Уж», ТОВ «Ейленс Груп», ТОВ «Тенерджі», ТОВ «Мартін Мейд», ТОВ «Агат Лайт», ТОВ «Енкол», ТОВ «Ліден Трейд», з мотивів відсутності оформлених відряджень на працівників (водіїв) по території України (накази на відрядження не складались, добові витрати не оплачувались), недоліків та відсутності у Відповідача достовірних даних про наявність у контрагентів, яким здійснювалось постачання відповідних господарських активів власних чи орендованих місць зберігання пального, транспортних засобів тощо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 лютого 2021 року у справа №803/1684/17 25 лютого 2021 року виснував, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні відсутність товарно-транспортних накладних при оформленні операцій з постачання товару та сертифікатів якості, ні наявність податкової інформації щодо контрагентів по ланцюгу постачання, самі по собі дійсно не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, за наявності об`єктивних сумнівів щодо реальності господарських операцій, в тому числі, з огляду на дефектність первинних документів, наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Отже, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Критерії оцінки правомірності судових рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Що стосується дослідження фактичного постачання товарів (ким) в межах відповідної угоди з ТОВ «Тенпром ЛТД», то суд зазначає наступне.

Статтею 121 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971р., працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку зі службовими відрядженнями. Крім того службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз`їзний (пересувний) характер, можуть не вважатися відрядженнями, якщо це передбачено колективним договором або трудовим договором (контрактом) між працівником і роботодавцем. В будь-якому випадку наведені обставини можуть свідчити тільки про недотримання роботодавцем вимог трудового законодавства, та не мають практично значення в розрізі доказування фактичного постачання товаро-матеріальних цінностей.

Таким чином, відсутність оформлених відряджень на працівників (водіїв) по території України, ні самостійно ні в сукупності з іншими обставинами, якщо вказані не є безспірними не може свідчити про відсутність постачання.

Стосовно доводів, Відповідача з приводу відсутності у ТОВ «Тенпром ЛТД» згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності нерухомого майна, слід зазначити, що вона спростовує можливість ТОВ «Тенпром ЛТД», використовувати орендоване майно без відповідної реєстрації вказаного в Державному реєстрі речових прав, а не декларування відповідних об`єктів є в повній мірі відповідальністю ТОВ «Тенпром ЛТД». Аналогічно відсутність у податкового органу інформації щодо наявності ТОВ «Тенпром ЛТД» власних чи орендованих приміщень, не свідчить про те ТОВ «Тенпром ЛТД» фактично не користувалось відповідними об`єктами при здійсненні діяльності.

Також посилання відповідача, що стосовно ТОВ «Тенпром ЛТД» прийнято рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості рішенням від 08.08.2023 не може бути застосовано, з огляду на те що господарські операції були вчинені в період з жовтня 2020 по лютий 2021 р.

Разом з тим, факт здійснення поставок підтверджується відповідними первинними документами наданими Позивачем, рухом активів, в тому числі грошових коштів, та за відсутності встановлених та доведених обставин відповідними доказами, які б стосувались саме фактів безтоварності операцій, не підлягають сумніву.

Відповідач в акті перевірки також стверджує, що вказані товарно матеріальні цінності були реалізовані Позивачем поза межами його господарської діяльності, разом з тим жодних доказів які б підтверджували реалізацію іншим особам не надає.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

І хоча наведені доводи Відповідача встановлюють певний сумнів щодо здійснення поставок Позивачем своїм контрагентам та при фактичній перевірці зводяться виключно до констатації факту відсутності у податкового органу достовірної інформації, щодо обставин які є опосередкованим, супровідними щодо самих поставок, та в своїй сукупності дозволять тільки припускати можливе порушення Позивачем вимог податкового законодавства.

За таких обставин, з урахування принципів достатності та допустимості доказів, не можуть бути взяті судом до уваги.

З аналогічних підстав та мотивів є недоведеними твердження Відповідача, що реалізація паливно-мастильних матеріалів (ПММ) Позивачем своїм контрагентам ТОВ «Тенпром ЛТД», ТОВ «Дата Сістем», ТОВ «СПП «Лана», ТОВ «Весрайт», ТОВ «Перфоманс Уж», ТОВ «Ейленс Груп», ТОВ «Тенерджі», ТОВ «Мартін Мейд», ТОВ «Агат Лайт», ТОВ «Енкол», ТОВ «Ліден Трейд» мали нереальний характер, у зв`язку з чим податковий орган встановив одночасно завищення доходу та завищення витрат по відповідним операціям.

Крім того, податковий орган нарахував компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ припустивши, що ПММ, реалізовані цим контрагентам, використані підприємством не в господарських операціях.

Протягом охопленого перевіркою періоду підприємство здійснювало господарську діяльність за основним видом діяльності (КВЕД) 46.71 «Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами», а саме здійснювало оптову торгівлю ПММ, роздрібну реалізацію палива (нафтопродуктів) через мережу АЗС, надання послуг перевезення ПММ тощо. При здійсненні діяльності підприємство використовувало як власні, так і орендовані основні засоби склади зберігання ПММ, комплекси АЗС, сідельні тягачі, напівпричепи-цистерни та інші.

Ставлячи під сумнів реальність господарських операцій з реалізації ПММ спірним контрагентам, податковий орган обґрунтовує свої висновки наступним:

-перевезення ПММ відбувалося підприємством власними або орендованими транспортними засобами, разом з тим відрядження на водіїв не оформлялися;

-за визначеними у товарно-транспортних документах адресами, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутні відомості щодо наявності у контрагентів нерухомого майна та земельних ділянок;

-за даними податкової інформації ІКС «Податковий блок» (форма 20-ОПП) інформація щодо наявності у контрагентів власних чи орендованих місць зберігання пального, власних чи орендованих транспортних засобів відсутня;

-у контрагентів відсутня ліцензія на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі;

-податковим органом за місцезнаходженням контрагентів у 2023 році прийнято рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості;

-в окремих випадках встановлені неточності в товарно-супровідних документах щодо місця розвантаження товарів та кілометражу.

Даючи правову оцінку викладеним в акті перевірки обставинам суд враховує, що правовідносини пов`язані з обчисленням і сплатою податків врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України).

Відповідно до підпункту 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Як визначено п. 5 П(С)БО 15 «Дохід», дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Нормою п. 6 П(С)БО 16 «Витрати» встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені

Відповідно до підпункту «а» п.185.1. ст.81 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як передбачено підпунктом 187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Судом встановлено, що позивач при здійсненні операцій з вказаними в акті перевірки контрагентами (ТОВ «Тенпром ЛТД», ТОВ «Дата Сістем», ТОВ «СПП «Лана», ТОВ «Весрайт», ТОВ «Перфоманс Уж», ТОВ «Ейленс Груп», ТОВ «Тенерджі», ТОВ «Мартін Мейд», ТОВ «Агат Лайт», ТОВ «Енкол», ТОВ «Ліден Трейд») дотрималося вказаних приписів законодавства, повністю і своєчасно виконало свій обов`язок щодо обчислення і сплати податків, належним чином задекларувало дохід при обчисленні податку на прибуток та податкові зобов`язання при обчисленні ПДВ та сплатило належні суми податків до бюджету.

Будь яких податкових вигод від вказаних операцій підприємство не отримувало, жодних платежів до бюджету не занизило.

Натомість висновки акту перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не узгоджуються з приписами вимог вищевказаного податкового законодавства.

Так, встановлюючи факт заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ податковий орган припустив, що паливо, яке було реалізовано спірним контрагентам, насправді використано у негосподарських операціях.

Водночас відповідно до підпункту «г» підпункту 198.5 ст.198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

При цьому регламентовано, що у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Як визначено п. 5 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань (наказ Міністерства фінансів України 02.09.2014 № 879), інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються, зокрема, установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку.

Разом з тим до спірних правовідносин відповідна норма не може бути застосована, адже як зафіксовано на с. 3 акту перевірки, на виконання листа ГУ ДПС у Закарпатській області, відповідно до наказу від 19.02.2024 № 1 «Про інвентаризацію» створено комісію для проведення інвентаризації на складі ПММ, проведено інвентаризацію основних фондів, ТМЦ та коштів, які обліковуються на балансі ПП «Варіант-МС» станом на 20.02.2024. До проведення інвентаризації залучались працівники ГУ ДПС у Закарпатській області.

За результатами проведеної інвентаризації розбіжності між фактичними залишками та даними обліку не встановлено. Таким чином, не встановлено і нестач за наслідками проведеної інвентаризації.

Отже, приписами податкового законодавства визначено, що виключно при встановленні за наслідками вибіркової (часткової) інвентаризації фактів нестачі придбаних платником товарів, такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарськими. За умови, що за наслідками проведеної на вимогу податкового органу інвентаризації нестачі не встановлено, податковий орган не може обґрунтовувати суть виявленого порушення з посиланням на вказану норму права.

Ставлячи під сумнів реальність здійснених підприємством господарських операцій та стверджуючи про нібито негосподарське використання придбаних товарів та не встановивши за наслідками інвентаризації нестачі ТМЦ, податковий орган не може керуватися припущеннями, а зобов`язаний довести факт негосподарського використання товарів з посиланням на конкретні обставини такого використання та підтвердивши ці обставини відповідними доказами.

Що більше, нараховуючи компенсуючі податкові зобов`язання на підставі п. 198.5 ст. 198 ПК України, податковий орган фактично допустив подвійне оподаткування одних і тих же товарів, адже один раз податкові зобов`язання були визначені самим підприємством згідно зі ст. 187 ПК України, а повторно податковий орган визначив ці ж самі суми посилаючись на п. 198.5 цього кодексу.

Така позиція податкового органу виглядає непослідовною, адже з одного боку стверджуючи, що наслідки для податкового обліку має тільки фактичний рух товарів, зменшуючи доходи від здійснення операцій з реалізації палива сумнівним контрагентам, з другого боку нараховані підприємством за наслідками цих операцій податкові зобов`язання податковий орган не коригує, але натомість фактично подвоює суму податкових зобов`язань, донараховуючи її повторно на підставі п. 198.5 ст. 198 ПК України.

Розглядаючи спір в подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2021 у справі № 815/517/16 зробив висновок, що із врахуванням встановлених обставин порушень заниження позивачем податкових зобов`язань, фактично позивачем не занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість, а, навпаки, сплачено у повному обсязі.

Так, само підприємство насправді не занизило податкові зобов`язання з ПДВ на суму 5 710 800 грн, а навпаки, сплатило цю суму до бюджету у повному обсязі.

Більше того, нарахування компенсуючих зобов`язань у спірних правовідносинах суперечить засадам розумності, оскільки відсутня база «компенсації»; набутий позивачем податковий кредит внаслідок придбання товарів, які були реалізовані на користь спірних контрагентів, був компенсований державі шляхом декларування та сплати позивачем відповідних податкових зобов`язань за наслідками спірних господарських операцій.

Разом з тим, суд вважає слушними твердження відповідача на обставини не проведення позивачем нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 97 605 грн із сум отриманих авансових виплат за нафтопродукти та перевезення, а саме:

1) 17.09.2021 згідно банківської виписки Позивачем отримано від ТОВ «Енерго Трейд Інвест» суму 98682,00 грн. з призначенням платежу «сплата заборгованості за транспортні послуги згідно акту звірки від 01.09.2021». Разом з тим, згідно картки рахунку 361.1 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» станом на 01.09.2021 дебіторська заборгованість за надані послуги склала 7302,00грн, за період з 1 по 16 вересн2021 послуги не надавалися, кошти не поверталися. Таким чином, сума 91 380,00 грн є авансовою оплатою за послуги перевезення.

2) 23.02.2022 згідно банківської виписки Позивачем отримано від ФОП ОСОБА_1 суму 144 990,00 гр. з призначенням платежу «оплата за продукцію та послуги». Разом з тим, згідно картки рахунку 361.1 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» по контрагенту ФОП ОСОБА_1 заборгованість покупця станом на 23.02.2022 відсутня, ТМЦ не відвантажувалося , послуги не надавалися. Таким чином, отримана сума від ФОП ОСОБА_1 є авансовою оплатою.

3) 22.11.2022 згідно банківської виписки Позивачем отримано від ТОВ «Відродження МІ» суму 499 800,00 грн, як оплату за паливо згідно рахунку №00468 від 18.11.2022. Разом з тим, згідно картки рахунку 361.1 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» по контрагенту ТОВ «Відродження МІ» заборгованість станом на 01.11.2022 відсутня, за період з 1 по 21 листопада 2022 ТМЦ не відвантажувалося. Отже, сума 499800,00 є авансовою оплатою за паливо.

4) 23.03.2023 згідно банківської виписки Позивачем отримано від ТОВ «Ківін» суму 290 000,00 грн як оплату за дизпаливо. Разом з тим, згідно картки рахунку 361.1 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» по контрагенту ТОВ «Ківін» заборгованість покупця станом на 23.03.2023 відсутня, ТМЦ не відвантажувалися. Таким чином, сума 290000,00 грн є авансовою оплатою за паливо.

5) 02.06.2023 згідно банківської виписки Позивачем отримано від ТОВ «Ківін» суму 100000,00грн. як оплату за дизпаливо. Разом з тим, згідно картки рахунку 361.1 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» по контрагенту ТОВ «Ківін» заборгованість покупця станом на 02.06.2023 відсутня, ТМЦ не відвантажувалися. Таким чином, сума 100000,00 грн є авансовою оплатою за паливо.

Відтак відповідно до п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України позивач повинен був відобразити суму податку на додану вартість за вказаними авансовими платежами в у складі податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003822107-16-07-03 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 97 605 грн та застосування штрафу у розмірі 24 402 грн (25% від суми ПДФ) є правомірним та не підлягає скасуванню.

Що стосується доводів відповідача щодо нереальності постачання товару окремим контрагентам позивача, то суд враховує наступне.

Верховний Суд при розгляді податкових спорів сформував усталену позицію, яка полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 2 вказаної статті, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Наведені в акті перевірки та оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях обставини, якими податковий орган обґрунтовує нереальність здійснених операцій є непереконливими та не заслуговують на увагу.

Зокрема ті обставини, що окремі контрагенти не подали форми 20-ОПП чи не оформили дозвільні документи (ліцензії) належить до сфери їх персональної відповідальності. А той факт, що окремі з них були віднесені до категорії ризикових у 2023 році взагалі не має жодного правового значення, оскільки:

-по-перше, всі господарські операції мали місце до цієї події, коли до категорії ризикових контрагенти віднесені не були, тому проявивши належну обачність підприємство не могло на той час поставити під сумнів їх добросовісність;

-а по-друге підприємство жодним чином не може нести відповідальність за своїх контрагентів.

Практика Верховного Суду при розгляді податкових спорів підтверджує, що податкове законодавство України не ставить права та обов`язки платника податку в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. У разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 14.08.2018 у справі №815/3479/17.

Так, висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16 та від 30.01.2018 у справі № 2а/1770/3360/12, критична оцінка надана посиланню контролюючих органів на відсутність у контрагентів позивача власних чи орендованих основних фондів, кваліфікованих фахівців для здійснення діяльності, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю.

Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та витрати в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

При цьому, структура активів позивача зазнала змін внаслідок відповідних господарських операцій. Водночас подальша доля реалізованого товару не може мати ніякі негативні наслідки для продавця, який свої податкові та господарські зобов`язання виконав у повному обсязі.

Суд враховує також правовий висновок у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/37/22, згідно з яким якщо відбулася зміна в активах підприємства у формі витрат, ці витрати можливо вважати такими, що впливають на оподаткування фінансового результату. Зменшення фінансового результату до оподаткування відбувається у разі наявності задекларованих витрат. Податковий орган не може робити висновки про включення або невключення витрат на підставі надуманих висновків. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник має спростовувати ці витрати.

Суд також враховує принцип індивідуального характеру відповідальності платника податків.

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі №320/1147/19, від 24.11.2020 у справі № 813/3034/15 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Крім того, платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та витрати за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у нашого підприємства відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Натомість, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 420/20757/21.

У постанові від 23.05.2023 року у справі № 360/1283/20 Верховний Суд зазначив, що посилання податкового органу на недотримання контрагентами платника податкового законодавства не може слугувати одноосібною підставою для позбавлення платника податкової вигоди, оскільки відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб`єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб`єктів результатів у сфері оподаткування. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Що стосується виявлених перевіркою недоліків оформлення первинних документів (неправильного визначення місця розвантаження палива, кілометражу чи державних номерних знаків автомобілів, які здійснювали перевезення, не оформлення відряджень), то з пояснень позивача вбачається, що вони виникли внаслідок допущених відповідальними працівниками помилок.

Разом з тим, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, висновки акту перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині оцінки податкових наслідків здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами є недостовірними та не відповідають приписам податкового законодавства.

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні щодо нарахування позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств податковим органом зроблено висновок про те, що кредиторська заборгованість підприємства перед ТОВ «Дата Сістем» в сумі 2 150 647,50 грн є безнадійною заборгованістю, оскільки відповідно до постанови господарського суду Одеської області від 17.08.2023 у справі № 916/2150/25 вказане товариство визнано банкрутом.

Разом з тим, щодо часу, з якого слід вважати зобов`язання таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з визнанням контрагента банкрутом, вирішуючи це питання, слід враховувати положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі Кодекс).

Норма ч. 1 ст. 58 вказаного Кодексу встановлює, що у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов`язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців. До повноважень ліквідатора, зокрема, входить заявляти до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості (ч. 1 ст. 61 Кодексу). Дебіторська заборгованість на умовах договору про відступлення права вимоги банкрута може бути продана на аукціоні з продажу активів банкрута, організованому ліквідатором.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Кодексу, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна або майно не виявлено чи відсутнє, господарський суд постановляє ухвалу про ліквідацію юридичної особи банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи банкрута, а також власнику майна.

Аналіз наведених правових положень свідчить, що саме по собі визнання контрагента банкрутом до завершення ліквідаційної процедури не є безумовною підставою для визнання кредиторської заборгованості безнадійною. Заборгованість перед юридичною особою-банкрутом буде визнано безнадійною, якщо така заборгованість залишиться непогашеною саме на дату ліквідації банкрута.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 27.07.2020 у справі № 826/548/17.

На момент виникнення спірних правовідносин, а також на момент вирішення даної справи, ТОВ «Дата Сістем» не ліквідоване і з ЄДРПОУ не виключене, тому віднесення суми кредиторської заборгованості підприємства перед вказаним товариством до безнадійної є передчасним.

Суд відхиляє твердження відповідача з приводу того, що правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 27.07.2020 у справі № 826/548/17, не може бути врахована при розгляді даної справи, оскільки стосувалася правовідносин, які виникли під час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Так, як Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», так і Кодекс України з процедур банкрутства, однаково передбачають можливість вжиття ліквідатором заходів щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

При цьому, здійснення таких заходів є обов`язком ліквідатором та пов`язується із повнотою ліквідаційної процедури.

Саме виходячи із цього Верховний Суд висновував про те, що заборгованість перед юридичною особою-банкрутом буде визнано безнадійною, якщо така заборгованість залишиться непогашеною саме на дату ліквідації банкрута.

Відтак, у відповідача були відсутні підстави вважати заборгованість позивача перед ТОВ «Дата Сістем» безнадійною, вважати її доходом позивача та збільшувати позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств.

Разом з тим, суд вважає слушними доводи відповідача стосовно того, що у 2023 році у складі адміністративних витрат позивачем відображено витрати на відрядження директора підприємства Машіки М.В. у сумі 24898,22 грн, які були відображені в авансовому звіті, однак не підтверджені відповідними первинними документами.

Отже, позивачем завищено витрати за 1 квартал 2023 року на суму 24898,22 грн.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003818107-16-07-03 та спірного акту камеральної перевірки за період 1 кварталу 2023 року відповідач встановив завищення сплаченої позивачем суми податку на прибуток підприємств.

Тобто безпосередньо завищення позивачем витрат за 1 квартал 2023 року на суму 24898,22 грн не вплинуло на правильність та повноту сплати податку на прибуток підприємств та відповідно на таку суму згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не збільшувалася сума грошового зобов`язання за платежем податку на прибуток підприємств, а також за несплату такої суми не нараховувалися штрафні санкції.

Також податковим повідомленням-рішенням форми «ПН» від 26.04.2024 № 0003819107-16-07-03 встановлено порушення позивачем п. 201.10 ст. 201 ПК України в частині відсутності реєстрації податкових накладних на загальну суму ПДВ 5 808 405 грн. При цьому, такий висновок зроблено на підставі порушення п. 198.5 ПК України щодо негосподарського використання палива, а також не проведення позивачем нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 97 605 грн із сум отриманих авансових виплат за нафтопродукти та перевезення.

Однак, суд вважає висновки податкового органу щодо негосподарського використання палива помилковими, оскільки, по-перше, підприємство не допускало негосподарського використання товарів і не порушувало п. 198.5 ст. 198 ПК України, що встановлено судом вище, а по-друге, сама вказана норма передбачає, що з метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

- придбаних для використання в неоподатковуваних операціях на дату їх придбання;

- придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Підприємство придбавало паливо для його використання в оподатковуваних операціях, тому, стверджуючи, що надалі придбане паливо почало використовуватись в неоподатковуваних операціях податковий орган на підставі первинних документів зобов`язаний був встановити дату початку їх використання у таких операціях, а відтак, ґрунтуючись на цьому дату виникнення податкових зобов`язань та строк реєстрації податкових накладних.

Вказані вимоги в акті перевірки та відповідному податковому повідомленні-рішенні недотримані, а визначені дати виписки податкових накладних неправильні.

Водночас податковою перевіркою правильно встановлено порушення щодо реєстрації податкових накладних на суму 97 605 грн із сум отриманих авансових виплат за нафтопродукти та перевезення.

З урахуванням норм щодо зупинення застосування штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних відповідач правильно застосував до позивача штраф за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних на суми отриманих авансових виплат за нафтопродукти та перевезення у розмірі 29106 грн.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних підлягають частковому задоволенню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафу за не складення та не реєстрацію в Єдиному реєстрі накладних розрахунків коригування до акцизних накладних, які складні нібито без факту здійснення господарської операції, суд висновує наступне.

Таке рішення мотивовано посиланням на п. 231.7 ст. 231 ПК України згідно з яким, якщо після реалізації пального або спирту етилового відбувається повернення частини чи всього обсягу пального або спирту етилового особі, яка реалізує пальне або спирт етиловий, або виникає потреба у виправленні помилок, допущених при складанні акцизної накладної, показники такої акцизної накладної підлягають коригуванню шляхом складання розрахунку коригування та реєстрації його в Єдиному реєстрі акцизних накладних:

особою, яка реалізує пальне або спирт етиловий, якщо передбачається збільшення обсягів реалізованого пального або спирту етилового або якщо коригування показників у підсумку не змінює обсяг реалізованого пального або спирту етилового;

отримувачем пального або спирту етилового, якщо передбачається зменшення обсягів реалізованого пального або спирту етилового, для чого особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, надсилає складений розрахунок коригування отримувачу пального або спирту етилового. При цьому особа, що реалізує пальне або спирт етиловий, має право зменшити обсяг реалізованого пального або спирту етилового за таким розрахунком коригування після його реєстрації в Єдиному реєстрі акцизних накладних отримувачем пального або спирту етилового.

Вважаючи нереальними господарські операції з реалізації пального на користь вищевказаних контрагентів (зокрема через дію карантину застосовано штрафи тільки щодо операцій з ТОВ «Перформанс-Уж» та ТОВ «СПП Лана»), податковий орган висновував про необхідність складення та реєстрації розрахунків коригування до акцизних накладних, які були зареєстровані позивачем за результатами постачання пального на користь відповідних суб`єктів.

Однак, наведеними вище по тексту рішення встановленими обставинами та наданою оцінкою таким обставинам з боку суду, підтверджується необґрунтованість та безпідставність висновку відповідача про нереальність відповідних господарських операцій.

Відтак, відповідач не мав підстав висновувати про наявність у позивача обов`язку складати та реєструвати розрахунки коригування до відповідних акцизних накладних на підставі норми п. 231.7 ст. 231 ПК України, яка встановлює обов`язок платників податків реєструвати розрахунки коригування у разі зменшення або збільшення обсягів постачання пального.

Що більше, такий висновок є неправильним також з огляду на те, що податковим законодавством обов`язок щодо реєстрації розрахунку коригування у разі зменшення обсягу постачання пального покладається на отримувача пального.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність застосування до позивача штрафу за не складення та не реєстрацію в Єдиному реєстрі накладних розрахунків коригування до акцизних накладних.

Виходячи із встановлених судом фактичних обставин, наданої судом оцінки таким обставинам та враховуючи, що відповідач лише частково довів належними та допустимими доказами наявність фактів порушення позивачем податкового законодавства в оскаржуваній частині висновків акту перевірки, суд приходить до висновку про протиправність:

- збільшення позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 165 489 грн (податкове повідомлення-рішення від 26.04.2024 за № 0003818107-16-07-03);

-збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7 138 499 грн (податкове повідомлення-рішення від 26.04.2024 за № 0003822107-16-07-03);

-застосування до позивача штрафу у розмірі 23 800 грн за відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (податкове повідомлення-рішення від 26.04.2024 № 0003819107-16-07-03),;

-застосування до позивача штрафу у розмірі 325 114,58 грн за порушення граничних термінів реєстрації розрахунків коригування акцизних накладних (податкове повідомлення-рішення від 29.04.2024 за № 000/3856/0902),.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень у зазначеній вище частині.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для часткового задоволення позову із зазначених у рішенні підстав.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 30 280 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2359 від 10.05.2024 року.

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги то судові витрати підлягають пропорційному розподілу між сторонами.

Так, суд встановив правомірність нарахуванню позивачу грошових зобов`язань на загальну суму 151 111 грн, що становить 1,94% від заявленої ціни позову.

Відтак на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 29 692,57 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст 6, 72-77, 101, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Приватного підприємства «Варіант-МС» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003818107-16-07-03 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 165 489 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області форми «Р» від 26.04.2024 за № 0003822107-16-07-03 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7 138 499 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області форми «ПН» від 26.04.2024 № 0003819107-16-07-03 у частині застосування штрафу у розмірі 23 800 грн за відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області форми «АН» від 29.04.2024 за № 000/3856/0902 про застосування штрафу у розмірі 325 114,58 грн за порушення граничних термінів реєстрації розрахунків коригування акцизних накладних.

В задоволенні решти позовний вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ 44106694) на користь Приватного підприємства «Варіант-МС» (вул. Свалявська, буд. 3А, місто Мукачево, Закарпатська область, 89611 код ЄДРПОУ 39293248) судовий збір у сумі 29 692,57 гривень (двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`яності дві гривні гривень п`ятдесят сім копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.01.2025 року, після виходу судді з щорічної додаткової відпустки.

СуддяС.А. Гебеш