Рішення

від 08.01.2025 по справі 320/30590/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року № 320/30590/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Києво-Святошинського районного суду Київської області, про визнання протиправними та скасування постанов.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Деснянський ВДВС), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 25.11.2021 та постанову про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_2 від 19.07.2022.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.10.2021 у справі №369/10690/21 на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн в дохід держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Позивач стверджує, що з листа відповідача він дізнався про наявність постанов про повернення виконавчого листа стягувачу від 28.09.2022, про арешт коштів від 19.07.2022, винесених в межах ВП НОМЕР_2 з примусового виконання постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/10690/21 від 18.10.2021 про стягнення з позивача штрафу у розмірі 17000 грн.

Позивач вважає, що відповідачем у порушення вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» було відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування, роботи боржника чи місцезнаходженням його майна, з огляду на реєстрацію та фактичне проживання позивача до 11.10.2022 у Запорізькій області.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Києво-Святошинський районний суд Київської області (далі по тексту також - третя особа).

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет в системі «Електронний суд», про що свідчить довідка, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Третьою особою пояснень щодо заявлених позовних вимог не подано.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 від 23.11.2021.

Відповідно до довідки від 15.09.2022 №3004-7501296674 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з місцем реєстрації у Запорізькій області ( АДРЕСА_1 ), та фактичним місцем проживання/перебування у АДРЕСА_2 ).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2021 у справі № 369/10690/21, провадження № 3/369/6479/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - https://reyestr.court.gov.ua/Review/99658449), ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 /сімнадцять тисяч/ гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Постановою державного виконавця Деснянського ВДВС Архіпова Д. М. від 25.11.2021 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання постанови №369/10690/21, виданої 18.10.2021 Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000 грн. Боржником в означеному виконавчому документі вказано позивача, стягувачем - Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Постановою державного виконавця Деснянського ВДВС Архіпова Д. М. від 19.07.2022 ВП НОМЕР_2 для забезпечення виконавчого рішення, згідно зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Деснянського ВДВС Архіпова Д. М. від 28.09.2022 ВП НОМЕР_2 виконавчий документ повернуто стягувачу, оскільки вжитими державним виконавцем заходами стягнути кошти не виявилося можливим. При винесенні означеної постанови відповідач керувався пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанов про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Вимоги до виконавчого документу регулюються статтею 4 Закону №1404-VIII, відповідно до частини першої якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що місце виконання рішення, визначене відповідачем на підставі місця проживання, що зазначене у виконавчому документі, не відповідало зареєстрованому місцю проживання позивача як боржника.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції.

Місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині першій статті 24 Закону №1404-VIII, до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.

Верховним Судом 31.03.2021 розглянуто справу №380/7750/20, предметом якої була постанова про відкриття виконавчого провадження (з тією відмінністю, що ухвалена приватним, а не державним виконавцем), як на підставу для скасування якої позивач у справі також посилався на порушення встановлених у статті 24 Закону №1404-VIII правил визначення місця виконання рішення.

Особливістю спірних правовідносин у справі №380/7750/20 було те, що виконавчий документ, поряд з відомостями про зареєстроване місце проживання боржника, містив також відомості про місце його фактичного проживання, і саме цьому місцю проживання боржника було віддано перевагу при визначені належного місця виконання відповідного виконавчого документа.

У вказаній справі Верховний Суд, відповідаючи на питання, які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні «місця виконання рішення», у значенні Закону №1404-VIII як умови, з якою пов`язана підвідомчість виконавчого документа приватному виконавцю з огляду на територіальні межі його діяльності, зазначив, що, спираючись на цільове тлумачення статті 24 Закону №1404-VIII, у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону, таку її конструкцію можна пояснити тим, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Отже, примусове виконання рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення).

У постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, у якій, зокрема, вирішувалося питання відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, Верховний Суд дійшов висновку, що у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.

Статтею 19 Закону №1404-VIII встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.

Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.

У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постанові від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника.

При цьому Верховний Суд урахував, що Законом №1404-VIII передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголосив, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону №1404-VIII.

В аспекті особливостей спірних правовідносин у справах №380/7750/20 та №380/9335/20, що полягала в наявності у виконавчому документі різних адрес боржника, Верховний Суд у справі №380/9335/20 зазначив, що визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.

Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи, у розумінні Закону №1382-IV.

Резюмуючи, Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20 зазначив, що за встановлених обставин справі [коли виконавчий документ поряд із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання містить іще одну «адресу проживання»] визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника, відомості про яке виконавець зобов`язаний перевірити, виходячи із основних засад виконавчого провадження.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що в межах спірних правовідносин оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята на підставі постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2021 №369/10690/21, у якій місцем проживання боржника (позивача) зазначено адресу « АДРЕСА_3 ».

Отже, постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2021 №369/10690/21, на підставі якої було прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, не містила альтернативних адрес місця проживання позивача, у зв`язку з чим його аргументи про протиправність оскаржуваної постанови через те, що державний виконавець не упевнився, що зазначена у постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2021 №369/10690/21 адреса проживання позивача є його зареєстрованим місцем проживання, є безпідставними.

Суд також уважає за необхідне звернути увагу на ще одну відмінність обставин цієї справи та справ №380/7750/20 та №380/9335/20.

Так, у справах №380/7750/20 та №380/9335/20 виконавчі провадження відкрито на підставі виконавчих написів нотаріуса, у яких адреса «місця проживання» (місця фактичного проживання) визначена ним самостійно або ж зі слів стягувача (із заяви про видачу виконавчого напису).

Водночас у цій справі виконавчим документом була постанова суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а відповідне місце проживання було визначено судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Доказів оскарження даної постанови матеріали справи не містять.

У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.07.2023 у справі №211/4347/15-ц Верховний Суд уже оцінював юридичні наслідки відкриття виконавчого провадження на підставі рішення (ухвали) суду, у якому місцем проживання боржника зазначена адреса, що відрізняється від зареєстрованого місця проживання боржника.

Оцінюючи вказану особливість, у тому числі в аспекті висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20 [що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника; щодо обов`язку виконавця упевнитися, що виконавчий документ поданий з дотриманням правил підвідомчості], Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що з огляду на обов`язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.

Отже, завдяки зазначеним вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов`язків й незловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом. З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувана під час відкриття виконавчого провадження.

Водночас перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитися, що адреса місцезнаходження, місця проживання (перебування) боржника належить до території виконавчого округу приватного виконавця.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Закон не містить норми, що встановлює безпосередньо обов`язок виконавця перевірити інформацію про місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) сторін виконавчого провадження.

Якщо інформація про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника, що міститься у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації.

Суд ураховує, що справа №211/4347/15-ц, у якій Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов зазначених висновків, є цивільною, і що таких висновків Суд дійшов, аналізуючи положення Цивільного процесуального кодексу України. Водночас КУпАП, за правилами якого було ухвалено постанову від 14.09.2021 у справі №369/10690/21, також містить положення, що зобов`язують суд при розгляді справи визначити місце проживання особи.

Так, статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол (у якому обов`язково зазначається місце проживання/перебування особи) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

У статті 283 КУпАП передбачено, що, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі. Постанова повинна містити, зокрема, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування.

З урахуванням викладеного, суд уважає, що висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.07.2023 у справі №211/4347/15-ц можуть бути застосовані до обставин цієї справи.

При цьому суд звертає увагу на те, що у постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2021 №369/10690/21 вказано, що у судове засідання 14.09. 2021 ОСОБА_1 з`явився та надав пояснення щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення. Наведене, у свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи за адресою, вказаною у матеріалах поліцейського ВП № 1 Бучанського РУП та зазначеною у постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2021 №369/10690/21 як місце його проживання.

З урахуванням викладеного, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що зазначені у виконавчому документі відомості про місце (фактичного) проживання позивача були недостовірними і вимагали додаткової перевірки та/або не могли вважатися місцем проживання/перебування для цілей визначення місця виконання рішення за правилами частини першої статті 24 Закону №1404-VIII.

З огляду на вказані обставини у сукупності у спірних правовідносинах також відсутні підстави вважати, що примусове виконання рішення не було «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування позивача, унаслідок чого були порушені права позивача як учасника виконавчого провадження.

Зміст статті 24 Закону №1404-VIII та висновки Верховного Суду у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20 щодо її правильного застосування, не свідчать про неможливість відкриття виконавчого провадження, виходячи з місця перебування (місця фактичного проживання), про що помилково зазначає позивач у своєму позові.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що в спірних правовідносинах відповідач не мав підстав для повернення виконавчого документа у зв`язку з тим, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Аналогічний правовий висновок (за схожих обставин справи) викладений у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі №640/35340/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 116242106).

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови Деснянського ВДВС про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 25.11.2021, а також, як похідної, позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Деснянського ВДВС про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_2 від 19.07.2022.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати суд залишає за позивачем відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Дудін С.О.