Постанова

від 07.01.2025 по справі 540/383/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 540/383/22

Головуючий І інстанції: Потоцька Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 14.11.2024р.) про відстрочення виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до Великоолександрівської селищної ради Бериславського району Херсонської області та третьої особи - Фермерського господарства «Скіф» про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання надати дозволи, -

В С Т А Н О В И В:

18.01.2022р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Великоолександрівської селищної ради та третьої особи - ФГ «Скіф», в якому просили суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Великоолександрівської селищної ради VIII скликання від 10.12.2021р. №3715, №3716, №3717, №3718, №3719 та №3720;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 дозволи на виготовлення проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі 8,5233 умовних кадастрових гектарів за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею - 25,57 га (кадастровий номер 6520984300:05:002:0002), із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великоолександрівської селищної ради, із урахуванням висновків суду;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства в розмірі орієнтовною площею 8,1666 умовних гектарів за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 24,50 га (кадастровий номер 6520984300:05:002:0001), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великоолександрівської селищної ради.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Великоолександрівської селищної ради VIII скликання від 10.12.2021р. №3715, №3716, №3717, №3718, №3719 та №3720. Зобов`язано Великоолександрівську селищну раду надати дозволи на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі 8,5233 умовних кадастрових гектарів за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею - 25,5700 га (кадастровий номер 6520984300:05:002:0002), із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великоолександрівської селищної ради Донченко О.В., ОСОБА_3 та ОСОБА_5 із урахуванням висновків суду та приписів пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України. Зобов`язано відповідача надати дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства в розмірі орієнтовною площею 8,1666 умовних гектарів за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 24,5000 га (кадастровий номер 6520984300:05:002:0001), із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великоолександрівської селищної ради Донченко О.В., Донченко І.В. та Донченко В.М. з урахуванням висновків суду та приписів пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Вказане вище рішення суду набрало законної сили - 05.09.2023р.

08.11.2024р. відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про відстрочення виконання рішення суду від 30.05.2023р. у справі №540/383/23 до 12.08.2024р., мотивуючи її продовженням воєнного стану в Україні було на 90 діб до 07.02.2025р.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року (ухваленою в порядку письмового провадження) заяву Великоолександрівської селищної ради від 08.11.2024р. щодо відстрочення виконання судового рішення - задоволено. Виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2023р. у справі №540/383/23 в частині зобов`язання відповідача надати (з урахуванням висновків суду та приписів пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України) дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відстрочено до 07.02.2025р.

Не погоджуючись із даною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 27.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду.

04.07.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд попередньої інстанції, із урахуванням ст.58 Конституції України, виходив з того, що судовим рішенням від 30.05.2023р. у справі №540/383/22 розглянуто спірні правовідносини, що виникли до воєнного стану, однак з огляду на внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» вiд 24.03.2022р. №2145-IX зміни, його виконання буде можливим тільки після скасування воєнного стану.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Так, Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абз.3 п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. №5-рп/2013). Це право охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист, а також відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Також, у Рішенні від 15.05.2019р. №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін. І саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, та гарантувала б їх виконання без неналежних затримок. Водночас, ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р, заява №6318/03, п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява №60750/00; п.п.46,51,54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009р., заява №40450/04).

На підставі аналізу ст.ст.3,8 ч.ч.1 та 2 ст.55, а також ч.ч.1,2 ст.129-1 Конституції України в їх системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. №2-р(II)/2019 наголосив на тому, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку стосовно забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту і відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає також створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, що здатні гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ і організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб та підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Тобто, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що визначене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією із основних засад судочинства, передбачених у ст.129-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.

Вказані правові висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.04.2020р. у справі №560/523/19, від 01.02.2022р. у справі №420/177/20 та від 18.05.2022р. у справі №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом і в постанові від 26.01.2021р. у справі №611/26/17, в якій суд касаційної інстанції зазначив про те, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією із основних засад судочинства, що визначені ст.ст.129 та 129-1 Конституції України, ст.ст.2,14,370 КАС України та ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) і в повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про те, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства відносно ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку відповідачів - суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, зобов`язані максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.02.2022р. у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі №611/26/17, а також від 07.02.2022р. у справі №200/3958/19-а.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ.

За змістом ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як визначено ч.1 ст.33 Закону №1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд 1-ї інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну або ж встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу положень ч.ч.1,3 ст.378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил вказаних норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо тощо, а для зміни способу або порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або ж знищення об`єкта стягнення або з інших причин.

Під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність виключних обставин, які є об`єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб.

Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Однак, судова колегія зазначає, що питання розстрочення або відстрочення виконання рішення суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом із тим підстави - наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин. Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, необхідно враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість певним чином ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Також, слід вказати на те, що при розгляді заяв про відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити із міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування повинна бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання судового рішення. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.12.2019р. у справі №2а/0570/6531/2011 та від 30.01.2020р. у справі №819/150/17.

У заяві про відстрочення виконання судового рішення у цій справі відповідачем було вказано, що за змістом пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, що, у свою чергу, унеможливлює виконання боржником судового рішення у даній справі.

Визначаючись щодо обґрунтованості поданої заяви та, відповідно, доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що наразі Верховним Судом була сформована судова практика щодо застосування вказаних положень ЗК України, зокрема, у постанові від 03.08.2023р. у справі №300/3771/22.

Так, дійсно, у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України і Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

У зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України та у відповідності до згаданих вище положень Конституції України і Закону №389-VIII, Указом Президента України від 14.03.2022р. за №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. 26.03.2022р. строком на 30 діб. У подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався на 90 діб.

Тобто, станом на час розгляду справи триває воєнний стан в Україні, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Як передбачено у ст.1 цього Закону, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022р. №2145-IX було внесено зміни, зокрема, і до ЗК України.

Так, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено п.п.27 і 28.

У пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022р.

З огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом №2145-IX, починаючи з 07.04.2022р. і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Дійсно, у даній справі спірні правовідносини виникли ще до внесення вказаних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, і на надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі. Тобто, обов`язок прийняти відповідне рішення виник у відповідача ще до прийняття вказаних змін.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу ст.68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, які передбачені законодавством, а у випадку невиконання цих приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. При цьому, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти виключно на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, а також обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації владних повноважень.

Відтак, у межах покладеного судовим рішенням від 30.05.2023р. у справі №540/383/23 обсягу обов`язків, відповідач, діючи у відповідності до імперативних вимог пп.5 п.27 розділу «Перехідні положення» ЗК України, не вправі вчиняти будь-яких інших альтернативних дій в частині надання позивачам дозволів на розроблення документації із землеустрою.

Як уже зазначалося судом вище, наведена правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 03.08.2023р. у справі №300/3771/22 та, з огляду на спірні правовідносини, підлягає врахуванню у цій справі відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України.

Такої ж правової позиції дотримувався і П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.01.2024р. у справі №400/11411/23 та від 14.03.2024р. у справі №400/13842/23.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність на даний момент усіх правових підстав для відстрочення виконання рішення суду у справі №540/383/22.

У свою чергу, доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції та не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.249,308,311,315,316,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 07.01.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваля

В.О. Скрипченко