Постанова

від 08.01.2025 по справі 300/473/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/473/22 пров. № А/857/3425/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Гудима Л. Я., Пліша М. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №300/473/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

суддя в 1-й інстанції Григорук О.Б.,

час ухвалення рішення 10 січня 2023 року,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просила визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення із нею своєчасного повного розрахунку при звільненні - невиплату на день виключення із списків військової частини індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; cтягнути з військової частини НОМЕР_1 на її користь середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року у розмірі 234430 (двохсот тридцяти чотирьох тисяч чотириста тридцяти) гривень 20 коп.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року в сумі 19 965 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 10 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При нарахуванні і виплаті позивачу сум, що належать їй при звільненні, 30 червня 2020 року був відсутній спір щодо їх розміру. Крім того, остаточний розрахунок відбувся 23 грудня 2021 року під час виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року, відповідно до якого позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення, однак цим судовим рішенням не вирішувалось питання щодо стягнення середнього заробітку. З прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 К3пП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Отже, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом. Відповідач наголошує, що КЗпП України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до Законів України, не поширюється. Таким чином, відсутні підстави для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку, а посилання суду першої інстанції в рішенні на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування та виплати працівникам, в тому числі військовослужбовцям, середнього заробітку є безпідставним. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2023 року справу №300/473/22 передано на розгляд колегії суддів: суддя- доповідач: О. М. Довгополов, судді:Л. Я. Гудим, В. В. Святецький.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року витребувано з Івано-Франківського окружного адміністративного суду матеріали справи №300/473/22.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №300/473/22 залишено без руху.

Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2023 року поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на апеляційне оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №300/473/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №300/473/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій. Зупинено дію рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі № 300/473/22. Призначено справу №300/473/22 в порядку письмового провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2023 року №1052/0/15-23 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Восьмого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2023 року справу №300/473/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій передано на розгляд колегії суддів: суддя-доповідач: ОСОБА_3 , судді: Л. Я. Гудим, В. В. Святецький.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 з посади судді на підставі заяви про відставку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2024 року замінено вказаного суддю по цій справі на суддю М. А. Пліша

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року зупинено провадження у цій справи до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі №300/473/22.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року поновлено провадження у цій справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 25 червня 2020 року №36-РС старшого солдата ОСОБА_1 , старшого радіотелеграфіста відділення приймальних радіопристроїв взводу радіозв`язку роти зв`язку військової частини НОМЕР_1 , звільнено у запас з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я), з 30 червня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року відкрито провадження у справі №300/3015/21.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі №300/3015/21, яке набрало законної сили, позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

На виконання рішення суду від 04 листопада 2021 року у справі №300/3015/21 Військова частина НОМЕР_1 відповідно до виписки з банківського рахунку позивача АТ КБ "ПриватБанк" 23 грудня 2021 року виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 39930,20 грн.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року в сумі 234430,20 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.116, 117 КЗпП України, і позовні вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними, разом з тим, така виплата має бути здійснена з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи: розмір простроченої заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення до суду, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії сторін у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому з метою ефективного поновлення порушених прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року, стягнувши відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року в сумі 19965,10 гривень.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України), зокрема у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.117 КЗпП України, оскільки у разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, індексації грошового забезпечення тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), разом з тим, такі питання врегульовані норами КЗпП України, тому колегія суддів згідно з положеннями ст.9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи апелянта в частині непоширення положень ст.117 КЗпП України у спірних правовідносинах з наведених вище мотивів.

П.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзац третій пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановлено судом, під час звільнення зі служби з Військової частини НОМЕР_1 згідно з наказом від 25 червня 2020 року №36-РС позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні, зокрема, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення у період з період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Матеріалами справи стверджується, що вказана індексація грошового забезпечення у загальній сумі 39930,20 грн нарахована за рішенням суду у справі №300/3015/21 та остаточно виплачена позивачу 23 грудня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, матеріалами справи стверджується, що позивача звільнено зі служби 30 червня 2020 року, а остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 23 грудня 2021 року, тому позивачу належить до виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта в частині відсутності підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з підстав того, що ці виплати проведені на виконання рішення суду, оскільки належність виплати індексації грошового забезпечення позивачу, невиплаченої під час проходження військової служби та при звільненні, встановлені рішенням суду, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні з військової служби та при виключенні зі списків особового складу частини всі належні йому суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів зазначає, що для обрахунку середньоденного грошового забезпечення необхідно застосувати ст.27 Закону України «Про оплату праці» та положення Порядку №100, та необхідно врахувати наявні у матеріалах справи відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 . Згідно з довідкою про суми грошового забезпечення від 12 жовтня 2020 року, що видана Військовою частиною НОМЕР_3 , в якій за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 13421,10 грн за травень 2020 року та 13241,10 грн за червень 2020 року, що за два місяці становить 26482,20 грн, відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача становить 434,13 грн (за останні 2 місяці 27917,58 грн / 61 календарних дні за останні два повні місяці травень та червень 2020 року).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплати при звільненні 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року 540, отже, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 234360,20 (434,13 грн х540 днів) грн.

Крім того, на виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, відповідачем надано довідку про виплату всієї суми грошового забезпечення, яка була здійснена ОСОБА_1 при її звільненні. Сума виплати при звільненні відповідно до довідки від 13 лютого 2024 року №1525/486/300/1/113пс становить 143504,76 грн.

У спірних правовідносинах, виходячи з розміру невчасно виплаченої індексації 39930,20 грн, та розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті, за затримку такої при звільненні, і який становить 234 430,20 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в порівнянні із виплаченою сумою в розмірі 39 930,20 грн, сума 234 430,20 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченого грошового забезпечення.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підлягає до зменшення розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України, який невиплачений позивачу при звільненні.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 19965,10 грн не перевищує розміру несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення у загальній сумі 39930,20 грн, нарахованої за рішенням суду у справі №300/3015/21, а отже є співмірним і підлягає стягненню у розрахованому обсязі. Рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не оскаржується.

Щодо покликання апелянта на п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України то колегія суддів такі до уваги не приймає, оскільки, незважаючи на вказані положення, на законодавчому рівні закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, а також закріплює право особи, звільненої з військової служби, на повний її розрахунок.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що рішення суду щодо способу врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку та визначення суми, яка підлягає відшкодуванню у розмірі не оскаржується, тому не виходить за межі доводів апеляційної скарги.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року є протиправною, а тому з метою ефективного поновлення порушених прав позивача правильно стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2020 року по 22 грудня 2021 року в сумі 19965,10 гривень.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині задоволення такого стягнення не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №300/473/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді Л. Я. Гудим М. А. Пліш Повне судове рішення складено 08 січня 2025 року.