Постанова

від 07.01.2025 по справі 922/2653/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/2653/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тихий П.В.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління (вх. №2742Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 (рішення ухвалено суддею Жиляєвим Є.М. в приміщенні Господарського суду Харківської області 12.11.2024 о 10:13 год, повний текст складено 14.11.2024) у справі №922/2653/24

за позовом Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 61)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатранс Інвест" (61124, м. Харків, вул. Матросова, 8а)

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Харківське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатранс Інвест", в якому просить суд визнати недійсним договір про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 13.07.2021 № 1354/242, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегантранс Iнвест".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/2653/24 у позові відмовлено повністю.

Харківське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/2653/24 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що аудиторською групою Північно-Східного внутрішнього аудиту установлено неправомірне укладання в період 2019-2021 років позивачем договорів із ТОВ "Мегатранс Інвест", яке не визначене належним чином виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Харкова та Харківської області, що є порушенням вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про відходи", договір між позивачем та ТОВ "Мегатранс Інвест" підлягає визнанню недійсним. Позивач зазначає, що укладення договорів на послуги з вивезення побутових відходів на території: міста Харків в період з 01.01.2019 по З1.12.2021 законодавством перебачено виключно з КП "Комплекс з вивозу побутових відходів", ТОВ "XAPKIB ЕКОРЕСУРС" та КП КГ "Харкiвкомуночиствод"; міста Чугуїв - виключно з КП "Чугуївський комунальний комплекс" та міста Лозова - виключно з КП "Еко-Сан".

Позивач також зазначає, що ненадання до суду першої інстанції додатку №2 до договору зумовлено введенням воєнного стану, а інформація, яка зазначена в ньому (адреси всіх військових частин в м. Харкові та Харківської області) є такою, що не підлягає розповсюдженню та не може бути у відкритому доступі. При цьому, на думку позивача, відповідачем не спростовано інформацію будь-якими доказами щодо надання послуги на території міст Харкова, Чугуєва, Лозової.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківського квартирно-експлуатаційного управління (вх. №2742Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/2653/24, встановлено учасникам справи строк по 20.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 07.01.2025 о 12:15.

11.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатранс Інвест" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/2653/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

02.01.2025 від Харківського квартирно-експлуатаційного управління надійшла заява, у якій позивач просив апеляційну скаргу задовольнити та провести судове засідання без участі представника Харківського квартирно-експлуатаційного управління.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2025 у зв`язку з відпустками судді Здоровко Л.М. та судді Пуль О.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тихий П.В.

У судовому засіданні відповідач проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

13.07.2021 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова та ТОВ "Мегатранс Інвест" було укладено договір про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів № 1354/242 (далі договір), за умовами якого виконавець зобов`язувався у 2021 році надати послуги: код ДК 021:2015-90510000-5 "Утилізація/видалення сміття та поводження зі сміттям" (вивіз твердих побутових відходів) (далі послуги), а замовник прийняти і оплатити вказані послуги.

Місце надання послуг: 61024, Україна, Харківська область, та м. Харків, на об`єктах в зоні відповідальності КЕВ м. Харків, згідно Додатку №2 до договору (пункти 1.3., 5.2. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору ціна без ПДВ становить 292398 грн 34 коп., ПДВ 20% - 58479 грн 67 коп. Ціна цього договору з ПДВ 350878 грн 01 коп.

Відповідно до п.4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання сторонами акту виконаних послуг (приймання-передачі наданих послуг).

Оплата за надані виконавцем послуги здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до ст. 46, 48, 49 Бюджетного кодексу України протягом 15 календарних днів з моменту отримання оформленого акта виконаних послуг (приймання-передачі наданих послуг) (п. 4.2. договору).

Строк (термін) надання послуг: з дати укладання договору до 31.12.2021 (п. 5.1. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 10.1. договору).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актах здачі-приймання робіт (надання послуг), ТОВ "Мегатранс Інвест" було надано позивачу послуги з вивозу твердих побутових відходів на загальну суму 350875,20 грн. Це підтверджується:

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №2623 від 21.07.2021відповідачем виконано вивіз твердих побутових відходів в липні 2021 року у кількості 540,9 м3 на загальну суму 84380,40 грн,

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №2810 від 31.07.2021відповідачем виконано вивіз твердих побутових відходів в липні 2021 року у кількості 723,5 м3 на загальну суму 112866,00 грн,

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №3288 від 31.08.2021відповідачем виконано вивіз твердих побутових відходів в серпні 2021 року у кількості 640,6 м3 на загальну суму 99933,60 грн,

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №3768 від 30.09.2021відповідачем виконано вивіз твердих побутових відходів в вересні 2021 року у кількості 344,4 м3 на загальну суму 53695,20 грн.

Як вбачається зі змісту вказаних актів, замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не мав.

Як зазначає позивач у позовній заяві, з 06.12.2021 по 17.02.2022 аудиторською групою Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту проведена оцінка діяльності КЕВ м. Харків щодо використання фінансових та матеріальних ресурсів, стану функціонування системи внутрішнього контролю, за результатом якої складено аудиторський звіт від 17.02.2022 № 535/31/4. На підставі вказаного висновку встановлено неправомірне укладання в період 2019-2021 років КЕВ м. Харків договорів із ТОВ "Мегатранс Інвест", яке не було зазначене належним чином виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Харків та Харківської області, що є порушенням Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про відходи", що призвело до зайвих витрат бюджетних коштів на оплату зазначених послуг за тарифами, які перевищували встановлені органом місцевого самоврядування тарифи на загальну суму 557,38 тис грн.

Листом від 12.03.2024 №583/1112 Харківське КЕУ повідомило ТОВ "Мегатранс Інвест", що оскільки відповідач не був визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Харкова та Харківської області на період дії договору, то у КЕВ м. Харків були відсутні правові підстави для укладення договору на отримання послуг з вивозу твердих побутових відходів. На думку позивача, таке порушення призвело до зайвих витрат бюджетних коштів на оплату зазначених послуг за тарифами, які перевищували встановлені органом місцевого самоврядування тарифів на загальну суму 557,38 тис грн, і тому просить вирішити питання щодо повернення зайво витрачених бюджетних коштів на оплату зазначених послуг.

У відповідь на вказаний лист ТОВ "Мегатранс Інвест" повідомило, що відповідач має всі правові підстави для укладення договорів зі споживачами на надання послуг з вивезення побутових відходів з територій об`єктів їх утворення в місті Харкові та Харківської області, на яких не визначено виконавців послуг з вивезення побутових відходів у порядку, передбаченому чинним законодавством України, в т.ч. з Харківським КЕУ (за результатами проведених відкритих торгів).

За твердженням позивача, відмова ТОВ "Мегатранс Інвест" вирішити питання про повернення зайво витрачених бюджетних коштів на оплату отриманих послуг за договором від 18.03.2021 №1354 стала підставою для звернення до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 13.07.2021 №1354/242, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегантранс Iнвест".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що Харківська міська рада визначала на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і затверджувала виконавця (виконавців) послуг з вивезення побутових відходів для визначених договором і конкретизованих об`єктів утворення побутових відходів позивача, включених до дислокації об`єктів для надання послуг згідно додатку №2 до укладеного між сторонами договору.

Надаючи власну правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Втім, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 наголосила, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Тож, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача (правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21).

Так, позивач у даній справі заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 13.07.2021 №1354/242, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегантранс Iнвест". При цьому не просив застосувати наслідки недійсності правочину у будь-якому вигляді.

Факт виконання договору сторонами не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 350875,20 грн, які прийняті позивачем без зауважень.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у випадку звернення з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Водночас, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що Харківська міська рада визначала на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і затверджувала виконавця (виконавців) послуг з вивезення побутових відходів для визначених договором і конкретизованих об`єктів утворення побутових відходів позивача, включених до дислокації об`єктів для надання послуг згідно Додатку № 2 до договору.

Як було зазначено відповідно до положень пунктів 1.3., 5.2. договору місцем надання послуг є: 61024, Україна, Харківська область, та м. Харків, на об`єктах в зоні відповідальності КЕВ м. Харків, згідно Додатку №2 до договору. Проте, матеріали справи не містять відповідного додатку до договору.

Колегія суддів зазначає, що одним із основних принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 ГПК України).

Так, статтею 162 ГПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстава позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Разом з тим, зазначення про наявність доказу, без його надання, не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Тому суд апеляційної інстанції відхиляє посилання заявника на поважність причин ненадання до суду першої інстанції додатку №2 до договору, з огляду на те, що дані обставини не звільняють позивача від обов`язку доказування обставин справи, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

Посилання на введення в Україні воєнного стану є загальними, тобто мають вплив на господарську діяльність усіх сторін договору. А тому їх врахування лише на користь однієї із них (зокрема, позивача), було б невиправданим та порушувало б баланс інтересів сторін. Адже саме позивач шляхом надання належних, допустимих, достовірних доказів має довести викладені у позові обставини, а саме, що договором (додатком № 2 до нього) визначені саме ті конкретно визначені джерела (об`єкти) утворення побутових відходів, які передбачені конкурсною документацією на визначення виконавця з надання послуг з вивезення побутових відходів, в подальшому затвердженого рішенням Харківської міської ради № 248 від 22.04.2020.

Колегія суддів зауважує, що відсутність вказаного доказу не дозволяє встановити фактичні місця надання послуг відповідачем, тому посилання позивача на те, що такі послуги надавалися саме на території міст Харкова, Чугуєва, Лозової є недоведеними належними та допустимими доказами, про що правомірно зазначено судом першої інстанції.

Закон України "Про відходи" визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України.

Згідно з п.3 Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджених постановою КМУ від 10 грудня 2008 року № 1070 (надалі за текстом - Правила № 1070), послуги з поводження з побутовими відходами надаються суб`єктом господарювання, визначеним органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах в установленому законодавством порядку виконавцем послуг з вивезення побутових відходів.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; визначення на конкурсних засадах суб`єктів господарювання, що здійснюють у межах певної території надання послуг з вивезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

Статтею 35-1 Закону України "Про відходи" (у редакції станом на момент укладення договору) передбачено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядком проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1173 (надалі - Порядок № 1173) встановлена чітка і послідовна процедура підготовки та проведення конкурсу з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів на певній території населеного пункту.

Отже, суб`єкт господарювання набуває статусу виконавця послуг з вивезення побутових відходів для вичерпно визначених джерел (об`єктів) утворення побутових відходів після його визначення таким виконавцем органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та відповідно умов такого конкурсу.

Відповідно до п.5 Порядку № 1173 (в редакції станом на момент укладення договору) для проведення конкурсу організатор конкурсу готує конкурсну документацію, яка повинна містити таку інформацію, зокрема:

- характеристику території, де повинні надаватися послуги з поводження з побутовими відходами: розміри та межі певної території та перелік розміщених у зазначених межах об`єктів утворення побутових відходів, середня відстань до об`єктів поводження з відходами та їх місцезнаходження. Межі певної території, де планується надавати послуги з поводження з побутовими відходами, визначає організатор конкурсу;

- характеристику об`єктів утворення побутових відходів за джерелами їх утворення:

багатоквартирні житлові будинки:

- загальна кількість будинків, у тому числі будинки з п`ятьма і більше поверхами із сміттєпроводами, кількість мешканців таких будинків;

- місцезнаходження будинків, їх характеристика залежно від наявності видів благоустрою (каналізації, центрального опалення, водо- та газопостачання);

- кількість будинків, у яких відсутнє централізоване водопостачання та каналізація, а рідкі відходи зберігаються у вигрібних ямах;

- відомості про власників або наймачів, користувачів, у тому числі орендарів джерел утворення побутових відходів;

- наявність, кількість, місцезнаходження, об`єм і належність контейнерів (контейнерних майданчиків) для зберігання та збирання різних побутових відходів;

одноквартирні житлові будинки:

- загальна кількість будинків, кількість мешканців таких будинків;

- місцезнаходження будинків, їх характеристика залежно від наявності видів благоустрою (каналізації, центрального опалення, водо- та газопостачання);

- кількість будинків, у яких відсутнє централізоване водопостачання та каналізація, а рідкі відходи зберігаються у вигрібних ямах;

- наявність, кількість, місцезнаходження, об`єм і належність контейнерів (контейнерних майданчиків) для зберігання та збирання різних побутових відходів;

- характеристика під`їзних шляхів;

підприємства, установи та організації:

- загальна кількість та перелік підприємств, установ та організацій, їх характеристика (бюджетні або інші споживачі, наявність каналізації, центрального опалення, водо- та газопостачання), місцезнаходження, кількість, об`єм, місцезнаходження та належність контейнерів;

- площа зелених насаджень на території підприємства, установи та організації (у разі їх наявності).

Таким чином, Порядок № 1173 встановлює конкурсну процедуру визначення виконавця послуг як для окремих територій (із визначенням їх характеристик, меж та об`єктів утворення побутових відходів), так і для окремих об`єктів утворення побутових відходів за джерелами їх утворення (багатоквартирні житлові будинки, одноквартирні житлові будинки, підприємства, установи та організації). Конкретні умови визначаються конкурсною документацією, якою зумовлено подальші умови та об`єми надання послуг виконавцем, а також визначені об`єкти утворення побутових відходів для вивезення яких визначається виконавець на такому конкурсі.

Зокрема, у даному разі, організатором конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів в місті Харкові, а саме, Департаментом житлового господарства Харківської міської ради, у конкурсній документації, затвердженій протоколом № 2 конкурсної комісії від 20 лютого 2020 року (далі - конкурсна документація ХМР), було оголошено конкурс на визначення виконавця з надання послуг з вивезення побутових відходів для чітко і вичерпно визначених:

- територій, де повинні надаватися послуги з поводження з побутовими відходами: розміри та межі певної території;

- переліку розміщених у зазначених межах об`єктів утворення побутових відходів.

Зазначені території та перелік об`єктів утворення побутових відходів визначені у конкурсній документації лотом 1 та лотом 2 - Переліками розміщених у межах території об`єктів утворення побутових відходів, якими є багатоквартирні та одноквартирні житлові будинки, тобто об`єкти муніципального житла та приватного сектору.

Щодо об`єктів утворення побутових відходів, зокрема підприємств, установ та організацій, то визначення переліку таких підприємств, установ та організацій, їх характеристик (бюджетні або інші споживачі, наявність каналізації, центрального опалення, водо- та газопостачання), місцезнаходження, кількість, об`єм, місцезнаходження та належність контейнерів, - відсутні у відповідних Переліках об`єктів утворення побутових відходів, розміщених у межах території, стосовно яких органом місцевого самоврядування (Харківською міською радою) проводився конкурс та затверджувались виконавці.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, Харківська міська рада (орган місцевого самоврядування) не визначала на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не затверджувала виконавця (виконавців) послуг з вивезення побутових відходів для таких інших об`єктів утворення побутових відходів, як підприємства, установи та організації. Таким чином, визначений Харківською міською радою, на підставі відповідного рішення № 248 від 22.04.2020, статус виконавців послуг з вивезення побутових відходів у місті Харкові, діє на певній (визначеній нею) території і стосується чітко і вичерпно визначених об`єктів утворення побутових відходів, якими є багатоквартирні та одноквартирні житлові будинки.

Автоматичне і повне розповсюдження визначених Харківською міською радою виконавців послуг з вивезення побутових відходів для конкретних об`єктів утворення побутових відходів (багатоквартирні та одноквартирні житлові будинки) на усі інші об`єкти утворення побутових відходів (підприємства, установи та організації та їх відомче житло) чинним законодавством не передбачено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на територіях та для об`єктів утворення побутових відходів, для яких орган місцевого самоврядування не визначив на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не затвердив виконавця (виконавців) послуг з вивезення побутових відходів, чинним законодавством у сфері поводження з відходам не забороняється надання послуг з вивезення побутових відходів суб`єктами господарювання, юридичними та фізичними особами-підприємцями, якщо вони зареєстровані у встановленому законом порядку для цього виду діяльності, мають відповідний КВЕД - 38.11 (збирання безпечних відходів), а також мають укладені договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб`єктами господарювання, що надають такі послуги.

Тож, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, оскільки позивач у цій справі відноситься до категорії "підприємства, установи та організації", а Харківська міська рада у встановленому законодавством Порядку № 1173 не визначала виконавця для такої категорії об`єктів утворення побутових відходів, тому відсутні підстави для розповсюдження сфери правового регулювання Рішеннями Виконавчого комітету Харківської міської ради № 248 від 22 квітня 2020 року та 28 грудня 2011 року № 940 на спірні правовідносини за участі сторін цієї справи.

Окремо колегія суддів зазначає, що самі по собі висновки аудиторської служби не є підставою для визнання правочину недійсним. Крім того, такі висновки є обов`язковими лише для позивача.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Харківського квартирно-експлуатаційного управління без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/2653/24- без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/2653/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.01.2025.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя П.В. Тихий