Рішення

від 09.01.2025 по справі 914/2675/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2025 Справа № 914/2675/24

м.Львів

за позовом: Адвокатського об`єднання «Ґранд Ґруп Партнерс», м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Транс Сервіс 2021», м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 39369,88 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Адвокатського об`єднання «Ґранд Ґруп Партнерс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Транс Сервіс 2021» про стягнення заборгованості у розмірі 39369,88 грн., з якої 37500,00 грн. основного боргу, 562,50 грн. інфляційних втрат, 1172,13 грн. пені, 135,25 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 04.11.2024 позовну заяву Адвокатського об`єднання «Ґранд Ґруп Партнерс» залишено без руху.

06.11.2024, за вх.№26776/24, від позивача поступила заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 07.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Вказаною ухвалою відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, а позивачу відповідь на відзив, у строки встановлені ухвалою від 07.11.2024.

Суд зазначає про належне виконання обов`язку щодо повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду справи шляхом надіслання ухвали суду про відкриття провадження у справі в електронній формі до Електронного кабінету позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Крім того, у зв`язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в системі «Електронний суд» ухвалу суду від 07.11.2024 надіслано відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань: 79022, м.Львів, вул.Городоцька, 174, офіс 45 (штрих-кодовий ідентифікатор 0600981356222).

26.11.2024 поштове відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором 0600981356222 (ухвала суду від 07.11.2024), повернулося до Господарського суду Львівської області не врученим з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Відмітка засвідчена підписом відповідального представника із проставленням відбитка календарного штемпеля.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішення справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи за правилами спрощеного позовного провадження, який встановлений законом у 60 календарних днів, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що 12.06.2024 року між Адвокатським об`єднанням «Ґранд Ґруп Партнерс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Транс Сервіс 2021» укладено договір про надання послуг №005/Г, предметом якого (п. 2.1. Договору) сторони визначили, що Виконавець зобов`язується надавати Замовнику юридичні послуги, що спрямовані на залучення для Замовника грантового фінансування для започаткування та/ або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу), а Замовник зобов`язується оплачувати ці послуги в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Позивач зазначає про те, що 06.09.2024 року Виконавцем та Замовником було підписано АКТ наданих послуг №2 від 05.09.2024 року у електронні формі за допомогою сервісу «Вчасно.ЕДО» відповідно до якого Виконавцем на виконання умов договору були надані юридичні послуги на суму 37500 грн..

06.09.2024 року Виконавцем та Замовником був підписаний рахунок на оплату №1 від 05.09.2024 року у електронні формі за допомогою сервісу «Вчасно.ЕДО» на суму 37500 грн.

Позивач зазначає про те, що у встановлений Договором строк відповідач надані позивачем послуги не оплатив.

Відтак, позивачем за невиконання своїх зобов`язань з оплати наданих послуг відповідачу нараховано пеню у розмірі 1172,13 грн. на підставі п.7.2. Договору, 3 % річних у розмірі 135,25 грн та інфляційні втрати в розмірі 562,50 грн. на підставі 625 ЦК України.

Крім того, позивач просить стягнути понесенні витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив.

Обставини справи.

12 червня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «Ґранд Ґруп Партнерс» (далі Виконавець або Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Транс Сервіс 2021» (далі Замовник або Відповідач) було укладено Договір про надання послуг №005/Г (далі - Договір) який було підписано у електронні формі за допомогою сервісу «Вчасно.ЕДО» (копія Договору додається).

Відповідно до 2.1. Договору сторони визначили, що Виконавець зобов`язується надавати Замовнику юридичні послуги, що спрямовані на залучення для Замовника грантового фінансування для започаткування та/ або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу), а Замовник зобов`язується оплачувати ці послуги в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 3.2.9. Договору Виконавець має право отримати своєчасно та в повному обсязі оплату за надання послуг виключно за умови, якщо Замовник отримав грантове фінансування для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності після підписання цього Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору вартість послуг Виконавця, умови та порядок оплати за надані послуги визначаються Сторонами у Додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 5.2. Договору оплата за надані Виконавцем послуги здійснюється замовником шляхом безготівкового переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, що зазначений у реквізитах цього Договору протягом 10-ти днів від дати надання замовлених послуг.

Відповідно до п. 5.3. Договору послуга вважається наданою в повному обсязі, якщо Сторонами підписано Акт виконаних робіт або якщо після надсилання Акту виконаних робіт однією Стороною іншій, протягом 5-ти календарних днів не було надіслано претензію, щодо об`єму та якості виконаної роботи.

Відповідно до п.п.1-6 Додатку №1 до договору про надання послуг №005/Г від 12.06.2024 сторони погодили, що Виконавець надає Замовнику юридичні послуги, що спрямовані на залучення для Замовника грантового фінансування для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності за програмою "Власна Справа".

Вартість наданих Виконавцем послуг за цим Договором залежить від суми грантового фінансування, яка буде залучена для Замовника для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу) за програмою, що узгоджена Сторонами в п.1 цього Додатку.

Вартість наданих Виконавцем послуг за цим Договором становить суму в розмірі 15%(п`ятнадцять відсотків) від суми грантового фінансування для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу), яку отримав Замовник за програмою, що узгоджена Сторонами в п. І даного Додатку до Договору. Очікувана сума залученого грантового фінансування для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу) 250 000,00 грн. (Двісті п`ятдесят тисяч 00 коп)

При наданні послуг та залученні грантового фінансування, Сторони керуються умовами Договору та Додатками до нього, умовами і вимогами грантодавця, а також чинним міжнародним та українським законодавством

Підписанням даного Додатку до договору Замовник підтверджує, що ознайомлений з умовами обраної грантової програми, що узгоджена Сторонам в п. 1 даного Додатку до Договору та усвідомлює свої права й обов`язки в межах обраної грантової програми, а також відповідає всім вимогам та критеріям, які визначені грантодавцем до грантоотримувачів.

Відповідно до п.7.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати Замовником за надані йому Виконавцем послуги по цьому Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

У відповідності до п.6.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня підписання його Сторонами і діє протягом наступних повних 12 календарних місяців, але не довше повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

Згідно п.11.4. Договору цей Договір складений в 2 (двох) примірниках, по одному для кожної із Сторін та може бути підписаний за допомогою електронного цифрового підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Замовник отримав грантове фінансування для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу) у розмірі 250 000,00 грн. (двісті п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

06.09.2024 року Виконавцем та Замовником було підписано Акт наданих послуг №2 від 05.09.2024 року на суму 37500 грн у електронні формі за допомогою сервісу «Вчасно.ЕДО» відповідно до якого Виконавцем на виконання умов договору були надані юридичні послуги, що спрямовані на залучення для Замовника грантового фінансування для започаткування та/або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу).

06.09.2024 року Виконавцем та Замовником був підписаний рахунок на оплату №1 від 05.09.2024 року на суму 37500 грн. у електронні формі за допомогою сервісу «Вчасно.ЕДО».

Станом на дату подання позовної заяви в суд Відповідач не оплатив послуги Позивача згідно Договору.

Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача 37500 грн. основного боргу, з яких 1172,13 грн. пені, 135,25 грн 3 % річних та 562,50 грн інфляційних втрат, а також 3028,00 грн. судового збору та 5000 грн витрат на правову допомогу.

Оцінка суду.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями законодавства України передбачена можливість підписання документів у електронному вигляді з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Відповідно до ч.6 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Згідно з ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За таких обставин, договір №005/Г від 12.06.2024 року між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.

За приписами ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг, спрямованих на залучення для Замовника грантового фінансування для започаткування та/ або розвитку господарської (підприємницької) діяльності (бізнесу), що підтверджується Актом надання послуг №2 від 05.09.2024 на суму 37500 грн, підписаним сторони у електронні формі за допомогою сервісу «Вчасно.ЕДО» - 06.09.2024. Зворотнього матеріали справи не містять.

Умовами договору, а саме п. 5.2. Договору сторони передбачили, що оплата за надані Виконавцем послуги здійснюється замовником шляхом безготівкового переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, що зазначений у реквізитах цього Договору протягом 10-ти днів від дати надання замовлених послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача становить 37500,00 грн.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 37500 грн. і в цій сумі вимога позивача про стягнення основного боргу підлягає до задвоолення.

Відповідно до п.7.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати Замовником за надані йому Виконавцем послуги по цьому Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п.7 ст.193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання. Крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судом не встановлено обставин, які б звільняли відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку за Договором з оплати наданих послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 17.09.2024 по 30.10.2024 у розмірі 1172,13 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що такий розраховано правильно, а тому вимога про стягнення пені у розмірі 1172,13 грн підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу:

- 135,25 грн. 3% річних за період з 17.09.2024р. по 30.10.2024р. на суму заборгованості 37500 грн.

- 562,50 грн інфляційних втрат за період з 17.09.2024р. по 30.10.2024р. на суму заборгованості 37500 грн.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такі розрахунки проведено правильно, а тому вимоги про стягнення 135,25 грн 3% річних та 562,50 грн інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати проведених позивачем нарахувань та доказів в спростування наведених обставин суду не надано.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд в порядку, зокрема, частини 10 статті 238 ГПК України приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки та пеня, зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Щодо можливості одночасного нарахування відсотків та пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд в даному випадку керується правовою позицію Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 у якому зроблено наступні висновки:

« 109. У частині першій статті 19 Конституції України унормований принцип приватного права (в аспекті законності), згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

110. Натомість у частині другій статті 19 Конституції України закріплений принцип публічного права (в аспекті законності), відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

111. Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.

112. Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Тобто суд має додержуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв`язку з їх диспозитивністю, і не підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його роботи має бути "dura lex, sed lex".

113. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

114. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах правовладдя (верховенства права), бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (стаття 236 ГПК України).

115. Суд, реалізуючи свої владні функції, зобов`язаний дотримуватися засадничих принципів публічного права, тобто діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (ухвалювати рішення) не виходячи за межі чітко окреслених законом прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень.

116. Також потрібно враховувати, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

117. Наведені приписи унеможливлюють вільний розсуд суду в частині застосування заходів відповідальності.

118. Отже, для того, щоб дати відповідь на питання, чи має право суд під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, зазначити в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, потрібно застосувати граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права, а також враховувати, що повноваження суду як органу державної влади не можуть тлумачитися розширювально, шляхом доповнення його прав і повноважень, особливо під час застосування заходів цивільно-правової відповідальності.

119. Законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як "або", що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.

120. Визначаючи прийоми законодавчої техніки з метою з`ясування дійсного змісту сформульованої правової норми у тексті ГПК України та ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 238 ГПК України та стаття 265 ЦПК України є нормами процесуального права, які врегульовують винятково питання змісту судового рішення. У процесуальних Кодексах законодавець неодноразово застосовує конструкцію сполучників "та/або", зокрема в статтях 6, 9, 20, 30, 32, 42, 60, 81?, 120, 122, 137, 197, 222, 233, 252?, 327, а також

у пунктах 17, 19 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України. Тобто законодавець, якщо надає можливість неальтернативного вибору, чітко зазначив про це, використовуючи для цього сполучники "та/або", що дає судові право обрати один із запропонованих варіантів поведінки або усі їх разом одночасно.

121. Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник "або" під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

122. Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

123. Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна "пеня" у дужках після "відсотків" не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.

124. Тож потрібно враховувати, що в абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої статті 265 ЦПК України). Саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов`язкове для суду, і до того ж формулюють його із використанням сполучника "або", а саме: "Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення".

125. Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

126. Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об`єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо.

127. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

128. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим і таким, що не відповідає приписам частини десятої статті 238 ГПК України, зазначення судом першої інстанції в рішенні суду про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду.».

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, положення частини 10 статті 238 ГПК України закріплює механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами.

Застосування частини 10 статті 238 ГПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог.

Отже, положення частини 10 статті 238 ГПК України урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.

Частині десятій статті 238 ГПК України кореспондують норми частин 11, 12 статті 26 Закону "Про виконавче провадження", якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише реалізує своє право на вчинення дій, встановлене ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду, і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Водночас, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача, заявленим до суду, про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.

Суд також зауважує, що застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме швидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

При цьому суд враховує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18)

Таким чином, з метою позбавлення позивача необхідності звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних, суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних з наступного дня після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних, тобто з 31.10.2024.

Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

З урахуванням викладеного, на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 31.10.2024 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахуванням 3% річних) до моменту його виконання з урахуванням вимог законодавства України, що регулюють таке нарахування (ст. 625 Цивільного кодексу України).

В частині вимоги позивача про одночасне зазначення в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, то суд відмовляє в задоволенні такої вимоги, оскільки така не відповідає приписам частини десятої статті 238 ГПК України.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або .заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з цим позовом до суду, позивач заявив одну вимогу майнового характеру про стягнення 39369,88 грн заборгованості.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовну заяву було подано через систему «Електронний Суд» 30.10.2024.

Відповідно до приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 (провадження № 12-26гс22) застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.

Приймаючи до уваги викладені норми Закону України «Про судовий збір», а також з огляду на обставини подання позивачем позовної заяви через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становить 2422,40 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №721 від 28.10.2024.

Таким чином, позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (переплата становить 605,60 грн.).

Беручи до уваги задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд встановив наступне.

Згідно з ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В матеріалах справи міститься: Договір від 28.10.2024 року про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладений між Адвокатським об`єднанням «Автопоміч» та Адвокатським об`єднанням «Ґранд Ґруп Партнерс».

Згідно п.п.2.1.1 п.2.1. Договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснювати в інтересах Клієнта такі дії, здійснювати представництво та захист прав та законних інтересів Клієнта у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному судочинстві в судах всіх інстанцій з правом підпису всіх документів, брати участь у судових засіданнях; заявляти клопотання та відводи; давити усні та письмові пояснення у судах, які розглядають справу Клієнта, а також отримувати, підписувати та подавати від імені Клієнта та у його інтересах усі необхідні документи серед іншого , але не виключно, заяви у тому числі позивні, заперечення, замовлення, клопотання, скарги, у тому числі апеляційну чи касаційну, доповнення до них, додаткові документи.

Відповідно до п.3.1 Договору вартість послуг Адвокатського об`єднання щодо надання правової допомоги Клієнту по захисту його інтересів становить 5000,00 гривень (п`ять тисяч нуль гривень).

Доказів розірвання чи визнання недійсним (повністю чи в частині) договору від 28.10.2024 року про надання професійної правничої (правової) допомоги матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Позивачем також долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію №722 від 29.10.2024 на суму 5000,00 грн, з призначенням платежу: «оплата за надання правової допомоги згідно договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 28.10.2024», з якої слідує, що за вищевказаним договором від 28.10.2024 позивачу надано правничу (правову) допомогу варністю 5000,00 грн.

Крім того, позивачем долучено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Чабан Іриною Володимирівною, ордер серії ВС №1321223 від 29.10.2024р. на надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Адвокатського об`єднання «Автопоміч» Чабан Іриною Володимирівною.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у Постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та у Постанові від 21.01.2020р. у справі № 904/1038/19.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Крім того, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є правомірною, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі - у розмірі 5000,00 грн.

Згідно з частинами 2, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 73, 74, 86, 126, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Транс Сервіс 2021» (79022, м.Львів, вул.Городоцька, 174, офіс 45, код ЄДРПОУ 43823633) на користь Адвокатського об`єднання «Ґранд Ґруп Партнерс» (79026, м.Львів, вул.Ак.Сахарова, буд.33, офіс 501, код ЄДРПОУ 42273719) 37500 грн. основного боргу, 562,50 грн інфляційних втрат, 1172,13 грн пені, 135,25 грн 3% річних, 2 422,40 грн. судового збору та 5000 грн витрат на правову допомогу.

3. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України нараховувати 3% річних на суму основного боргу, починаючи з 31.10.2024 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: С x 3 x Д : 365 : 100, де С сума заборгованості, 3 3% річних, Д - кількість днів прострочення.

Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості (основного боргу).

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

СуддяКітаєва С.Б.