Окрема думка

від 23.10.2024 по справі 128/838/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 128/838/23 (провадження № 61-7777 св 23)

23 жовтня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у справі за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, постановою від 23 жовтня 2024 року касаційну скаргу задовольнив, постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року скасував, а ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 березня 2023 року залишив в силі.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

2. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

3. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (згідно із частинами першою та другою статті 149 ЦПК України).

5. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (частина одинадцята статті 153 ЦПК України).

6. Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

7. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).

8. Частина третя статті 258 ЦПК України встановлює, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

9. Згідно із частиною другою статті 382 ЦПК України постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених ЦПК України.

10. Частиною першою статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

11. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, встановлених цією статтею ЦПК України.

13. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

14. Виходячи зі змісту частини другої статті 19, пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України у їх взаємодії із частиною другою статті 382, частиною першою статті 389 ЦПК України цей Кодекс є, зокрема, Законом, який у виключний спосіб встановлює випадки, у яких допускається забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у цивільному процесі.

15. Отже, у статті 389 ЦПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження у цивільному процесі, визначений перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню в цивільному процесі. Аналіз пунктів 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України дає розуміння того, що діюча редакція ЦПК України чітко передбачає, що касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а також в інших випадках, прямо передбачених ЦПК України.

16. Беручи до уваги приписи частин другої та третьої статті 258, пунктів 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України й враховуючи те, що позивач у своїй касаційній скарзі оскаржує не ухвалу суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, а саме постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результатами перегляду такої ухвали, а також те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову в цій справі скасована апеляційним судом і у забезпеченні позову суд відмовив, слід констатувати, що ЦПК України не передбачає можливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, якою остання скасована.

17. Волевиявлення законодавця у питанні оскарження забезпечення позову в касаційному порядку є більш ніж очевидними - якщо забезпечення позову зберігається, особа, щодо якої вжиті такі заходи забезпечення, з огляду на можливу наявність для неї негативних наслідків, не може бути позбавлена можливості їх оскарження в касаційному порядку, якщо ж заходи забезпечення відсутні, покладення на суд касаційної інстанції вирішення питання про необхідність вжиття таких заходів є надмірним та не відповідає меті касаційного перегляду.

18. Виходячи зі змісту статті 149 ЦПК України, вжиття заходів забезпечення позову є допоміжним заходом в питанні вирішенні спору та забезпечені дійсного виконання судового рішення, яким він вирішений, а не самоціллю у судовому процесі. Воно не може мати пріоритет перед вирішенням спору по суті згідно із частинами першою та другою статті 2 ЦПК України.

19. Разом з тим розширене тлумачення норм ЦПК України, яке дозволяє касаційний перегляд постанов апеляційної інстанції щодо скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення (часткове задоволення) клопотання про забезпечення позову не відповідає положенням частини другої статті 382 та статті 389 ЦПК України, а також вимогам частини першої статті 2 ЦПК України.

20. У випадку з касаційним переглядом ухвали апеляційного суду щодо забезпечення позову суд касаційної інстанції забезпечує відповідний контроль за законністю цього судового рішення, оскільки у цьому випадку завданням касаційної інстанції є виправлення помилок апеляційної інстанції за наявності обтяжень, вжитих ухвалою про забезпечення позову.

21. У випадку, коли апеляційний суд вже здійснив апеляційний перегляд відповідної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та встановив її необґрунтованість та незаконність, скасувавши таку ухвалу, додатковий контроль касаційної інстанції законодавець розцінив як надмірний, враховуючи, що учасник справи не позбавлений можливості заявити повторне клопотання про забезпечення позову як у випадку відмови у забезпеченні позову судом першої інстанції, так і у випадку скасування забезпечення судом апеляційної інстанції, а також не позбавлений можливості звернутись до апеляційного суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову на стадії апеляційного перегляду безпосередньо вже судового рішення суду першої інстанції по суті справи.

22. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).

23. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

24. Згідно з положенням частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

25. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

26. Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 , подано касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, вважаю, щоВерховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкриваючи касаційне провадження у справі, помилково дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає касаційному оскарженню.

27. Отже, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, вважаю що касаційне провадження у цій справі було відкрите помилково та належним процесуальним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду було б закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , як помилково відкритого, а не розгляд справи по суті.

На моє переконання, касаційний перегляд Верховним Судом судових рішень, які набрали законної сили і касаційному оскарженню не підлягають, не відповідає завданню Верховного Суду і йде всупереч з принципом правової визначеності.

Суддя В. В. Пророк

Повний текст окремої думки складений 09 січня 2025 року.