Ухвала

від 09.01.2025 по справі 357/17498/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/17498/24

Провадження № 4-с/357/3/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Білоцерківського відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стягувач: ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В :

03.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою мотивуючи тим, що у листопаді 2024 року при спробі відчужити належну йому земельну ділянку він випадково дізнався, що на його майно накладено арешт на підставі постанови Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції. 19.11.2024 він отримав відповідь за № 215895, з якої вбачається, що у період 15.11.2005 по 29.11.2011 на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-8423, виданий 04.11.2005 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 (ВП № 10894728) та 29.11.2011 державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» - закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення. Також, керуючись п. 3 розділу V Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, з установах і організаціях, на підставі протоколу засідання експертної комісії Головного територіального управління юстиції у Київській області, відповідно до акту про вилучення для знищення документів, не внесених до НАФ реєстри на відправлену кореспонденцію за 2011 рік знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання та межах якого виконавчого провадження і виносилась постанова АК724665 від 01.07.2010 про накладення арешту на майно боржника встановити не можливо. Згідно ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець здійснює реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням. Перераховано підстави для зняття виконавцем арешту та вказано, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, №405034960 від 22.11.2024 - 02.07.2010 за №9993857 реєстратором Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєстровано тип обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження - 9993857, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АК724665, 01.07.2010, Районний відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 , власник - ОСОБА_1 , Причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 , Виконавчий документ не містить відомостей щодо ідентифікаційного коду боржника, Дата народження боржника - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Обтяжувач та заявник - райвідділ ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції. Таким чином, ще в 2010 році на його майно було накладено обтяження ВДВС, ймовірно в рамках примусового виконання по виконавчому листу № 2-8423 від 04.11.2005, з 2011 року жодних інших виконавчих проваджень, в яких він був боржником, немає і не було, єдине виконавче провадження щодо нього було в період з 2005 року по 2011 року, коли він сплачував аліменти на користь ОСОБА_2 . За інформацією ДВС це виконавче провадження знищене, тому зняти арешт зі свого майна він має змогу лише через суд. Він вважає, що державний виконавець, ім`я якого на даний час встановити неможливо, при проведенні та закритті виконавчого провадження не виконав свого обов`язку і не перевірив наявність безпідставного існування арешту його майна та не вжив заходів до його скасування. Тому, просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Білоцерківського відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 та скасувати арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №724665 від 01.07.2010 Районного відділу ДВС Білоцерківського міського управління юстиції, тип обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження №9993857, зареєстрований 02.07.2010 реєстратором Київська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 , обтяжувач та заявник - РВ ДВС Білоцерківського міського управління юстиції.

17.12.2024, після усунення заявником недоліків скарги, судом постановлено ухвалу, якою прийнято скаргу до розгляду та призначено судове засідання.

Заявник - ОСОБА_1 09.01.2024 подав до суду письмову заяву, в якій просив розгляд скарги провести у його відсутності, скаргу підтримує в повному обсязі.

Представник Білоцерківського відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Стягувач - ОСОБА_2 09.01.2025 подала до суду письмову заяву, в якій просила розгляд скарги провести за її відсутності, при вирішенні скарги покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.10.2024 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3220485300:01:004:0018, загальною площею 1,9974 га, на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА №460415 від 15.06.2005, виданого Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів та з 14.07.2006 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину №2-1122 від 27.05.2006, виданого Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою, в якому зареєстрований та постійно проживає, що підтверджується копією паспорта заявника та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6, 9).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2024 №405034960 (а.с 6), вбачається, що на нерухоме майно ОСОБА_1 було накладено арешт: номер запису про обтяження - 9993857; дата та час державної реєстрації - 02.07.2010 10:17:08 реєстратором Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; тип обтяження: арешт нерухомого майна; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АК №724665, 01.07.2010, Районний відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 ; Власник - ОСОБА_1 , Причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 , Виконавчий документ не містить відомостей щодо ідентифікаційного коду боржника. Дата народження боржника- ІНФОРМАЦІЯ_1 ; обтяжувач та заявник - райвідділ ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.

19.11.2024 начальником Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Світланою Юрченко надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 (а.с. 7-8), з якої вбачається, що відповідно до даних АСВП у період 15.11.2005 по 29.11.2011 на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-8423, виданий 04.11.2005, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (ВП №10894728) та 29.11.2011 державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення). Також, керуючись п. 3 розділу V правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, з установах і організаціях, на підставі протоколу засідання експертної комісії Головного територіального управління юстиції у Київській області, відповідно до акту про вилучення для знищення документів, не внесених до НАФ реєстри на відправлену кореспонденцію за 2011 рік знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання. В межах якого виконавчого провадження виносилась постанова АК724665 від 01.07.2010 про накладення арешту на майно боржника встановити не можливо. Згідно ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець здійснює реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням. В статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», наведені підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини виконавцем, в тому числі в ч. 5 ст. 59 Закону зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, Білоцерківський відділ ДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не скасував арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №724665 від 01.07.2010.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із положеннями ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Схожі за змістом положенням містились у ст. 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Враховуючи викладене, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у даній справі, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні на стадії його завершення, а виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 про зняття арешту, у зв`язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень щодо нього, державний виконавець не зняв арешт з нерухомого майна боржника.

За таких обставин, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, відсутності боргу або вимог перед особою, яка придбала право вимоги за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Аналогічна правова позиція, що добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору вказує на відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11.

Згідно постанови Білоцерківського міського суду від 29.05.1997 (а.с. 19), вбачається, що зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму встановленого в Україні, з 14.05.1997 і до повноліття дитини.

Таким чином, виконавчий лист №2-8423, виданий 04.11.2005 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області на виконання постанови Білоцерківського міського суду від 29.05.1997 міг бути єдиним документом на підставі якого районним відділом ДВС Білоцерківського міського управління юстиції на той час було відкрито ВП та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК№724665 від 01.07.2010, адже є найбільш наближеним по даті накладення арешт, а 29.11.2011 державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення).

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що ще в 2010 році на його нерухоме майно було накладено обтяження відділом ДВС, ймовірно в рамках примусового виконання виконавчого листа № 2-8423 від 04.11.2005, про стягнення аліментів, та з 2011 року жодних інших виконавчих проваджень, в яких він був боржником, немає і не було, єдине виконавче провадження щодо нього існувало в період з 2005 року по 2011 рік.

За таких обставин, суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні такого арешту підстави відсутні.

Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна та реалізації права власності.

Крім того, наявність протягом тривалого часу (14 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін. Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що не зняття ДВС арешту з майна боржника є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, що порушує право ОСОБА_1 та підлягає захисту, шляхом скасування арешту нерухомого майна, що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №724665 від 01.07.2010, Районного відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.

Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на бездіяльність державного виконавця Білоцерківського відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34846021, місцезнаходження: Київська область, м. Біла Церква, б-р Олександрійський, 94), стягувач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Білоцерківського відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 .

Скасувати арешт нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження ОСОБА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №724665 від 01.07.2010 Районного відділу ДВС Білоцерківського міського управління юстиції, тип обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження №9993857, зареєстрований 02.07.2010 реєстратором Київська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 , обтяжувач та заявник - РВ ДВС Білоцерківського міського управління юстиції.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена 09.01.2025.

Суддя: О. В. Бондаренко