Рішення

від 09.01.2025 по справі 160/21177/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 рокуСправа №160/21177/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов?язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України Міністерства оборони України, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Збройних сил України Міністерства оборони України прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов?язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до командування частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 н.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу», оскільки його мати визнана інвалідом першої «Б» групи загального захворювання. Позивачу повідомлено, що на адресу військової частини НОМЕР_1 повернуто документи на звільнення з військової служби ОСОБА_1 через сімейні обставини, без реалізації, оскільки в переліку сімейних обставин, які визначаються ч.12 п.3 ст.26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» відсутні сімейні обставини за якими військовослужбовець має право звільнитись. Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки норма, яка вказана в позовній заяві (п.п. «г», п.2, п.4 ст.26 у зв?язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи) була скасована Законом України від 11.04.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024. Тобто на момент розгляду рапорту 28.05.2024 діяла інша норма законодавства.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 та був включений до складу сил та засобів, які залучаються та приймають безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) у складі оперативно - тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у Донецькій області, з метою виконання службових (бойових, спеціальних) завдань, відповідно до витягу з наказу командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період з 07.07.2022 по 09.08.2022 ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії), необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв?язку із військовою агресією Російської Федерації проти України у Донецькій області, що підтверджується довідкою виданою командиром в/ч НОМЕР_3 за №1641/6716 від 29.09.2022.

На дату подання позову ОСОБА_1 проходить службу на посаді водія-електрика 2 взводу управління 3 роти радіоперешкод у військовій частині НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 17.01.2023 №62-рс.

З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до командування частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу», оскільки відповідно до висновку МСЕК №592 від 05.04.2024 його мати - ОСОБА_2 визнана інвалідом першої «Б» групи загального захворювання та, відповідно до висновку МСЕК, «не може виконувати ніякі види праці, потребує постійного стороннього догляду, нагляду», що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №569185.

Окрім того, батько позивача - ОСОБА_3 , відповідно до виписки №5162 із медичної карти стаціонарного хворого Дніпровської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров?я» від 08.12.2023, має тяжкі невиліковні хвороби, а саме: ІХС, СССВ, постійна форма фібріляції предсердь, Атеросклероз МА, гіпертонічна хвороба ІІ ст, гіпертензівне серце, Недостатність МК ІІІ ст, ТК ІІ ст., АК І ст., з ускладненнями СНІ, ФКП, Енцифалопатія ІІ ст, з вираженим когнітивним дефіцитом, органічною мікросимптоматикою. Когнітивні порушення. Який відповідно до «Висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують догляду» від 08.12.2023 виданого Дніпровською клінічною лікарнею на залізничному транспорті, який потребує постійного догляду на непрофесійній основі, що підтверджується копією висновку від 08.12.2023 та виписки №5162 від 08.12.2023.

Відомості про спорідненість ОСОБА_1 із зазначеними особами підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 21.05.1975, яка міститься в матеріалах справи.

Проте, 05.06.2024 за вх.№2153 військовою частиною НОМЕР_1 отримано відповідь за №4097/1 від 28.05.2024 підписану начальником відділу персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 разом із додатками, в якій міститься інформація про те, що на адресу військової частини НОМЕР_1 повернуто документи на звільнення з військової служби ОСОБА_1 через сімейні обставини, без реалізації, оскільки в переліку сімейних обставин, які визначаються частиною 12 пунктом 3 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» відсутні сімейні обставини за якими військовослужбовець має право звільнитись.

Не погодившись з такими висновками відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Закон України від 25.03.1992 №2232 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Закон №2232 здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст. 2 Закону №2232 передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Так, відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.

Згідно з абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Системний аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232 дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:

1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.

При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;

2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач є сином ОСОБА_2 , яка, відповідно до висновку МСЕК Nє592 від 05.04.2024, визнана інвалідом першої «Б» групи загального захворювання, та відповідно до висновку МСЕК - «не може виконувати ніякі види праці, потребує постійного стороннього догляду, нагляду», що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №569185.

Отже, така відмова відповідача є безпідставною, оскільки під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами, в тому числі в разі наявності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Суд зазначає, що військовослужбовець, мати якого має інвалідність І групи, має право на звільнення з лав ЗСУ незалежно від наявності чи відсутності необхідності здійснення постійного догляду.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232, оскільки його мати є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується матеріалами справи.

Суд критично ставиться до висновків відповідача про відсутність у позивача права на звільнення у зв`язку із скасуванням з 18.05.2024 норми, на яку посилається позивач, оскільки позивач звернувся до відповідача із рапортом 13.05.2024, що не заперечується відповідачем. Тобто, на дату подання рапорту дана норма закону була чинною.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат не здійснювати, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255,257 - 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.

Зобов?язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України Міністерства оборони України прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська