Ухвала

від 08.01.2025 по справі 240/10638/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

08 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/10638/23

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши заяву Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

До суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду у даній справі, мотивована тим, що фінансовою службою військової частини в порядку добровільного виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 здійснено нарахування позивачеві присуджених виплат, а також подано ІНФОРМАЦІЯ_1 заявку-розрахунок потреби в коштах для виплати їх військовослужбовцям в порядку виконання судових рішень. Отже, на день звернення з цією заявою відповідач добровільно виконав судове рішення в частині нарахування коштів. Всі ж подальші дії щодо виплати нарахованих сум не залежать від Військової частини НОМЕР_1 , адже на них впливає обставина фактичного надходження бюджетних коштів на рахунки. Таким чином, для Військової частини НОМЕР_1 існують обставини, які не залежать від її волі та істотно ускладнюють повне виконання судового рішення, у зв`язку із чим його виконання слід відстрочити на один рік - до 28.02.2025.

Розгляд зазначеної заяви призначено у судовому засіданні.

Втім, учасники процесу в засідання суду не прибули, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Зважаючи на неявку сторін та керуючись приписами частини 2 статті 378 КАС України, суд вважає за можливе вирішити порушене у заяві питання у порядку письмового провадження.

Позивачем подано до суду заперечення на заяву про відстрочення виконання судового рішення, в якій він просить залишити останню без задоволення.

Водночас, відповідно до наказу голови Житомирського окружного адміністративного суду суддя Майстренко Н.М. у період з 06.12.2024 по 31.12.2024 перебувала у відпустці.

Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у даній справі, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за жовтень 2022 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень, є всі органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Аналогічно, згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду (частина 1 статті 378 КАС України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 378 КАС України).

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, у відповідності до положень частини 4 статті 378 КАС України, також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення є звернення особи із відповідною заявою до суду з аргументуванням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто доведеність обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).

При цьому, вказана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника-отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення боргу).

В той же час, питання розстрочення або відстрочення виконання рішень знаходяться в площинні процесуального права й при розгляді відповідних заяв суду необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.

Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.

З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності підстав для розстрочення/відстрочення прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення/відстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках й за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).

У постанові від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють його.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 у справі №819/150/17).

У рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного кодексу України) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

У рішенні ж від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Суд вважає, що при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання відстрочення не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинно базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Втім, у даному випадку, відповідачем разом із заявою не подано безумовних та переконливих доказів на підтвердження обставин, що заважають виконати рішення суду.

Так, відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано заявку-розрахунок вищому командуванню для виділення коштів.

Однак, вказаний доказ не звільняє відповідача від обов`язку виплатити нараховані суми, навіть якщо він обумовлений вчиненням дій іншим суб`єктом владних повноважень.

Суд у рішенні від 29.02.2024 зобов`язав відповідача не тільки нарахувати спірні суми, а й виплатити їх, тому, на переконання суду, заява відповідача про відстрочення виконання рішення позбавляє позивача права на отримання присуджених йому коштів.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідач як суб`єкт владних повноважень має з урахуванням поточних умов вишукувати можливості для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання рішення суду у даній справі призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.

Крім того, подана заява не містить й належних та документально підтверджених аргументів щодо того, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян як такого.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню, а рішення суду в цій справі є обов`язковим до виконання.

Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в адміністративній справі № 240/10638/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення коштів.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду у строк та в порядку, встановлені статтями 293 - 297 КАС України.

Суддя Н.М. Майстренко