Ухвала

від 08.01.2025 по справі 620/16709/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

08 січня 2025 року м. ЧернігівСправа № 620/16709/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І. перевіривши матеріали позовної заяви і додані до неї документи у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.03.2017 та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином.

06.01.2025, на виконання ухвали суду, представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, зазначив, що до 19.07.2022 право на заробітну плату (грошове забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.

Позивач звільнений зі служби 23.03.2017 та виключений зі списків особового складу, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 23.03.2017 № 65.

Предметом спору є протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у виплаті в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.03.2017, зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 18 частини першої розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строк звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час невиплати спірної індексації грошового забезпечення) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2023 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.

У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Отже, строки звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та виплат при звільненні на час порушення прав позивача щодо виплати спірних коштів у 2020 - 2022 роках не застосовувалися.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, суд враховує, що відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023. Встановлений з метою запобігання поширенню на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Указані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 по справі №380/15245/22.

Суд зазначає, що з урахуванням наведених правових норм, тримісячний строку звернення до суду після закінчення карантину розпочався з 01.07.2023 року. До суду з даним позовом позивач звернувся лише 19.12.2024 (електронний суд).

У свою чергу суд зазначає, що статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п.п.6, 7 ч.5 ст.44 КАС України).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.

Загальний підхід до оцінки поважності причин пропуску строків повинен передбачати не просто посилання на воєнний стан, а доведення перешкоди для своєчасного здійснення процесуальних прав.

Посилання представника позивача на те, що позивач дізнався про порушення своїх прав поза межами встановлено законодавством строку, не змінює початку перебігу строку звернення до суду.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (постанова Верховного Суду від 28.08.2024 №580/9690/23, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 №620/17995/23, від 12.11.2024 №620/7716/24).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом (з 02.10.2023 по 19.12.2024), не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, позовну заяву слід повернути позивачу.

Керуючись ст.123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 відмовити, визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

Позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами - повернути позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.

Суддя І.І.Соломко