Рішення

від 09.01.2025 по справі 620/13784/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/13784/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, в якому просить:

визнати протиправними дії Харківського квартирно-експлуатаційне управління, які полягають у неврахування індексації грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди при обрахунку мені грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII за 2009-2017 pp.

зобов`язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління провести мені перерахунок та виплатити на мою користь грошову допомогу на оздоровлення, що передбачена статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІ за 2009-2017 рр. з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 за 2014-2017 рр. та індексації грошового забезпечення за 2009-2017 рр. з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця проведення індексації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем грошова допомога на оздоровлення за 2009-2017 роки виплачувалась без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивач проходив військову службу у Східному територіальному відділі пожежної безпеки та перебував на фінансовому забезпеченні у Квартирно-експлуатаційному відділі м. Харків тільки з 01.05.2015, яке з 01.06.2023 переформовано у Харківське квартирно-експлуатаційне управління, до 01.05.2015. Також вказує, що матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Крім того вказує, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Східному територіальному відділі пожежної безпеки, що підтверджується послужним списком позивача (а.с. 12) та не заперечується сторонами.

Згідно з довідкою Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 05.11.2024 №583/5734 позивач знаходився на фінансовому забезпеченні у КЕВ м. Харкова з 01.05.2015 (а.с.28).

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача від 30.10.2024 № 583/5602, останній отримував грошову допомогу на оздоровлення в листопаді 2015 року, травні 2016 року, жовтні 2016 року, листопаді 2016 року та квітні 2017 року (а.с. 29).

Вважаючи, що відповідачем протиправно не враховано щомісячну додаткову грошову винагороду та індексацію грошового забезпечення при обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (частина перша статті 10-1 Закону).

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 вищенаведеної постанови було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Також, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної з 01.03.2018) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 5 вищевказаної постанови керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пунктів 33.1-33.3 Розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказ Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно пунктів 1, 6 розділу XXIІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Так, судом було встановлено, що грошову допомогу на оздоровлення позивач отримав в листопаді 2015 року, травні 2016 року, жовтні 2016 року, листопаді 2016 року та квітні 2017 року.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Статтею 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною сум, для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги для оздоровлення.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Також, судом було встановлено, що грошова допомога на оздоровлення позивачу виплачувалася без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.

Так, підпунктами 1, 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної до 28.02.2018) встановлено, що така винагорода виплачується: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 Постанови № 889).

Пунктом 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595 (далі - Інструкції № 595) визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 9 зазначеної Інструкції, розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

У подальшому, тотожне регулювання цього питання запроваджено з прийняттям Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкція № 550), яка застосовувалася протягом 2016- 2018 років.

Водночас, застосовуючи Інструкції № 595 та № 550 як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, частиною четвертою статті 9 Закону Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Вказане питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, від 24.10.2019 у справі № 820/3211/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 у справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 у справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 у справі 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Однак, оскільки обрахунок сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча й регулюються різними нормами права, однак має однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.

Враховуючи вказане, виплативши позивачу грошову допомогу на оздоровлення в листопаді 2015 року, травні 2016 року, жовтні 2016 року, листопаді 2016 року та квітні 2017 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для її обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченоїпостановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, відповідач порушив вимоги належної оплати праці.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки без урахування індексації грошового забезпечення та без щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченоїпостановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, є протиправними.

Щодо посилання відповідача на те, що Харківське квартирно-експлуатаційне управління надавало матеріальну допомогу на підставі наказу начальника Східного територіального відділу пожежної безпеки, то суд зазначає, що відповідно до пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та спеціальної служби транспорту (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104 зі змінами), під час здійснення заходів із фінансового забезпечення відповідні посадові особи військової частини керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, нормативними актами Національного банку України, наказами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, директивами Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, виданими в межах повноважень, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, забезпечувальних фінансових органів та відповідних служб забезпечення (у межах їх відповідальності).

Військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, фінансових органів та відповідних служб забезпечення (у межах їх відповідальності).

Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Враховуючи викладене, військова частина - розпорядник коштів несе відповідальність щодо фінансового забезпечення військових частин, яка знаходиться на її фінансовому забезпеченні, при цьому відповідачем не надано доказів розмежування відповідних повноважень в частині розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, а тому вищевказані посилання не приймаються судом до уваги.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неврахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки; зобов`язання Харківське квартирно-експлуатаційне управління провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується грошової допомоги на оздоровлення за 2009-2014 роки, то як вже було встановлено судом, позивач у вказаний період на фінансовому забезпеченні позивача не перебував, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог про виплату грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації з урахуванням січня 2008 року як базового місяця проведення індексації грошового забезпечення, то суд зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченоїпостановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, а тому питання визначення січня 2008 року як місяця підвищення доходів для розрахунку індексації грошового забезпечення, яка повинна бути врахована при виплаті грошової допомоги на оздоровлення є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок спірної виплати.

Таким чином, враховуючи, що оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду, то суд зазначає, що положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, про поширення дії частини 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діє з 19.07.2022) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, суд враховує, що станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому приходить до висновку, що процесуальний строк на звернення з даним позовом до суду позивачем не пропущений.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неврахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки.

Зобов`язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Харківське квартирно-експлуатаційного управління (вул. Григорія Сковороди, 61, м. Харків, 61024, код ЄДРПОУ 07923280).

Повне судове рішення складено 09.01.2025.

Суддя Олена ЛУКАШОВА