Постанова

від 09.01.2025 по справі 591/7723/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 р. Справа № 591/7723/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області (головуючий суддя І інстанції Кузьмінський О.В.) від 07.11.2024 року по справі № 591/7723/24

за позовом ОСОБА_1

до Управління патрульної поліції в Сумській області

про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Управління патрульної поліції в Сумській області, в якому просила суд скасувати постанову серії ЕНА № 2632635 від 18 липня 2024 року, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП, а провадження у справі закрити.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 5 серпня 2024 року справу передано на розгляд до Ковпаківського районного суду м. Суми за підсудністю.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 серпня 2024 року справу передано на розгляд до Липоводолинського районного суду Сумської області за підсудністю.

Ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 25 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 07.11.2024 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Сумській області про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував фактичні обставини справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Вказує, що під час зупинки її автомобіля інспектор не вказав конкретну причину зупинки, вказував різні підстави, не надав відеодоказів, які могли б підтвердити факт порушення ПДР позивачем. Вважає, що працівники поліції не мали законних підстав визначених ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" для зупинки її автомобіля.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, з урахуванням особливостей, які визначені ст. 268 КУпАП.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 18.07.2024 інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області старшим лейтенантом поліції Федіною Р.М., відносно позивача винесено спірну постанову серії ЕНА № 2632635 відповідно до якої, 18 липня 2024 року о 20 год 34 хв в м. Суми по вул. Донця-Захаржевського, 39 водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , не мала при собі посвідчення водія на право керування транспортного засобу відповідної категорії, а саме керувала транспортним засобом без відповідної категорії, яка надає право керувати таким транспортним засобом, чим порушила п. 2.1.а ПДР України, відповідальність передбачена частиною 2 статті 126 КУпАП.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції Федіни Р.М., серії ЕНА № 2632635 від 1807.2024, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн за ч. 2 ст. 126 КУпАП є обґрунтованою та законною.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Частиною 5 статті 14 Закону України Про дорожній рух встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктом 1.3 ПДР України визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п. 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Пунктом 2.4 ПДР України передбачено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, доказами є такі фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Положення зазначеного Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Так, на підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідачем надано відеозапис адміністративного правопорушення.

Із дослідженого відеозапису встановлено, що при перевірці документів після зупинки транспортного засобу, позивачем на вимогу працівника поліції не надано посвідчення водія на право керування транспортним засобом.

При цьому, поліцейський повідомив причину зупинки - недотримання водієм безпечного інтервалу при зустрічному роз`їзді, також роз`яснив права ОСОБА_1 , передбачені статтею 268 КУпАП, після чого виніс постанову про накладення адміністративного стягнення.

Хоча ОСОБА_1 і заперечувала факт керування транспортним засобом, однак в подальшому вона та чоловік, який також знаходився в автомобілі підтвердили, що він практикував ОСОБА_1 в керуванні автомобілем (слід розуміти навчав водінню), що підтверджується відеозаписом долученим до відзиву на позовну заяву.

Факт відсутності у позивача посвідчення водія, нею визнається.

Отже, наданим відеозаписом підтверджується ненадання позивачем на вимогу працівника поліції посвідчення водія на право керування транспортним засобом, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 126 КупАП.

Стосовно доводів позивача про те, що працівником поліції не було повідомлено їй причину зупинки, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 13.1 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.03.2009 року № 111, підставою для зупинення транспортних засобів є, зокрема, таке: порушення ПДР водіями, наявність даних, що свідчать про причетність транспортного засобу, його водія, пасажирів або вантажу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, злочину чи адміністративного правопорушення, необхідність опитування водія чи пасажирів про обставини скоєння ДТП, адміністративного правопорушення, злочину, свідками якого вони є або могли бути, необхідність залучення водія транспортного засобу для надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або працівникам міліції чи як свідка при оформленні протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Частиною 2 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Зазначеною нормою визначено вичерпний перелік підставою для зупинення транспортних засобів, якими керують водії.

З дослідженого відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу, інспектор повідомив ОСОБА_1 про те, що здійснюється відеофіксація та зазначив, що водій недотримався безпечного інтервалу при зустрічному роз`їзді, на що водієм транспортного засобу зазначено, що це на її думку не є порушенням правил ПДР України.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, адже з відео чітко вбачається, що перед зупинкою поліцейськими автомобіля, яким керувала ОСОБА_1 автомобіль рухався по центру дороги, змусивши зупинитись транспортні засоби, що рухались у зустрічному напрямку.

Хоча, поліцейським і не було винесено окрему постанову за порушення правил ПДР України, адже така поведінка водія не потягла за собою інших наслідків, однак працівники поліції мали законні підстави для зупинки, оскільки поведінка водія не відповідала обстановці.

Тобто, на думку поліцейського, водієм було допущено порушення ПДР і зазначене порушення стало підставою для зупинки транспортного засобу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» та як наслідок, у поліцейського були підстави вимагати у водія пред`явлення документів, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії.

В свою чергу, відсутність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за виконання небезпечного маневру не є достатньою підставою вважати, що у поліцейського не було підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 126 КпАП, оскільки працівник поліції мав обґрунтовані підстави зупинити транспортний засіб, яким керував позивач та у нього виникло право вимагати у позивача пред`явити посвідчення водія відповідної категорії.

Таким чином, оскільки із наданого відеозапису встановлено ненадання позивачем на вимогу працівника поліції посвідчення водія відповідної категорії, колегія суддів вважає доведеним факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КупАП, за яке до позивача застосовано санкцію у вигляді накладення штрафу в розмірі 3400 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 286, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 07.11.2024 по справі № 591/7723/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов Постанова складена в повному обсязі 09.01.25 року.