Постанова

від 09.01.2025 по справі 520/35942/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 р. Справа № 520/35942/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/35942/23

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 20 червня 2018 року по 08 грудня 2023 р. в межах шести місяців у сумі 77156 грн. 72 коп.;

- зобов`язати Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 20 червня 2018 року по 08 грудня 2023 р. в межах шести місяців у сумі 77156 грн. 72 коп.;

- визнати протиправними дії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 08 грудня 2023 року, відповідно до закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями);

- зобов`язати Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 08 грудня 2023 року відповідно до закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.06.2018 по 07.12.2023.

Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.06.2018 по 07.12.2023 в розмірі 79832 (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот тридцять дві) грн.07 коп.

Визнано протиправними дії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 07.12.2023, відповідно до закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями);

Зобов`язано Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 07.12.2023 відповідно до закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Ак. Богомольця, буд.10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ40111732) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмір 1717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) грн. 76 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Кодексу законів про працю України (в подальшому КЗпП України), Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в період з 07 листопада 2015 року по 20 червня 2018 року, проходив службу в Національній поліції України та у відповідності до наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 18 червня 2018 року № 135 о/с По особовому складу звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Законом України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. по справі № 520/21028/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік (03 доби) та невикористану частину щорічної відпустки за 2017р. (15 діб), а також індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017р.; зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік (03 доби) та невикористану частину щорічної відпустки за 2017 р. (15 діб), а також індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017р.

На виконання вказаного Рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 7213 грн. 32 коп., які виплатив 08 грудня 2023р.

З урахуванням того, що відповідач вчасно не провів повного розрахунку з позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, позивач вважає, що це є підставою для притягнення до відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки.

Вважаючи дану бездіяльність незаконною, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.06.2018 по 07.12.2023 та протиправності дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 07.12.2023, відповідно до закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників Національної поліції України не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників Національної поліції України, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.

Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем станом на день звільнення (20.06.2018) компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік, невикористану частину щорічної відпустки за 2017р., а також індексації грошового забезпечення.

На виконання рішення суду відповідач здійснив 08.12.2023 року виплату в розмір 7141,27 грн.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за період з 20.06.2018 до 08.12.2023, за час затримки виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік, невикористану частину щорічної відпустки за 2017р., а також індексації грошового забезпечення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі "Закон №2352-ІХ"), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд у справі № 761/9584/15-ц неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте судова колегія зауважує, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 відбулися зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин, які необхідно враховувати під час розгляду цієї справи.

Колегія суддів вважає вірним врахування судом першої інстанції правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів, за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.

Зокрема, Верховний Суд у справі №560/9586/22 вказав, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 часини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Застосовуючи висновки Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до обставин зазначеної справи, суд зазначає, що період з 20.06.2018 до 19.07.2022 (з дня звільнення позивача до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 до 08.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, і за такий період доцільно застосовувати принцип пропорційності. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, наявні підстави для обмеження розміру виплати шістьма місяцями, але не застосовувати при цьому принцип співмірності.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що з наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача встановлено, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 399,40 грн.

Здійснюючи диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 20.06.2018 до 18.07.2022 (1490 календарних днів) та з 19.07.2022 до 07.12.2023 ( 538 календарних днів).

За період з 20.06.2018 до 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1490 день х 399,40 грн. (середньоденне грошове забезпечення) = 595106 грн.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 7213,32 грн. / 595106 грн (сума виплати / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,012.

З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 7141,27 грн (399,40 грн х 1490 календарних днів х 0,012).

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 07.12.2023 включно, судова колегія виходить з наступного.

Оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП), становить 182 дні (6 місяців). З урахуванням середньоденного заробітку позивача (399,40 грн.) сума відшкодування становить 72690,80 грн. (182х399,40 грн.) та така сума не підлягає зменшенню.

Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 79832,07 грн. (72690,80 + 7141,27).

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 по 08 грудня 2023 року відповідно до закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями), колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно зі ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" 19 жовтня 2000 року N 2050-III (далі по тексту - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі по тексту - Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п.3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п.3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 в період з 07 листопада 2015 року по 20 червня 2018 року, проходив службу в Національній поліції України та у відповідності до наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 18 червня 2018 року № 135 о/с По особовому складу звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Законом України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. по справі № 520/21028/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік (03 доби) та невикористану частину щорічної відпустки за 2017р. (15 діб), а також індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017р.; зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік (03 доби) та невикористану частину щорічної відпустки за 2017 р. (15 діб), а також індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017р.

На виконання вказаного Рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 7213 грн. 32 коп., які виплатив 08.12.2023, а тому зазначені вимоги в цій частині є таким, що підлягають задоволенню.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 по справі №520/35942/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич