Постанова

від 08.01.2025 по справі 420/10184/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10184/24

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 21.11.2020 та з 24.08.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 по 21.11.2020 та з 24.08.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.01.2020 по 21.11.2020 та з 24.08.2022 по 20.05.2023 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказує, що під час проходження військової служби відповідач виплачував йому грошове забезпечення не в повному розмірі, зокрема, із порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704), а саме: із визначенням посадового окладу, окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позивач указує, що через зростання розміру прожиткового мінімуму розмір його грошового забезпечення за спірний період відповідач мав обраховувати виходячи з із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та у постанові від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, позивач зазначає, що обрахунок посадового окладу, окладу за військовим званням та інших виплат з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 є протиправним, та не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Також позивач вважає, що відповідно до норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі Порядок №159), він має право на виплату компенсації втрати частини доходів через порушення строків виплати грошового забезпечення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 21.11.2020 та з 24.08.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 21.11.2020 та з 24.08.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язано здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 по 21.11.2020 та з 24.08.2022 по 20.05.2023 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет на відповідний рік, у військовослужбовців виникає право на виплату грошового забезпечення, розрахованого із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, суд зазначив, що обрахунок посадового окладу, окладу за військовим званням та інших виплат з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 є протиправним, та не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Суд врахував те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2020-2023 роках, у межах заявлених вимог, є більшим ніж розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2018 рік, а також те, що розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу та інших виплат (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення), а тому дійшов висновку, що позивач має право на виплату грошового забезпечення у встановленому законодавством розмірі.

Також суд дійшов висновку, що відповідно до норм Закону№2050-ІІІ та Порядку №159, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

В апеляційній скарзі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у спірний період нараховування та виплата грошового забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням), здійснювалося у відповідності до вимог чинного у цей час законодавства, а саме з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

При цьому, скаржник наголошує на тому, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою ніж положення пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а відтак відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

На переконання скаржника, розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовцям, в тому числі і позивачу, має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Окремо скаржник зауважує, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом № 1774-VIII не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників.

Також скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо покладення зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону №2050-ІІІ.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На переконання позивача у період проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі, оскільки під час обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, не врахований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України про Державний бюджет на відповідний рік, який має бути помножений на відповідний тарифний коефіцієнт.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Відповідаючи на доводи скаржника щодо правомірності застосування ним, для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, а також додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018, колегія суддів зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно частин 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №№ 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Постановою №704 затверджена тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пункт 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103), якою п. 4 Постанови № 704 викладений в такій редакції:

«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, з 24.02.2018 була змінена розрахункова величина, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.

На підставі пункту 4 Постановою № 704 в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18, визнаний протиправним та скасований пункт 6 Постанови № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Отже, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103.

Таким чином, відповідно до пункту 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови № 103, та вимог пункту 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Слід також зазначити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III).

Згідно статті 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України №966- XIV від 15.07.1999 «Про прожитковий мінімум» (далі Закон №966- XIV )прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів.

Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону.

В свою чергу, закони України про Державний бюджет за 2020-2023, у межах заявлених вимог, не містять застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, враховуючи, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить положенням законів про Державний бюджет України за 2020-2023 роки, у межах заявлених вимог.

Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Натомість, як встановлено колегією суддів, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про правомірність застосування такої величини, під час обрахунку грошового забезпечення позивача, оскільки з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 змінився нормативно-правовий підхід щодо тлумачення норм Постанови № 704 та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Колегія суддів також враховує, що у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

« 1) з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.».

Відтак, у 2020-2023 роках, у межах заявлених вимог, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року, відповідно до законів України про Державний бюджет України.

Таким чином, з огляду на наведені вище висновки, доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020-2023 роках, у межах заявлених вимог, такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, є необґрунтованими.

Відповідаючи на доводи апеляції, в яких скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів виходить з такого.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі і вище Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону № 2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Доводи скаржника колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вищенаведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування таких доходів.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що наведена у постанові від 12.09.2024 у справі №240/18489/23 та у постанові від 28.10.2024 у справі №420/2598/24.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не спростовують, є необґрунтованими та суперечать наведеним вище нормам та правовим позиціям Верховного Суду.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, не допустив, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 08.01.2025.