Постанова

від 08.01.2025 по справі 380/1110/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1110/24 пров. № А/857/9856/24 А/857/10737/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Крутько О.В.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові 25 березня 2024 року, та на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Крутько О.В.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові 03 квітня 2024 року у справі № 380/1110/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство Мьолдер Ге Ем Бе Ха» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

17.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецького товариства Мьолдер Ге Ем Бе Ха» (далі Товариство) звернулось в суд з позовом до Львівської митниці, просило: визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UА209000/2023/900743/2 від 21.07.2023 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 21.07.2023 №UA209170/2023/002527.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом. Суд першої інстанції вказав, що жодних спеціальних умов щодо пакування товару інвойсами, наданими позивачем, не передбачалось. Суд першої інстанції зазначив, що у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару, чинне законодавство не містить вимог щодо обов`язку сторін за контрактом зазначати у ньому числове значення таких витрат. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем подано для митного оформлення товару повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року задоволено частково заяву представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільно українсько-німецьке товариства Мьолдер Ге Ем Бе Ха витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що визначена адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №380/1110/24 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційні скарги, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та додаткове Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, та в задоволені позову та заяви відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року мотивовано тим, що зважаючи на положення п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України платіжні та/або банківські документи, що підтверджують вартість товару, повинні містити реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Скаржник вказує, що у графі 33 Рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/900743/2 від 21.07.2023 року подані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: - у пункті 3.3 Контракту MD 2022/12/30 від 30.12.2022 року зазначено, що тара і упаковка входять у вартість товару, проте, відомості щодо перелічених витрат відсутні у товаросупровідних документах; - у інвойсі № MD2023/07-103 від 20.07.2023 зазначено, що оплата за отриману продукцію здійснюється по передоплаті. Декларантом надано платіжний документ, який не можливо співставити з даною поставкою, тому що в ньому інша сума платежів. Скаржник зазначає, що документи, що були подані до митного оформлення, містили розбіжності, а також відсутні складові митної вартості, у зв`язку з чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості. Скаржник вказує, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів. Скаржник вважає, що основні документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, позивачем подані не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню, що є явним порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

Апеляційну скаргу на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року мотивовано тим, що написання позовної заяви представником позивача не потребувало значного проміжку часу (як зазначає сам представник у акті приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2024 4 години), значної юридичної і технічної роботи, тому сума гонорару за її написання є завищеною. Скаржник вказує, що 3000 грн. витрат, понесених позивачем на оплату зазначених послуг є необґрунтованою, значно завищеною та такою, яка не відповідає критеріям співмірності.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідають.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2023 декларант Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецького товариства Мьолдер Ге Ем Бе Ха», з метою митного оформлення з`єднувачів та контактних елементів для проводів і кабелів в асортименті кількості 85520 пар та інших товарів на загальну суму 69024,58 дол. США, подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД 23UA209170057905U2, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.

Одночасно декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією МД 23UA209170057905U2, в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, зазначені у графі 44 митної декларації: контракт поставки №MD 2022/12/30 від 30.12.2022; комерційний інвойс №MD2023/07-103 від 20.07.2023; CMR від 20.07.2023; копія сертифікату походження №PL/MF/AN0406197; рахунок-фактура №СФ-0000034 від 20.07.2023; довідка про транспортні витрати від 20.07.2023.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення про надання додаткових документів.

На вимогу відповідача декларант надав: прайс-лист; каталоги; договір №20230605 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 05.06.2023; копії експортних декларацій 23PL402010E1113268, 3PL402010E1113276, 3PL402010E1113250, проформи-інвойси №PRMD2023/06-106 від 06.06.2023, №PRMD2023/06-107 від 06.06.2023, №PRMD2023/06-108 від 06.06.2023, платіжну інструкцію №50 від 08.06.2023.

За результатами розгляду МД 23UA209170057905U2 (електронна митна декларація) та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 21.07.2023 №UA209000/2023/900743/2 та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 21.07.2023 №UA 209170/2023/002527.

У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 21.07.2023 №UA209000/2023/900743/2, в графі 33 вказано, що: «Відповідно до п.1 ч. 4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В рамках реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (далі- МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено наступне: у п.3.3 Контракту MD 2022/12/30 від 30.12.2022 зазначено, що тара і упаковка входить у вартість товару, проте, відомості щодо перелічених витрат відсутні у товаросупровідних документах; у інвойсі № MD2023/07-103 від 20.07.2023 зазначено що оплата за отриману продукцію здійснюється по передоплаті. Декларантом надано платіжний документ, який не можливо співставити з даною поставкою, тому що в ньому інша сума платежів. Таким чином, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості. Декларантом на вимогу надіслано: банківський платіжний документи, проформи-інвойси, які датовані раніше ніж платіжний документ, але в них передбачено передоплату. Таким чином, вище згадані документи містять розбіжності, а також не стосуються даної партії товару; каталог, прайс-лист, договір на перевезення. Інших документів не було надіслано. Відмовою в наданні необхідних додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов зазначених у ч.2-4 ст.53 МКУ та у відповідності до ч.5 ст.54 МКУ, де зазначено, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів митний орган має право упевнюватись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, що позиціонується з положеннями ст.17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ/СОТ від 1994 р. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митному органі та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 2б (ст. 60 МКУ) Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: товар № l МД № UA408020/2023/27997 від 27.04.2023».

Не погоджуючись з вказаними рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, Товариство звернулося з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно частини 1 статті 246 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. (частина 1, 2 статі 51 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту приписів розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09 липня 2020 року (справа № 804/5445/17), від 31 березня 2020 року (справа №809/1858/16), від 15 лютого 2022 року (справа № 826/12901/17).

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 30 грудня 2022 року між Компанією STORM-GROUP Sp.z.o.o. (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільно Українсько-німецьке товариство Мьолдер Ге Ем Бе Ха (Покупець) укладено контракт поставки №MD2022/12/30, за умовами якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець купити Товар відповідно до інвойсів.

Згідно з пунктом 5.3 контракту поставки №MD2022/12/30 від 30.12.2022 Покупець здійснює оплату вартості Товару відповідно до умов вказаних у інвойсі на кожну поставку.

20.07.2023 Продавець відвантажив на адресу Покупця товар - з`єднувачі та контактні елементи для проводів і кабелів в асортименті кількості 85520 пар та інші товари на загальну суму 69024,58 дол. США, відповідно до комерційного інвойсу №MD2023/07-103 від 20.07.2023 до Контракту №MD 2022/12/30 від 30.12.2022.

Водночас, скаржник вказує, що у пункті 3.3 Контракту MD 2022/12/30 від 30.12.2022 року зазначено, що тара і упаковка входять у вартість товару, проте, відомості щодо перелічених витрат відсутні у товаросупровідних документах, а у інвойсі № MD2023/07-103 від 20.07.2023 зазначено, що оплата за отриману продукцію здійснюється по передоплаті. Декларантом надано платіжний документ, який не можливо співставити з даною поставкою, тому що в ньому інша сума платежів.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до пункту «в» частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України у разі поставки товару у зворотній тарі у графі митної декларації 37 «Процедура» митної декларації має бути зазначено ZZ32, в той час як у вказаній графі митної декларації МД №23UA209170057905U2 позивачем зазначено ZZ00 (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

Проте, відповідно до Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, у другому підрозділі графи 37 «Процедура» проставляється чотиризначний код, перші два знаки якого - літерний код особливості переміщення товарів, наступні два знаки - цифровий код додаткової особливості переміщення товарів згідно з класифікатором особливостей переміщення товарів через митний кордон України.

Якщо при переміщенні товарів особливості та/або додаткові особливості переміщення відсутні або не визначені класифікатором особливостей переміщення товарів через митний кордон України, в другому підрозділі графи проставляються коди особливості та/або додаткової особливості переміщення товарів згідно з класифікатором особливостей переміщення товарів через митний кордон України, що відповідають позиціям «Інше».

Відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України літерний код особливості переміщення «ZZ» - «Некласифіковані особливості» - «Інше», цифровий код « 00» - «Інше».

Оскільки надані позивачем документи не містять відомостей, що однозначно підтверджують включення до ціни товару усіх понесених продавцем витрат на тару та упакування, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами скаржника, що у митного органу були наявні підстави для сумніву у повноті врахування таких витрат у заявленій декларантом митній вартості товару. Проте, позивачем не надано документів, що свідчили б про врахування зазначеної складової у митній вартості імпортованого товару.

Щодо аргументів митного органу про те, що не можливо співставити поданий декларантом платіжний документ з поставкою, оскільки в такому інша сума платежів, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МК України, якщо рахунок сплачено, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

До митного оформлення декларантом надано проформу-інвойс №PRMD2023/06-108 від 06.06.2023, посилання на яку міститься у платіжній інструкції №50 від 08.06.2023, однак проформа-інвойс це документ, у якому зазначається обов`язок продавця товарів (виконавця послуг) поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною, тобто такий не є розрахунковим документом, бо не містить вимоги про сплату зазначеної в ньому суми, тому не виступає платіжним документом. У міжнародній практиці це товаросупровідний документ і на відміну від рахунку-фактури, деякі дані можуть бути не остаточними, та до нього ще можуть бути внесені зміни.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважає доведеним обґрунтованість підстав для сумніву митного органу у правильності зазначеної декларантом митної оцінки товару, оскільки надані декларантом документи не містять всіх відомостей та інформації щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, які не були усунуті позивачем, у тому числі і шляхом надання додатково витребуваних документів.

Незважаючи на те, що обов`язок доведення митної вартості товару лежить на позивачеві, останнім не спростовані встановлені у ході митного контролю невідповідності та розбіжності у поданих до митного оформлення документах та не доведено обґрунтованості визначення митної вартості товарів за основним методом. Додаткових документів випробовуваних митним органом позивачем не надано.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 квітня 2019 року у справі №804/16271/15, від 12 березня 2019 року у справі №810/5792/15.

Наведене в сукупності дає підстави для висновку про правомірність дій відповідача щодо незастосування основного методу визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору (контракту), оскільки подані позивачем документи містять розбіжності, які є суттєвими для обчислення ціни.

Частиною 4 статті 57 МК України встановлено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Одним із другорядних методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту є метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (пункт 2б частини 1 статті 57 МК України).

В оскаржуваному рішенні про визначення митної вартості зазначено, що митним органом застосовано метод 2б (ст. 60 МКУ), джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: товар № l МД № UA408020/2023/27997 від 27.04.2023

Відповідно до положень статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 61 МК України товари не вважаються ідентичними або подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються.

Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, що оцінюються.

Аналізуючи вказану норму, можливо зробити висновок, що подібними (аналогічними) товарами виступають такі товари, які не є однаковими, але за всіма ознаками мають схожі характеристики.

Так, у справі що розглядається, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в оскаржуваному рішенні відповідачем обґрунтовано зазначено про причини неможливості застосування до спірних правовідносин першого методу визначення митної вартості товарів, та у зв`язку з наявними розбіжностями та відсутністю обґрунтувань цих розбіжностей, цілком обґрунтовано прийнято рішення про визначення митної вартості товару за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів та картки відмови у прийнятті митної декларації.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що надані декларантом документи містили усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар, які не давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості та необхідності витребувати додаткові документи. Надані позивачем документи не підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не спростовують сумніву щодо повноти та правильності визначення митної вартості ввезеного товару декларантом за першим методом.

Щодо законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції додаткового судового рішення, то винесення додаткового рішення від 03 квітня 2024 року є похідним від рішення від 25 березня 2024 року, щодо якого суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для його скасування, то таке теж слід скасувати. Судові витрати при відмові в задоволенні позовних вимог в цій справі розподілу не підлягають.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Львівської митниці задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду 03 квітня 2024 року у справі №380/1110/24 скасувати та в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство Мьолдер Ге Ем Бе Ха» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство Мьолдер Ге Ем Бе Ха» про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко