Ухвала

від 08.01.2025 по справі 914/2343/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

УХВАЛА

08.01.2025Справа № 914/2343/24

м. Львів

За заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС»

про розстрочення виконання рішення суду (вх.№4756/24 від 23.12.2024)

у справі №914/2343/24

за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Бродівське лісове господарство», м. Броди, Золочівський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС», с. Старий Яричів, Кам`янка-Бузький район, Львівська область

про стягнення 43 100,00 грн

Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА

Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ

Представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Дубінін Р.В. - директор

Суть спору: Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 у справі №914/2343/24 позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України в особі філії «Бродівське лісове господарство» задоволено повністю.

Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон-плюс» на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Бродівське лісове господарство» 43100,00 грн заборгованості та 2422,40 грн судового збору.

З урахуванням ст.ст. 241 та 256 Господарського процесуального кодексу України на виконання рішення від 25.11.2024 судом 23.12.2024 видано відповідний наказ.

23.12.2024 зареєстровано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон-плюс» про розстрочення виконання рішення суду від 25.11.2024 у справі 914/2343/24 (вх.№4756/24 від 23.12.2024).

Ухвалою суду від 23.12.2024 розгляд заяви призначено в судовому засіданні на 08.01.2025 року.

В судове засідання 08.01.2025 з`явився представник відповідача (заявника), надав пояснення. Позивач явки представника не забезпечив.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНЕОН-ПЛЮС» про розстрочення виконання рішення суду (вх.№4756/24 від 23.12.2024) у справі №914/2343/24, суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Європейський суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

За змістом ст. 18 ГПК України, яка кореспондується зі ст. 326 ГПК України, унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із ч. 1-2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно із ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.02.2020 у справі № 922/2191/19.

Визначальним фактором є не тільки винятковість цих випадків, а й їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення. Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 та 03.09.2020 у справі № 905/30/16.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи подану заяву відповідач вказує, що 20 грудня 2024 року ТОВ «СИНЕОН-ПЛЮС» добровільно виконало рішення суду в частині 7100,00 грн заборгованості з основного боргу та 2422,40 грн судового збору.

Заявник стверджує, що ТОВ «СИНЕОН-ПЛЮС» перебуває у скрутному фінансовому становищі - в судовому порядку стягує дебіторську заборгованість своїх контрагентів.

Оскільки за рішенням суду залишилось сплатити заборгованість в розмірі 36000,00 грн, та враховуючи витрати відповідача на судові процеси з стягнення дебіторської заборгованості з своїх контрагентів відповідач потребує розстрочення виконання рішення суду за наступним графіком:

6000,00 грн. до 25 січня 2025 року;

6000,00 грн. до 25 лютого 2025 року;

6000,00 грн. до 25 березня 2025 року;

6000,00 грн. до 25 квітня 2025 року;

6000,00 грн. до 25 травня 2025 року;

6000,00 грн. до 25 червня 2025 року,

На підтвердження своїх посилань відповідачем надано до суду платіжну інструкцію №161 від 20.12.2024 року про перерахування коштів в сумі 7 100,00 грн на користь Філії «Бродівського ЛГ» ДСГП «Ліси України» та платіжну інструкцію №162 від 20.12.2024 року про перерахування коштів в сумі 2 422,40 грн на користь Філії «Бродівського ЛГ» ДСГП «Ліси України».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України" зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підгрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить "майно" позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Виходячи зі змісту ст. 331 ГПК України, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому, такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Разом з тим, дослідивши матеріали заяви, суд вважає, що належних доказів наявності обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання судового рішення, заявником не надано. Додані до матеріалів заяви платіжні інструкції, не є відповідним доказом наявності обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання відповідачем на даний момент рішення суду. При цьому господарський суд вказує, що наявність у заявника дебіторської заборгованості не може вважатись такою обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим.

Крім того господарський суд зазначає, що відповідач просить розстрочити виконання рішення суду на шість місяців, однак не надає належних та допустимих доказів в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те, що рішення суду буде виконано в майбутньому протягом визначеного строку, а також доказів на підтвердження надходження коштів, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку розстрочення.

Відтак, виходячи з наведеного, суд вважає, що заявник не навів суду переконливих доводів щодо наявності саме таких виняткових обставин у розумінні ст. 331 ГПК України, які б тягли за собою необхідність розстрочення виконання рішення суду.

Оцінивши обставини, викладені відповідачем у заяві про розстрочення виконання рішення суду, суд доходить до висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання судового рішення по даній справі.

Керуючись ст.ст.331, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СИНЕОН-ПЛЮС про розстрочення виконання рішення суду (вх.№4756/24 від 23.12.2024) у справі №914/2343/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ст.235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повний текст ухвали складено 09.01.2025.

Суддя Щигельська О.І.