Ухвала

від 10.01.2025 по справі 915/13/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

10 січня 2025 року Справа № 915/13/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши матеріали,

за позовом: Миколаївської міської ради, вул.Адміральська, 20, м.Миколаїв, 54001

електронна адреса: kancel@mkrada.gov.ua

до відповідача: Блохи Тетяни Сергіївни, АДРЕСА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, вул.Інженерна, 1а, м.Миколаїв, 54001

про: усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 13.12.2024 №23733/02.02.01-40/02/3/24 (вх.№223/25 від 08.01.2025) до Блохи Тетяни Сергіївни про усунення перешкод Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010) шляхом приведення самовільно реконструйованого об`єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_2 , до попереднього стану (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101).

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 05.11.2024 № 402345583) Блоха Тетяна Сергіївна є власником нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м по АДРЕСА_2 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 21.01.2022, видавник: ТОВ «СТО ГІПАНІС»; рішення учасника, серія та номер: 1/2022, виданого 21.01.2022. видавник: ТОВ «СТО ГІПАНІС» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101). Зазначає, що із службової записки адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради від 23.09.2024 №38528/06.01-46/24-2 вбачається факт самовільного захоплення земельної ділянки, що належить до власності територіальної громади м. Миколаєва, орієнтовна площа якої складає 250,22 кв.м (інженерно-геодезичне вишукування щодо об`єкту по АДРЕСА_2 ). Згідно акту від 11.09.2024, за адресою: АДРЕСА_2 розміщено двоповерхова будівля літ.А-2, двоповерхова будівля літ.Б-2, навіс літ.В-1, огорожа літ. № 1. замощення Літ.І. За даними технічної інвентаризації об`єкту замовник технічної інвентаризації ТОВ «СТО ГІПАНІС» від 30.12.2021 у Реєстр будівельної діяльності внесено відомості про об`єкт: літ.А-2 пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м., літ. Б-2 шиномонтаж загальною площею 269.1 кв.м.літ.В-1 навіс, огорожа літ. № 1. замощення літ.І., довідка ТОВ «КОНС ТРУК ТИВ» від 30.12.2021 № 233-К. Технічний паспорт виготовлений ТОВ «КОНС ТРУК ТИВ» станом на 30. 12.2021. Вказує, що Миколаївська міська рада не приймала жодних рішень щодо надання іншим особам, у тому числі теперішньому власнику нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування загальною площею 250,22 кв.м права користування цією земельною ділянкою та права на забудову (реконструкцію) спірної земельної ділянки об`єктами нерухомого майна по вул. Одеське шосе, 92/3 у м. Миколаєві. Зазначає, що ОСОБА_1 без будь-яких прав на відповідну земельну ділянку комунальної власності, у тому числі без прав на її забудову (реконструкцію), без будь-яких дозвільних документів на здійснення будівництва здійснила реконструкцію нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування площею 250,22 кв.м по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101). Вказане свідчить про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпоряджанні на розсуд власника ділянки.

Разом з позовною заявою, Миколаївська міська рада надала до суду заяву про забезпечення позову від 25.12.2024 №24920/02.02.01-40/02/3/24 (вх.№239/24 від 08.01.2025).

В обґрунтування подання позовної заяви до Господарського суду Миколаївської області позивач зазначає, що нежитлова будівля пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м. по вул.Одеське шосе, 92/3 у м.Миколаєві належить фізичній особі ОСОБА_1 розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 та яка: - за цільовим призначенням: 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу; - категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; - вид використання: для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу. Вказує, що спірний об`єкт нерухомого майна використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, а тому даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

У відповідності до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022р. у справі № 904/1448/20.

Так, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 ст.2 Цивільного кодексу України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 ГПК України, ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 904/1083/18.

Так, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що нежитлова будівля пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м. по вул.Одеське шосе, 92/3 у м.Миколаєві належить фізичній особі Блоха Т.С. розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 та яка: - за цільовим призначенням: 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу; - категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; - вид використання: для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

Позивач стверджує, що нежитлова будівля пункт технічного обслуговування використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності та розміщена на земельній ділянці комунальної власності, тому на думку Миколаївської міської ради даний спір має розглядатись за правилами господарського судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 24 Цивільного Кодексу України, людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У відповідності до ст. 25, 26 Цивільного Кодексу України, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

У відповідності до ч.2 ст.50 Цивільного Кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 916/1261/18.

Отже, фізична особа без державної реєстрації як підприємець не може здійснювати підприємницьку діяльність, в тому числі пов`язану із використанням та розпорядженням об`єктом нерухомості.

У відповідності до ст.ст.1, 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Приписами ч. 9 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Таким чином, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Так, відповідач у даній справі - Блоха Тетяна Сергіївна є власником спірного нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, як фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, доказів протилежного матеріали справи не містять та не заперечується з боку позивача. При цьому, вказане нерухоме майно зареєстровано за Блохою Тетяною Сергіївною як за фізичною особою.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Блоха Тетяна Сергіївна була 03.04.2007 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності (номер запису: 25220000000029499).

27.04.2011 до реєстру було внесено запис про припинення суб`єкта господарювання (номер запису: 25220060006029499, підстава: власне рішення).

Таким чином, з 27.04.2011 Блоха Тетяна Сергіївна, за відсутності державної реєстрації як підприємця, не може здійснювати підприємницьку діяльність.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували обставину використання Блохою Тетяною Сергіївною нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності саме з метою здійснення нею підприємницької діяльності.

Твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації об?єктів дорожнього сервісу, не свідчить про те, що відповідач у даній справі фізична особа Блоха Тетяна Сергіївна використовує нерухоме майно на відповідній спірній земельній ділянці для здійснення підприємницької діяльності, оскільки жодних доказів на підтвердження даної обставини позивачем не надано, як і не надано доказів того, що таке майно може використовуватися лише з господарською метою.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що в даному випадку відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності, між сторонами відсутні господарські відносини, позивачем жодним чином не доведено факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а також відсутні у законі норми, що прямо передбачали б вирішення цього спору господарським судом.

Згідно п.1 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи викладене вище, дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У відповідності до вимог ч.6 ст.175 ГПК України, суд роз`яснює позивачеві, що заявлені вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

Отже, розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову здійснюється виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.

Тобто першочерговою у будь-якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову до суду.

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд відмовляє у відкритті провадження у справі з огляду на те, що подана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, відповідно заява про забезпечення позову також не підлягає розгляду в господарських судах.

Керуючись ст.136, 138, п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Миколаївської міської ради від 13.12.2024 №23733/02.02.01-40/02/3/24 (вх.№223/25 від 08.01.2025) до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.О. Семенчук