Рішення

від 10.01.2025 по справі 920/1326/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.01.2025м. СумиСправа № 920/1326/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи№ 920/1326/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» (41608, Сумська область, м. Конотоп, вул. Комунальна, буд. 1, код 35800585)

до відповідача: Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (40002, м. Суми, вул. Роменська, буд. 79/2, код юридичної особи: 31931024) в особі філії «Сумська дорожньо експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 28, код відокремленого підрозділу: 24023612)

про стягнення 254 446, 80 грн,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Сумська дорожньо експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь позивача заборгованість за Договором №1311 про надання послуг у розмірі 254 446, 80 грн; стягнути з відповідача понесені позивачем витрати у якості судового збору у розмірі 3 816, 70 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.11.2024 справу № 920/1326/24 розподілено для розгляду судді Джепі Ю.А.

Ухвалою суду від 07.11.2024 у справі № 920/1326/24 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/1326/24; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача подано до суду заяву б/н від 12.11.2024 (вх. №4870 від 12.11.2024), в якій зазначає, що выдповідно до статті 315 ГК України, до зазначених правовідносин варто застосовувати шестимісячний строк позовної давності та. враховуючи строки розрахунку протягом 30 днів з моменту підписання акту наданих послуг (п. 3.4. Договору), зазначений строк минув 16.06.2024. Просить застосувати строк позовної давності та повністю відмовити у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача подано до суду заперечення б/н від 20.11.2024 (вх. №3631 від 21.11.2024) на заяву відповідача, в яких заперечує проти заяви про застосування строку позовної давності та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Представником відповідача подано додаткові пояснення у справі б/н від 11.12.2024 (вх. №3917 від 12.12.2024).

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» та ДП «Сумський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Сумська дорожньо-експлуатаційна дільниця» укладено Договір № 1311 «Про надання послуг» від 13.11.2023 (далі Договір).

Відповідно п. 1.1 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» як Виконавець, прийняло на себе зобов`язання надати послуги спецтехніки. Замовник в свою чергу зобов`язується прийняти послуги та на підставі Акту виконаних робіт сплатити за виконану роботу.

Згідно з п. 3.2. Договору остаточна ціна договору складається із сукупності вартості всіх послуг, що будуть надані Виконавцем Замовнику та підтверджені підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (наданих послуг). Орієнтовна ціна цього договору становить 254 446, 8 грн з ПДВ. Замовник не зобов`язаний замовляти у Виконавця послуги на всю ціну договору, а замовити їх по мірі необхідності, виходячи із власних господарських потреб.

Відповідно п. 3.3. підставою для оплати наданих послуг є Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Згідно з п 3.4 Договору, замовник зобов`язується проводити оплату за надані послуги у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дня підписання обома Сторонами Акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

Отже, за цим договором, ТОВ «Бахмачгазбудсервіс» повинно надати послуги спецтехніки, а ДП «Сумський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» прийняти їх, про що підтвердженням повинен бути Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Відповідно до умов Договору та замовлень Замовника ТОВ «Бахмачгазбудсервіс» 16.11.2023 здійснило надання послуг, а саме:

- послуги з перевезення вільного ґрунту та будівельного сміття: на відстань 11 км перевезено 27 995 т/км на суму 235 158 грн. 00 коп (в. т.ч. ПДВ - 39 193 грн 00 коп). Вартість перевезення 1 т/км дорівнює 8 грн 40 коп (в т. ч. ПДВ);

- послуги з перевезення щебенево-піщаної суміші с. Степанівка - смт. Хотінь на відстань 38 км, перевезено 70,5 т .Всього перевезено 2679 т/км на суму 19 288 грн 80 коп (в т.ч. ПДВ 3 214, 80 грн Вартість перевезення 1 т/км 7,20 грн (в т. ч. ПДВ).

Відповідно Акту наданих послуг № 21 від 16.11.2023 Замовник надав послуги з перевезення, за які вартість робіт становить 254 446,80 грн.

Вказаним Актом встановлена сума оплати за виконану роботу, встановлено, що сторони претензій одна до одної не мають, Акт підписано обома сторонами.

Отже, як зазначено в Договорі, остаточна ціна складається із сукупності вартості всіх послуг, що надані Виконавцем Замовнику та підтверджена підписаними сторонами Актом наданих послуг. Замовник зобов`язується проводити оплату за надані послуги у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 30 календарних днів з дня підписання обома Сторонами Акту здачі- приймання виконаних робіт.

Станом на дату звернення до суду ДП «Сумський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» порушено строки оплати за надані послуги.

01.05.2024 ТОВ «Бахмачгазбудсервіс» було направлено вимогу-претензію про сплату заборгованості, на що не отримали відповіді або ж здійснення оплати, хоча відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що мається відмітка про вручення поштової кореспонденції, тобто вимоги-претензії від 01.05.2024.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав, та обов`язків.

Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 610 Цивільного кодексу України вказується, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підтягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив. якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у сірок, встановленні договором або законом.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з Дочірного підприємства «Сумський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії «Сумська дорожньо - експлуатаційна дільниця» заборгованості за Договором № 1311 про надання послуг від 13.11.2023 у розмірі 254 446,80 грн є обгрунтованими та доведеними матеріалами справи.

Щодо доводів відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходить з такого.

Представником відповідача подано до суду заяву б/н від 12.11.2024 (вх. №4870 від 12.11.2024) про застосування строку позовної давності, в якій зазначає, що відповідно до статті 315 Господарського кодексу України, до зазначених правовідносин (для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення) варто застосовувати шестимісячний строк позовної давності та, враховуючи строки розрахунку протягом 30 днів з моменту підписання акту наданих послуг (п. 3.4. Договору), зазначений строк минув 16.06.2024.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до положень ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на внутрішньому водному транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Згідно із ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У той же час, укладений між сторонами Договір № 1311 від 13.11.2023 визначений ними як договір про надання послуг, а не договір перевезення вантажу.

Зокрема, в укладеному сторонами Договорі № 1311 від 13.11.2023 та Акті наданих послуг №21 від 16.11.2023 відсутні дані про вантажовідправника і вантажоотримувача, не визначено обов`язку перевізника доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Також всупереч вимог чинного законодавства сторонами на підтвердження укладення саме договору перевезення вантажу не надано суду доказів складення перевізних документів (транспортної накладної, коносамента тощо) згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії «Сумська дорожньо-експлуатаційна дільниця» визначено згідно умов укладеного між сторонами договору замовником послуг спецтехніки, а ТОВ «Бахмачгазбудсервіс » - виконавцем надання послуг спецтехніки.

Згідно із ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав, та обов`язків.

Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 180 господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Чинним законодавством визначено сутність реалізації принципу свободи договору, який полягає в наступному:

право на укладення будь-якого виду договору, у тому числі й того, який не передбачено в цивільному законодавстві, але за умови його відповідності закріпленим загальним засадам цивільного законодавства, визначеним в Цивільному кодексу України;

право на взаємне врегулювання сторонами в договорі певного виду, визначеного цивільним законодавство мдоговірних правовідносин, які не передбачені у цьому виді договору або на врегулювання сторонами договірних правовідносин на власний розсуд шляхом укладення іншого виду договору, який не передбаченого цивільним законодавством.

право на вільний вибір контрагента, з яким є намір укласти договір та на визначення істотних умов такого договору з урахуванням норм Цивільного кодексу України, інших актів законодавств, а також забезпечення паритетної реалізації ними передбачених у договорі прав та обов`язків.

право сторін на поєднання в договорі положень декількох видів договорів, тобто укладення змішаного (комбінованого) договору.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у частині регулювання відносин між сторонами у питанні застосування позовної давності до вимог стосовно оплати, він є договором про надання послуг, оскільки ст. 315 Господарського кодексу України встановлюється шестимісячний строк саме для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, а сторонами договору не було узгоджено такий відповідний статус, й визначено як при укладенні, так й при виконанні договору саме як "замовника" та "отримувача" послуг, також не узгоджено, що предметом договору є саме й виключно перевезення (останне може бути складовою наданих послуг).

З укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки, які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в гл. 50 Цивільного кодексу України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Будь-яких доказів пропозицій змін чи певного тлумачення з моменту підписання до звернення до суду з даним позовом змісту укладеного Договору № 1311 від 13.11.2023 сторонами суду не надано.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується ще на римській максимі ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, з огляду на досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору на момент його укладення й відсутність заперечень протягом виконання.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Також судом враховано, що згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (зі змінами, внесеними відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача щодо застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд виснує, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Враховуючи задоволення позову, з огляду на положення ст. ст. 123, 129 ГПК України, на відповідача покладаються витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3 816, 70 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно із пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п`ята статті 126 ГПК України).

Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат представником позивача надано суду копії: договору про надання правової допомоги б/н від 18.10.2024; квитанції до прибуткового ордера № 12 від 04.11.2024 про сплату Адвокатському бюро «Кухта Володимир і Партнери» 10 000 грн.

Відповідно до наданих представником позивача письмових доказів розмір судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою складає 10 000,00 грн.

Пунктом 3.8. договору про надання правової допомоги б/н від 18.10.2024 передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт (або особа, якій доручено Клієнтом здійснити оплату правових послуг адвоката) зобов`язується виплатити Адвокату гонорар, який обумовлюється між сторонами та не підлягає розголошенню.

Суду додано копію квитанції до прибуткового ордера № 12 від 04.11.2024 про сплату Адвокатському бюро «Кухта Володимир і Партнери» 10 000 грн, підставою зазначено Договір про надання правової допомоги від 18.10.2024.

З огляду на зазначене вище суд зазначає, що витрати в сумі 10 000, 00 грн доведені позивачем, а тому мають бути йому компенсовані.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (40002, м. Суми, вул. Роменська, буд. 79/2, код юридичної особи: 31931024) в особі філії «Сумська дорожньо експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 28, код відокремленого підрозділу: 24023612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» (41608, Сумська область, м. Конотоп, вул. Комунальна, буд. 1, код 35800585) заборгованість за Договором №1311 про надання послуг у розмірі 254 446, 80 грн (двісті п`ятдесят чотири тисячі чотириста сорок шість гривень вісімдесят копійок), судовий збір в розмірі 3 816, 70 грн (три тисячі вісімсот шістнадцять гривень сімдесят копійок), а також 10 000 грн (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

СуддяЮ.А. Джепа