Рішення

від 09.01.2025 по справі 755/8294/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/8294/24

Провадження №: 2/755/5402/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, відшкодування завданої майнової та моральної шкоди посилаючись на те, що позивач є власником автомобіля марки «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 13 жовтня 2021 року. 13 грудня 2023 року в результаті збройної агресії російської федерації, а саме ракетного обстрілу м. Києва, який призвів до розльоту уламків, що призвело до подальшого займання автомобіля марки «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився біля 9-ти поверхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені обставини підтверджуються відповіддю Дніпровського РУ ГУ ДСНС України в м. Києві. Згідно звіту пошкодженого майна від 08 січня 2024 року № ЕД-10/111-24/51-АВ вартість матеріального збитку, завданого власнику майна становить 132 040,00 грн. Крім того, внаслідок збройної агресії Російської Федерації - ракетного обстрілу м. Києва в результаті чого було знищено автомобіль, позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає у значних триваючих душевних стражданнях, що викликані позбавленням звичного ритму життя; неможливістю користуватися належним йому на власності транспортним засобам та вести повноцінне життя; перебування у пригніченому стані. Тому, наявний факт порушення основоположних прав людини у Україні, через що йому завдано душевний невагомий біль, безперервні страждання через збройну агресію Російської Федерації і пошкодження майна, завдана моральна шкода становить 1 000 000 грн. Одночасно із цим просить суд встановити факт, що громадянин України ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок незаконної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В судове засіданні позивач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності позивача.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом розміщенням інформації на офіційному веб-сайті Дніпровського районного суду м. Києва.

У встановлений ухвалою строк представник відповідача Російської Федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Тому, суд розглянув справу у відсутність учасників справи, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Київ та є власником автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Судом встановлено, що 13 грудня 2023 року у період часу 03 год. 00 хв. до 03 год. 37 хв. Збройні сили РФ здійснили ракетний обстріл в порушення закону та звичаїв війни цивільних об`єктів м. Києва в результаті чого була знищена система відео спостереження, яка є майном КП «Інформатика» (код ЄДРПОУ 31024875) та інші цивільні об`єкти. Крім цього, внаслідок вказаного обстрілу постраждали наступні особи, зокрема ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з ЄРДР від 13.12.2023 року.

Згідно звіту про оцінку пошкодженого майна, від 08 січня 2024 року № ЕД-10/111-24/51-АВ вартість матеріального збитку, завданого власнику майна становить 132 040,00 грн.

Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» - суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст. 22 ЦК України, - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 наведеної статті).

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.97 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Відомим також є той факт, що 24.02.2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії РФ, що тривають з 20.02.2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення РФ до України 24.02.2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.74.

Приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом ураховується, що за приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Діями з боку Російської Федерації було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності позивачів. Тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є Російська Федерація.

Факти знищення майна позивачів та розмір заподіяної матеріальної шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації підтверджуються доказами, що містяться у матеріалах справи.

Сам факт збройної агресії Російської Федерації проти України є причиною виникнення обставин, що слугують підставою звернення позивачами до суду за захист свої порушених прав та свобод, як громадян України, оскільки останні внаслідок збройних дій понесли істотні збитки, які воліють відшкодувати.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд ураховує, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.75 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.75 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.

Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17, та інших, що згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України ураховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як кореспондують ч. 1, пункт 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Збройна агресія Російської Федерації завдала значущих збитків для України, для майна громадян України та іноземців, що постійно проживають на території України, а також безпосередньо майну позивачів уданій справі.

Збройна агресія Російської Федерації спричинила значні душевні страждання, зокрема позивачу, який через ракетний обстріл втратив майно, яке йому належало. Знищення майна завжди сприймається будь-якою людиною як значна душевна травма.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати моральної шкоди, у зв`язку із наявністю факту у його діях збройної агресії проти України, в результаті чого позивач позбавлений звичайного ритму життя, неможливістю користуватися належним йому транспортним засобом та вести повноцінне життя та перебування у пригніченому стані, що призвело до моральних страждань позивача.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини в цілому, суд дійшов висновку про доведеність заподіяння моральної шкоди позивачу через пошкодження його транспортного засобу, що підтверджується відповідними доказами, суд погоджується з доведенням причинно-наслідкового зв`язку між діями військ країни-агресора та фактом заподіяння моральної шкоди позивачу в частині, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн., що підлягає стягненню на користь позивача, що суд вважає достатньою сатисфакцією для позивача.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, виходячи з принципів верховенства права та справедливості судового рішення, що полягають у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню, шляхом стягнення з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 завданої майнової шкоди в розмірі 132 040,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн.

Що стосується вимоги позивача про встановлення факту суду зазначає наступне.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03.02.2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18.11.2020 року у справі № 554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25.11.2020 року у справі № 636/4087/19 (провадження № 61-13847св20), від 19.06.2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05.12.2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).

Враховуючи, що заявником не зазначено мети встановлення даного факту, суд вважає що в даному випадку ефективним способом захисту є стягнення матеріальної та моральної шкоди, а тому підстав для встановлення факту судом не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач згідно приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, з урахуванням приписів ст.141 ЦПК України, судовий збір стягується з відповідача на користь держави Україна у розмірі 3 320,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2-4, 16, 22, 368, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, відшкодування завданої майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 суму 132 040,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 суму 200 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь держави судовий збір у розмірі 3 320,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, ЄДРПОУ невідомий, адреса місцезнаходження: місто Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Суддя Н.О.Яровенко