Рішення

від 10.01.2025 по справі 200/8088/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2025 року Справа№200/8088/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі НОМЕР_2 , відповідач), про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.09.2023 року по 30.10.2024;

- зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.09.2023 року по 30.10.2024;

- визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 30.10.2024;

- зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 30.10.2024.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у відповідача та був звільнений відповідно до наказу №588-ОС від 15.09.2023. Однак на момент звільнення позивачу не було виплачено грошове забезпечення в повному обсязі. На виконання рішення суду від 07.06.2024 у справі №120/19102/23 відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення, виплата якого відбулась лише 30.10.2024, отже відповідачем затримано розрахунок при звільненні. Враховуючи те, що суми компенсації не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України, позивач просить зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення по день її фактичної виплати 30.10.2024 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2024 року відкрито провадження у справі № 200/8088/24 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

03 січня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що на виконання судового рішення по справі №120/19102/23 відповідачем фактично здійснено розрахунок 30.10.2024, тобто через рік після звільнення, у зв`язку із тим, що судом здійснювався розгляд справи за позовом ОСОБА_1 , який звернувся до суду тільки в кінці 2023 року. При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, тому стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення відповідач зазначив, що підстави, порядок та умови для виплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків не регламентовано вимогами спеціального законодавства з питань проходження військової служби та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №558 від 25.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №854/32306 23.07.2018, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню. Жодної бездіяльності з боку Військової частини НОМЕР_1 за фактичних обставин справи не може бути, оскільки виплата коштів спірного грошового забезпечення була проведена в повному обсязі після надходження до прикордонного загону рішень судів, які набрали законної сили. У зв`язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, у період з 29.01.2020 по 15.09.2023 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) №588-ОС від 15.09.2023 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2024 року у справі №120/19102/23, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 року:

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок його грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 та інших проведених йому в цей період виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, із врахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

30.10.2024 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2024 року у справі №120/19102/23 відповідачем виплачено на користь позивача перераховане грошового забезпечення у розмірі 328484,91 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4638 від 29.10.2024 року.

13.11.2024 року представник позивача звернувся до відповідача з запитом, зокрема, щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою частини грошового забезпечення, яке присуджене по справі 120/19102/23.

Листом від 18.11.2024 року №09/10189-24-Вх, позивачу надіслані лише довідка про розрахунок доплати грошового забезпечення згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2024 року у справі №120/19102/23, а також платіжні інструкції військової частини НОМЕР_1 №4638 від 29.10.2024 року та №4639 від 29.10.2024 року з реєстрами перерахувань на карткові рахунки.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

В разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено належного розміру грошового забезпечення, протиправність чого встановлена Вінницьким окружним адміністративним судом у рішенні від 07.06.2024 у справі №120/19102/23, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За обставин даної справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 30.10.2024 на виконання рішення суду у справі № 120/19102/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 16.09.2023 (з дня, наступного за датою звільнення) по 29.10.2024.

При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

За період з 16.09.2023 по 30.10.2024, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.

Таким чином, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.

Період шість місяців з 16.09.2023 по 16.03.2024 складає 183 календарні дні.

Середньоденну заробітну плату слід розраховувати шляхом ділення заробітної плати позивача за фактично відпрацьовані протягом липня та серпня 2023 року календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 02.01.2025 № 1 про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням позивача сума грошового забезпечення позивача за липень 2023 року складає 41737,00 грн, за серпень 2023 року складає 41737,00 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення за липень-серпень 2023 року складає 1346,35 грн (83474,00 грн/62 календарний день).

Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 1346,35 грн Х 183 дні = 246 382,05 грн.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 16.09.2023 по 16.03.2024 у розмірі 246 382,05 грн.

Щодо зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 30.10.2024.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»(далі - Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:

- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Частиною першою статті 7 Закону №2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2021 №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Аналіз ст. 1 Закону №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку свідчать про те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 18.07.2018 року у справі № 185/515/16-а.

Також, вказаної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 14.05.2019 у справі №804/2994/18, у якій вказано, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем було виплачено на користь позивача перераховане грошове забезпечення у розмірі 328484,91 грн.

Отже, оскільки грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Вказана правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата належного розміру грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.

Судом встановлено той факт, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушив його майнові права та інтереси, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Отже позивач, який мав правомірні очікування отримати в повному обсязі грошове забезпечення в належному розмірі, фактично його отримав лише на виконання рішення суду. Тому суд визнає порушеними і правомірні очікування позивача на своєчасне отримання належних йому сум.

Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу належного грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.

Суд враховує, що подібні правовідносини нинішній справі були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).

У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:

«24. У свою чергу питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.

25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».

Тобто, у цій справі судова палата дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

У даній справі відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду, проте як суб`єкт виконання цього рішення (відповідач) не здійснив розрахунок та виплату компенсації виду доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.

Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв`язку із неправомірними діями відповідача, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З матеріалів справи судом встановлено, що 30.10.2024 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2024 року у справі №120/19102/23 відповідачем виплачено на користь позивача перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 у розмірі 328484,91 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправне ненарахування та невиплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 15.09.2023 (з дати звільнення) по 30.10.2024 (дата фактичного розрахунку) та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2023 року по 16.03.2024 року.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 246 382 (двісті сорок шість тисяч триста вісімдесят дві) гривні 05 копійок.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 15.09.2023 року по 30.10.2024 року.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 15.09.2023 року по 30.10.2024 року.

6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судове рішення складено та підписано 10 січня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко