Рішення

від 10.01.2025 по справі 260/6018/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2025 року м. Ужгород№ 260/6018/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 24 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

2) зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період 01 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 24 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

3) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

4) зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в структурі державних органів, що забезпечують реалізацію державної політики в сферах цивільного захисту. Проте за період з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2019 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 24 серпня 2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/5589/23 на рахунок позивача було перераховано 67650,77 грн невиплаченої індексації грошового забезпечення. При цьому відповідач протиправно не нарахував та не виплатив середній заробіток за несвоєчасну виплату грошового забезпечення. Окрім того, вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

17 жовтня 2024 року відповідач подав до суду через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому підтвердив виплату на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі №260/5589/23 належну позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 01.09.2019 року у розмірі 84100,34 грн. Разом з тим, вважає неможливим застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України, оскільки проходження служби рядовим і начальницьким складом органів цивільного захисту регулюється спеціальними законами. Зауважує, що позивача звільнено зі служби цивільного захисту і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Отже, спір у цій справі про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж два роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч. 2 ст. 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підполковник служби цивільного захисту ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) проходив в службу в структурі державних органів, що забезпечують реалізацію державної політики в сферах цивільного захисту, зокрема в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (далі ГУ ДСНС України у Закарпатській області).

Так, наказом т.в.о. начальника ГУ ДСНС України у Закарпатській області (по особовому складу) від 01.11.2021 року №296 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби за пп. 3 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу у запас Збройних Сил та з 01 листопада 2021 року виключено зі списків особового складу ДСНС та всіх видів забезпечення.

Вважаючи протиправними дії ГУ ДСНС України у Закарпатській області щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні, а саме в частині невиплати в повному розмірі індексації його грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з позов до суду.

Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року №260/5589/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України у Закарпатській області щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2019 року. Зобов`язано ГУ ДСНС України у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 рік. Зобов`язано ГУ ДСНС України у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2019 року, відповідно до абзаців 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із застосуванням базового місяця - березень 2018 року.

На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 було нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 84100,34 грн, яку (з вирахуванням податків та зборів), яку 24 серпня 2024 року перераховано на картковий рахунок позивача, що підтверджується відомостями про зарахування коштів на банківський рахунок та не заперечується відповідачем.

З метою отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби цивільного захисту регламентується нормами 23 глави Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 №5403-VI (далі КЦЗ України).

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 101 КЦЗ України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно ст. 125 КЦЗ України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі Інструкція).

Відповідно до п. 3 розділу І Інструкції, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

П. 14 розділу І Інструкції передбачено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.

Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби (п. 9 розділу І Інструкції).

Нормами п. 13 розділу І Інструкції визначено, що грошове забезпечення, що належить особам рядового і начальницького складу і своєчасно їм не виплачено або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, упродовж якого особи рядового і начальницького складу мали право на нього.

Розділом XХVІІ Інструкції врегульовано питання виплати грошове забезпечення при звільненні зі служби цивільного захисту. Так, п. 1 зазначеного розділу встановлено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з органу управління (підрозділу), зокрема, тим, хто обіймав на день звільнення посади, виплата грошового забезпечення проводиться до дня здавання справ включно, при цьому на здавання справ надається не більше 10 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення.

Отже, грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу органів служби цивільного захисту підлягає виплаті у день виключення зі списків особового складу.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що станом на день виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 повного розрахунку проведено не було. Протиправність такої бездіяльності ГУ ДСНС України у Закарпатській області була встановлена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року №260/5589/23, а тому, згідно з положеннями ч. 4 ст. 78 КАС України, доказуванню не підлягає.

Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до ГУ ДСНС України у Закарпатській області відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Слід зазначити, що ні КЦЗ України, ні Інструкцією, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні посадових осіб органів цивільного захисту, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в органах цивільного захисту.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.

Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день звільнення позивача з військової служби) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352 - 19.07.2022, положення ст. 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352).

На необхідність застосування вказаного правового підходу звернула увагу також Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

Оскільки правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні, то момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення працівника.

В даному випадку позивача звільнено з військової служби 01 листопада 2021 року.

За таких обставин спірний період з 02 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, тоді як період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 дійшла правового висновку, що в подібних правовідносинах належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Враховуючи подібність правовідносин у даних справах, суд вважає за можливе застосувати вищенаведену правову позицію Верховного Суду і в спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).

Враховуючи відомості наявної в матеріалах справи довідки про розмір грошового забезпечення №10 від 15.06.2023, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 567,92 грн. (17321,60 + 17321,60 / 61).

Отже, розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у період з наступного дня після звільнення позивача (02 листопада 2021 року) по 18 липня 2022 року, розрахований у визначений Порядком №100 спосіб, становить 147659,20 грн (567,92 грн * 260 днів).

Однак виплачена на виконання судового рішення сума індексації грошового забезпечення є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.

При цьому в п. 73 постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, зазначено, що при визначенні розміру середнього заробітку у правовідносинах, передбачених ст. 117 КЗпП України, слід враховувати, серед іншого, також частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; та частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

З наданої відповідачем архівної відомості вбачається, що позивачу до виплати при звільненні нараховано 233841,60 грн. (з урахуванням податків та зборів) Несвоєчасно виплачена сума коштів за рішенням суду становить 84100,34 грн (з урахуванням податків та зборів). В сукупності загальний розмір виплат належних позивачу під час звільнення (що є предметом розгляду даної адміністративної справи) становить 317941,94 грн (233841,60 грн +84100,34 грн), що складає 100%.

Отже відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 84100,34 грн, у співвідношенні до загальної суми становить 26,45% (84100,34 грн х 100 / 317941,94 грн).

Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачені кошти від загальної суми за період з 02.11.2021 по 18.07.2022 становитиме 22244,54 грн. (84100,34 грн х 26,45%).

Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною та обґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму у справі №440/6856/22 та відповідно підлягає виплаті позивачу.

В свою чергу сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (тобто за 6 місяців) становить 105065,20 грн (567,92 грн * 185 днів).

Отже, загалом сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , за період з 02 листопада 2021 року по 19 січня 2023 року становить 127309,74 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача бути саме стягнути з відповідача розраховану судом суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Таким чином, позовні вимоги, що стосуються питання стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Стосовно позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі Порядок).

Відповідно до ст. 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Ст. 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в розумінні ст. 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до ст. 3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку.

Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.

Окрім того, Верховний Суд у поставові від 20.10.2022 року у справі №140/862/19 та ухвалі від 01.05.2024 року у справі №600/4650/23-а наголосив, що «з системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу».

Судом встановлено, що передбачена законодавством сума грошового забезпечення ОСОБА_1 у встановлені строки виплачена не була. З огляду на що суд вважає, що позивач має право на отримання передбаченої Законом №2050 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення, а саме: індексації, право на яку позивач набув у зв`язку із проходженням служби в органах цивільного захисту, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.

При цьому суд зазначає, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050 та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону №2050 не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050 і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою під час вирішення даного спору.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норми, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

3. Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2021 року по 19 січня 2023 року в розмірі 127309,74 грн (Сто двадцять сім тисяч триста дев`ять гривень 74 коп.).

4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 24 серпня 2024 року.

5. Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 24 серпня 2024 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін