Рішення

від 10.01.2025 по справі 320/39153/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2025 року місто Київ № 320/39153/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Донця В.А., розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області з позовом:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти заяву громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.

Підставами позову визначено необґрунтовану відмову в ухваленні відповідачем рішення про прийняття до розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивачем дотримано вимоги законодавства щодо подання такої заяви, зокрема подання її особисто.

Відповідач проти позову заперечив, вказуючи про розгляд звернення позивача від 17.08.2023 відповідно до Закону України "Про звернення громадян", роз`яснення позивачу під час її особистої явки до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 17.08.2023 процедури подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявність підстав для відмови в прийнятті її заяви в зв`язку з порушенням строку подання.

Позивачем подано відповідь на відзив, де вказано, що відповідачем не спростовані її твердження та аргументи, позивач подала письмове звернення 17.08.2023 з метою фіксації факту звернення до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та просила розглянути заяву.

Дослідивши докази, суд установив.

Згідно з паспортом громадянина серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою рф.

Позивачем до позовної заяви додано заяву анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.08.2023 про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками на підтвердження права на отримання відповідного статусу.

На підтвердження надіслання зазначених документів позивачем надано опис вкладення у цінний лист від 17.08.2023, відповідно до якого до якого до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направлено супровідний лист про направлення заяви шукача захисту ОСОБА_1 (2 аркуші) та копія заяви-анкети про визнання її біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту (67 аркушів). Також додано фіскальні чеки про надання відповідним поштовим відділенням послуг з надіслання рекомендованого поштового відправлення №0110400209294.

До відзиву відповідачем додано лист ОСОБА_1 від 17.08.2023 (вх. №Т-1619/6/8010-23 від 25.08.2023), в якому вона повідомляє про те, що 17.08.2023 особисто відвідала ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою подати заяву про надання статусу біженця, однак заяву не прийняли та не зареєстрували, не документували довідкою про звернення із захистом в Україні та не надали письмову відповідь-відмову у прийняті заяви, що є порушенням частини дванадцятої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". В листі зазначено додатком копію заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту.

Листом від 22.09.2023 №Т-1619/6/8010-23/8010.7.1.1/3388-23 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомило позивача про розгляд звернення від 17.08.2023 відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

У листі наведено норми законодавства України, якими врегульовано порядок подання шукачем притулку відповідної заяви, підстави для відмови в прийнятті такої заяви. Позивачу роз`яснено, що нею пропущено строки звернення з заявою про отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки вона перетнула Державний кордон України 23.02.2014 та вчиняла дій щодо звернення з відповідною заявою, а також порушила вимоги частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою не передбачено подання відповідної заяви поштовим чи електронним листом.

Позивача також повідомлено, що Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275- IX) у зв`язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони рф. Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. При цьому зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну "безпечною країною походження" та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (у редакції, чинні на час виникнення спірних відносин, Закон №3671-VI).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

За змістом частини дванадцятої статті 7 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Аналогічні положення передбачені пунктом 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 №649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, Правила №469).

З огляду на наведене правове регулювання, суд погоджується з доводами представника відповідача про необхідність подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особисто іноземцем. При цьому така вимога не може розцінюватись як формальна чи необґрунтована, оскільки під час подання заяви уповноважена посадова особа територіального органу ДМС України зобов`язана вчиняти відповідні дії, які потребують особистої присутності шукача притулку (провести дактилоскопію, за потреби направити особу на обстеження для встановлення віку).

У позовній заяві позивач указала, що намагалась подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особисто, з`явившись 17.08.2023 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, проте їй усно було відмовлено в прийняття такої заяви.

Згідно з листом позивача від 17.08.2023 (вх. №Т-1619/6/8010-23 від 25.08.2023), який відповідачем розглянуто як звернення, вона особисто з`явилася 17.08.2023 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з наміром подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте їй в усній формі було відмовлено в прийнятті такої заяви та вчиненні дій, передбачених частиною дванадцятою статті 7 Закону №3671-VI.

У листі відповідача від 22.09.2023 №Т-1619/6/8010-23/8010.7.1.1/3388-23 про наведену обставину не згадується.

Згідно з відзивом 17.08.2023 позивач звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у зв`язку з наміром бути визнаною біженцем в України або особою, яка потребує додаткового захисту, їй роз`яснено порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачений статтею 5 Закону №3671-VI. З огляду на повідомлення позивачем про те, що вона здійснила останній в`їзд до України 23.02.2014, після закінчення дозволеного строку перебування в Україні, не вчинила жодних дій для оформлення законного перебування на території України, відповідачем зроблено висновок про безпідставне проживання позивача на території України, відповідно позивач у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не зверталась, чим порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні.

Суд розцінює такі пояснення відповідача як визнання обставини особистого звернення ОСОБА_1 17.08.2023 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в прийнятті якої відповідачем було усно відмовлено з підстав недотримання вимог статтею 5 Закону №3671-VI, зокрема, заява подана позивачем з порушенням строку, оскільки після перетину Державного кордону України 23.02.2014 позивач не звернулась з відповідною заявою й лише після закінчення строку перебування в Україні подала заяву.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

За змістом наведеної норми, відповідач наділений дискреційними повноваженнями щодо ухвалення рішення про відмову в прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з таких підстав: заявник видає себе за іншу особу; якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про такі обставини сторони суд не повідомляли.

Як убачається зі змісту заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в ній зазначено про подання її саме ОСОБА_1 , на підтвердження особи додано паспорт серії НОМЕР_1 . Відповідно відсутні підстави стверджувати, що позивач видавала себе за іншу особу.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №3671-VI: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1); особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказала, що у 2013-2014 роках підтримала Революцію Гідності, ставши волонтером на Майдані, в січні 2014 року вступила до лав "Правого сектору", влітку 2014 "волонтерила" в АТО. За твердженням позивача, про її діяльність відомо спецслужбам рф, відповідно її повернення до країни походження призведе до кримінального переслідування за приналежність до "Правого сектору", який в рф визнано екстремістською організацією. Крім того, в заяві позивач стверджує про активну громадянську позицію на підтримку України після повномасштабного вторгнення рф у лютому 2022 року, що також призведе до кримінального переслідування в країні походження. На підтвердження зазначених обставин позивачем додано до заяви докази.

Суд констатує, що в заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту наведено умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Враховуючи встановлені обставини, суд доходить висновку про відсутність підстав для відмови в прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав, передбачених частиною шостою статті 5 Закону №3671-VI.

Судом установлено, що відповідач відмовився приймати заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яку вона намагалась особисто подати 17.08.2023, через порушення позивачем строку звернення з такою заявою.

На думку суду, порушення позивачем вимог частин першої, другої, п`ятої статті 5 Закону №3671-VI щодо обов`язку іноземця невідкладно звернутися до компетентного органу з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або до закінчення перебування на території України, коли відповідні умови встановлені пунктами 1 чи 13 статті 1 Закону №3671-VI виникли під час перебування іноземця на території України, мають бути з`ясовані після вирішення питання про прийняття відповідної заяви. Суд повторює, що частиною шостою статті 5 Закону №3671-VI не передбачено зазначених підстав для відмови в прийнятті заяви шукача притулку.

З наведених підстав відповідач не міг відмовити позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в зв`язку з запровадженням в Україні воєнного стану чи не віднесення УВКБ ООН України до безпечних країн походження та рекомендацію направляти шукачів притулку в безпечні країни. Зазначені підстави не передбачені частиною шостою статті 5 Закону №3671-VI для відмови в прийнятті заяви.

За висновком суду, чи становить позивач загрозу безпеці країни під час дії воєнного стану, чи буде безпечним її перебування в України в разі надання їй відповідного статусу та чи є достатньою підставою для відмови в надання статусу позивачу внаслідок пропущення строків звернення з заявою, мають вирішуватись після ухвалення рішення про прийняти до розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для ухвалення відповідачем рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вчинення інших дій встановлених частиною дванадцятою статті 7 Закону №3671-VI та пунктом 2.1 Правил №469, позаяк судом установлено особисте подання позивачем зазначеної заяви та відсутність підстав для відмови в її прийнятті.

За змістом статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту наділений повноваженнями приймати до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина перша), про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина п`ята), про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома).

Згідно з пунктом 2.2 Правила №469 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Відповідачем жодного рішення за наслідками особистого звернення позивача 17.08.2023 з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято не було.

Враховуючи встановлені обставини, проаналізоване правове регулювання суд доходить висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо неприйняття її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.08.2023 та неприйняття рішення за результатами розгляду такої заяви. Відповідно підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання відповідача ухвалити рішення щодо прийняття до розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за наслідками чого ухвалити відповідне рішення, передбачене Законом №3671-VI та Правилами №469: про оформлення або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи позовні вимоги в частині протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття до розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту суд ураховує власний висновок про необґрунтованість усіх тверджень відповідача щодо наявності підстав для відмови в прийнятті зазначеної заяви позивача. Водночас, під час розгляду адміністративної справи, судом не встановлено підстав для відмови в прийнятті заяви на підставі частини шостої статті 5 Закону №3671-VI.

З метою належного виконання рішення суду та задля забезпечення можливості реалізації своїх повноважень відповідачем суд вважає за необхідне встановити порядок виконання рішення, який полягає в зобов`язанні відповідача узгодити з позивачем місце, дату та час особистої явки позивача для реалізації відповідачем повноважень, передбачених частиною дванадцятою статті 7 Закону №3671-VI та пунктом 21 Правил №469.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, то позивачем суд вважає, що позивачем дотримано шестимісячного строк, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, про яку позивачу стало відомо 17.08.2023, водночас позов зареєстровано Київським окружним адміністративним судом 26.10.2023, тобто в межах шестимісячного строку.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI. Оскільки позов задоволено повністю, сторони не подали інших доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо не ухвалення рішення щодо прийняття до розгляду заяви від 17 серпня 2023 року ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ухвалити рішення щодо прийняття до розгляду заяви від 17 серпня 2023 року ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та ухвалити одне з рішень, передбачених статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (зі змінами) та розділом IV "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (зі змінами).

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Встановити порядок виконання рішення суду в частині зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ухвалити рішення про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17 серпня 2023 року - шляхом зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області узгодити, використовуючи усі відомі засоби зв`язку, з ОСОБА_1 місця, дати та часу її особистої явки для реалізації Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повноважень, передбачених частиною дванадцятою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (зі змінами) та пунктом 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (зі змінами).

Позивач - ОСОБА_1 (громадянка іноземної держави, паспорт серії НОМЕР_1 ; ідентифікаційний номер відсутній; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , БФ "Право на захист"; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; номер засобу зв`язку: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, 4-а).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.