Постанова

від 10.01.2025 по справі 460/9994/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9994/24 пров. № А/857/25427/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубок Сергія Миколайовича на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №460/9994/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Нор У.М., місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту- 19.09.2024),-

В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні з 26.11.2021 по 13.06.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;

зобов`язання відповідача провести перерахунок та доплату за період з 26.11.2021 по 13.06.2023 з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, визначених з урахуванням п. 4 постанови КМУ від30.08.2027 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткових мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідні тарифні коефіцієнти.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом у справі №460/9994/24 та відмовлено у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає, що ухвала є такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що предметом розгляду даної справи є порушення законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного позивачу при звільненні з служби грошового забезпечення (заробітної плати).

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні складає три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Вважає, що до позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли Позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.

Оскільки в липні 2024 року представник позивача письмово звернувся до Відповідача із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені Позивачу спірні суми грошового забезпечення та доплати такого грошового забезпечення, а відповідь отримав листом від 07.08.2024 року, яким Відповідач повідомив про нараховані за час служби суми грошового забезпечення в серпні 2024 року, тому відлік тримісячного строку звернення до суду для Позивача розпочався з серпня 2024 року.

Отже, позов поданий в межах тримісячного строку звернення до суду з моменту повідомлення Позивача про виплачені при звільненні суми.

Крім цього, апелянт зазначає, що предметом позовних вимог у даній справі є виплата Позивачу грошового забезпечення, право на отримання якого Позивач набув під час проходження служби з 26.11.2021 року, тобто спірні правовідносини виникли з 26.11.2021 року.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовую відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення визнавалися законом як правопорушення.

Тобто, визначаючи строки звернення до суду із заявленими позовними вимогами, застосовувати слід законодавство в редакції станом на 26.11.2021 року.

Відтак, Позивач має право звернутися до Суду із заявленими позовними вимогами урахуванням процесуальних строків станом на 26.11.2021 року без обмежені строку звернення до суду.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суд першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Ухвалою суду від 05.09.2024 р. позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску або ж доказів на підтвердження того, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. На обґрунтування зазначає, що про складові грошового забезпечення, яке нараховувалося та виплачувалося позивачу дізнався лише в серпні 2024 року після отримання відповіді на адвокатський запит. Вважає, що тримісячний строк обраховується з моменту одержання письмового повідомлення від відповідача.

Суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачеві з тих підстав, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду із даним позовом та доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Строки звернення до суду визначені статтею 122 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися зі заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що вказаний позов подано до суду 02.09.2024.

Як уже зазначалось вище, позивач просить зобов`язати відповідача провести перерахунок та доплату за період з 26.11.2021 по 13.06.2023 з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, визначених з урахуванням п. 4 постанови КМУ від30.08.2027 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткових мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідні тарифні коефіцієнти.

Водночас, з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2023 №118 (по стройовій частині) слідує, що позивач виключений зі списків особового складу частини та знятий зі всіх видів забезпечення з 13.06.2023.

З урахуванням наведених вище обставин справи, суд першої інстанції вірно висновував, що на момент звільнення позивача з військової служби, тобто 13.06.2023, ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежується трьома місяцями.

Відповідно оскільки позовну заяву подано 02.09.2024, тобто після закінчення трьох місячного строку з дати звільнення із служби, тому позивачем пропущений строк звернення до суду.

Що стосується доводів апелянта про те, що представник позивача отримав відповідь відповідача від 07.08.2024 року, якою Відповідач повідомив про нараховані за час служби суми грошового забезпечення в серпні 2024 року, тому відлік тримісячного строку звернення до суду розпочався з серпня 2024 року, то апеляційний суд зазначає наступне.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 02.09.2024, останній пропустив тримісячний строк звернення, встановлений КЗпП України.

Також суд першої інстанції правильно вказав, що не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на звернення, оскільки вказаний документ свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.

Фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позивач мав достатній час для реалізації права на звернення до суду у встановлені КАС України строки, при цьому матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом та позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.

Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.

Позивачем не наведено жодної обставини, яка підтверджена належними доказами, про наявність конкретних фактичних обставин, які можна визнати такими, що унеможливлювали звернення позивача до суду із вказаним позовом у встановлений Законом строк.

Відповідно до частин першої та другої статті 123КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, позовна заява підлягає поверненню позивачеві, якому слід роз`яснити, що згідно ч.8 ст.169 вищевказаного Кодексу, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви, ураховуючи пропуск встановленого законом строку звернення до суду з вищевказаними вимогами та відсутність обґрунтованих причин пропуску такого строку.

Водночас апеляційний суд зазначає, що повернення позовної заяви та надання позивачу права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до суду з такою позовною заявою, не є обмеженням доступу до суду, гарантованого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубок Сергія Миколайовича залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №460/9994/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін