Рішення

від 09.01.2025 по справі 640/17792/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року № 640/17792/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві, правонаступником якого є Оболонський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 21 лютого 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 376 661, 49 грн.

На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано за належністю до Київського окружного адміністративного суду

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про невжиття виконавцем жодних дій щодо реального виконання відповідного виконавчого документа, у зв`язку з чим у відповідача відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

За час розгляду справи відповідачем не надано суду відзиву або іншого документу, зі змісту якого було б можливим встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2010 року по справі №2-626/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованості у розмірі 136 548, 73 дол. США, 45 751, 45 гривень, штрафу за невиконання умов договору застави в розмірі 29 056, 80 гривень, суми сплаченого державного мита у розмірі 1700 гривень та витрати ітз у розмірі 420,00 гривень. Крім того, вказаним судовим рішенням звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки Cadillac, модель Escalade, тип легковий універсал, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.

На виконання вказаного вище судового рішення 12 травня 2010 року Оболонським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист №2-626, який АБ «Укргазбанк» було пред`явлено до примусового виконання до Оболонського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

За наслідками пред`явлення виконавчого листа №2-626 від 12 травня 2010 року державним виконавцем Оболонського ВДВС було відкрито виконавче провадження НОМЕР_4, про що, відповідно було винесено постанову від 10 січня 2017 року.

У вересні 2018 року до Оболонського ВДВС в межах виконавчого провадження НОМЕР_4 надійшла заява Банку про повернення виконавчого документа стягувану, у зв`язку із чим 06 вересня 2018 року державним виконавцем Величко Р.С. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

В той же час, як вбачається із тексту вказаної вище постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, постанова про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження виділяються в окреме провадження.

У зв`язку з наведеним, Оболонським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21 лютого 2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_5 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Оболонського ВДВС виконавчого збору у розмірі 376 661, 49 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до вимог якої виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів

Суд звертає увагу на те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваної постанови діяла редакція статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, а саме: підпункт 5 пункту 27 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VІІІ від 03.07.2018 визначає наступні зміни у Законі України «Про виконавче провадження» у статті 27: у частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінити словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Суть вказаних змін полягає саме у спростуванні залежності розміру виконавчого збору від фактично стягнутої суми та, як наслідок, обов`язкове винесення постанови про стягнення виконавчого збору у повному розмірі одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, тобто ще до проведення будь-яких виконавчих дій примусового характеру та незалежно від фактичного виконання рішення.

З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми, як вважає позивач.

Відтак, визначення державним виконавцем виконавчого збору з суми, що підлягала до примусового стягнення, є законним, таким, що узгоджується з положеннями норм Закону України «Про виконавче провадження» у їх редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов.

Відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У даному контексті суд звертає увагу на те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідача виконавчий збір з позивача стягнутий не був, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок, 2д; код ЄДРПОУ 35018577) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.