Рішення

від 08.01.2025 по справі 904/3892/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025м. ДніпроСправа № 904/3892/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Патласов О.М.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: Ткач В.Ф.;

від третьої особи-2: не з`явився,

дослідивши матеріали справи №904/3892/24

за позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазаряна 22"

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 ,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 ,

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазаряна 22" (далі - відповідач), у якій позивач просить суд визнати, що статут відповідача не відповідає рішенню №2 від 12.09.2021 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку (розташованого за адресою АДРЕСА_1 ), оформленого протоколом №1.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається із суми сплаченого судового збору у розмірі 3.028,00 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3892/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024.

Ухвалою від 06.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.10.2024.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 24.10.2024 надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. За текстом відзиву відповідач вказав, що попередній (орієнтовний) розмір витрат відповідача на оплату професійної правової допомоги складає 15.000,00 грн.

Через відділ документального забезпечення від позивача 30.09.2024 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд відмовити відповідачу у задоволенні відзиву і фактично підтримує заявлені позовні вимоги.

Через відділ документального забезпечення 01.10.2024 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

02.10.2024 через відділ документального забезпечення від фізичної особи, яка не була учасником справи ОСОБА_2 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою від 02.10.2024 розгляд заяви ОСОБА_2 відкладено та рекомендовано надати докази того, що дана фізична особа є співвласником в об`єднанні відповідача, строк підготовчого провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 30.10.2024.

ОСОБА_2 через відділ документального забезпечення 08.10.2024 надала для долучення до справи копії свідоцтва про право власності та витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Через відділ документального забезпечення 28.10.2024 від відповідача надійшли заперечення. Того ж дня, від відповідача надійшли заперечення проти вступу ОСОБА_2 до справи в якості третьої особи.

Ухвалою від 30.10.2024 до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці позивача залучено ОСОБА_2 (далі третя особа-1), підготовче засідання відкладено до 27.11.2024.

Через відділ документального забезпечення 05.11.2024 від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення щодо позову/відзиву.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 26.11.2024 надійшли додаткові пояснення спрямовані на вмотивування обраної правової позиції.

26.11.2024 через відділ документального забезпечення від фізичної особи, яка не була учасником справи ОСОБА_3 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи.

Ухвалою від 27.11.2024 ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 08.01.2025.

Через відділ документального забезпечення 07.01.2025 надійшли письмові пояснення третьої особи-2.

В судовому засіданні 08.01.2025 позивач та третя особа-1 відповідали на запитання суду, надавали пояснення у справі та наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник(и) відповідача та третя особа-2 (або представник(и) третьої особи-2) в судове засідання не з`явилися.

До початку судового розгляду відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників. Також суд врахував, що відповідач скористався правом на подачу відзиву та заперечень, долучив до справи докази, які вважав за потрібне.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач вважає, що під час проведення установчих зборів була порушена процедура їх проведення. Оскаржуваний протокол, на думку позивача, не відповідає положенням ч. 12 ст. 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зауважує, що обставини законності рішень ухвалених установчими зборами співвласниками вже були встановлені судом під час розгляду справ №201/6683/22 та №201/13971/23 та господарської справи №904/2494/24, у якій під сумнів позивач ставив інший пункт оскаржуваного рішення установчих зборів, оформленого протоколом №1.

Відповідач вважає, що статут об`єднання, затверджений оскаржуваним позивачем рішенням установчих зборів, відповідає положенням Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Стислий виклад позиції третьої особи-1

Третя особа-1 наголосила, що абзац, який процитовано позивачем у позові, дійсно відсутній у статуті відповідача, а тому позовні вимоги є такими, що мають бути судом задоволені.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: наявності/відсутності порушень прав позивача; ефективності обраного позивачем способу захисту; спроможності захистити права позивача у разі задоволення позовних вимог; правомірності заявлених позовних вимог.

На підставі відомостей, розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що державна реєстрація юридичної особи - відповідача була проведена 25.09.2021.

В якості установчого документа зазначено статут, затверджений протоколом №1 від 12.09.2021.

У пункті 2 протоколу №1 від 12.09.2021 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Лазаряна, будинок 22, міститься рішення, а саме установчі збори вирішили затвердити статут об`єднання у відповідності до Типового статуту ОСББ в редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №238 від 23.09.2015, зі змінами внесеними згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №67 від 03.04.2017.

Позивач до справи долучив списки співвласників багатоквартирного будинку, що 12.09.2021 брали участь в установчих зборах об`єднання відповідача.

До справи долучено статут об`єднання відповідача, затверджений установчими зборами відповідача (протокол №1 від 12.09.2021).

Як стверджує позивач, невідповідність статуту об`єднання відповідача рішенню установчих зборів, оформленого протоколом №1 від 12.09.2021, зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову є питання визнання того, що статут відповідача не відповідає рішенню №2 від 12.09.2021 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку (розташованого за адресою місто Дніпро, вулиця Лазаряна, будинок 22), оформленого протоколом №1.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів ст. 4 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та пункт 40 постанови ВП ВС від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а також самовстановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)). У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Тож, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності, в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: (1) визнання права; (2) визнання правочину недійсним; (3) припинення дії, яка порушує право; (4) відновлення становища, яке існувало до порушення; (5) примусове виконання обов`язку в натурі; (6) зміна правовідношення; (7) припинення правовідношення; (8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; (9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; (10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивач просить суд визнати, що статут відповідача не відповідає рішенню №2 від 12.09.2021 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку (розташованого за адресою місто Дніпро, вулиця Лазаряна, будинок 22), оформленого протоколом №1.

У пункті 2 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Лазаряна, будинок 22, оформленого протоколом №1 від 12.09.2021, вирішено затвердити статут об`єднання відповідно до типового статуту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №238 від 23.09.2015 із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №67 від 03.04.2017.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, проаналізувавши статут об`єднання відповідача, крім деяких редакційних змін, виявив відсутність в п. 8 розділу ІІІ статуту відповідача такого абзацу (який є в типовому статуті), а саме:

«Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів.

З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.».

Однака обраний позивачем спосіб захисту, а саме визнання невідповідності статуту об`єднання відповідача рішенню №2 від 12.09.2021 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку (розташованого за адресою місто Дніпро, вулиця Лазаряна, будинок 22), оформленого протоколом №1, фактично спрямований на встановлення юридичного факту, який не може бути предметом самостійного спору та розглядатись окремо в межах господарського судочинства. Встановлення факту можливе лише як складова оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості заявлених вимог. Тобто, обґрунтування юридичного факту в межах господарського судочинства має відбуватися в тексті позову, а не у його прохальній частині, оскільки визнання статуту відповідача таким, що відповідає/не відповідає рішенню установчих зборів не має наслідком визнання статуту недійсним, а отже обраний позивачем спосіб захисту не спроможний бути ефективним.

Таким чином, заявляючи вимогу про визнання невідповідності статуту об`єднання відповідача рішенню №2 від 12.09.2021 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку (розташованого за адресою місто Дніпро, вулиця Лазаряна, будинок 22), оформленого протоколом №1, позивач фактично ставить питання про встановлення юридичного факту, що виходить за межі компетенції господарського суду, адже у такому випадку він не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №911/3331/23 (п. 5.22).

У постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Відповідно до ч. 1 ст. 2 та ст. 20 ГПК України до повноважень господарських судів не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, які передбачають наявність спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Встановлення юридичних фактів можливе лише як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог у випадку наявності спору про право цивільне. Це відповідає загальним засадам процесуального права, які зобов`язують суд при вирішенні спору встановити всі обставини, що мають значення для справи, дати їм юридичну оцінку та здійснити оцінку доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).

Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц).

Однак, задоволення заявлених позивачем вимог не матимуть наслідком визнання статуту недійсним, а рішення суду не може бути виконане у порядку, передбаченому чинним законодавством.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.

Отже суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.

Таким чином спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, і суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати. Крім того, суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

Дослідивши фактичні обставини справи, господарський суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не спроможний бути ефективним для захисту права позивача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 10.01.2025.

Суддя С.А. Дупляк