Рішення

від 10.01.2025 по справі 910/4635/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.01.2025Справа № 910/4635/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/4635/24

За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія";

до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп";

про стягнення 156 800,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" страхове відшкодування в порядку суброгації у розмірі 156 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспортну за програмою "Економія" № 011/079/000727 від 26.04.2023 та внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди було сплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "CITROEN C-ELYSEE", державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому до позивача, відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/4635/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Від Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" подало до господарського суду відповідь на відзив Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп".

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.04.2023 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (далі також - позивач, cтрахувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нутрімед" (далі також - страховик) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту за програмою "Економія" №011/079/000727 (далі - договір), згідно з умовами якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом CITROEN C-ELYSEE, д.н. НОМЕР_2 , 2021 року випуску (далі також - застрахований ТЗ), у т.ч. і на випадок настання такого страхового випадку, як ДТП (п. 9.1. договору).

Відповідно до п. 12 договору, строк страхування з 28.04.2023 до 27.04.2024.

Страхова сума склала 430 000,00 грн (п. 10.3. договору).

Згідно з п. 16 договору, знос деталей при виплаті страхового відшкодування не враховується.

Пунктом 17 договору визначено, що вартість матеріального збитку встановлюється згідно з розцінками СТО.

Застрахований ТЗ, а саме CITROEN C-ELYSEE, д.н. НОМЕР_2 належить страхувальнику згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

25.09.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Нутрімед" Іванюк А.І. подає до позивача заяву-повідомлення (АВТОКАСКО), в якій зазначає про пошкодження застрахованого ТЗ в ДТП під час перебування у припаркованому стані в період з 21:15 години 22.09.2023 до 08:45 годин 23.09.2023 біля будинку по вул. Домбровського, 58А в м. Житомирі (відповідно до наданої у заяві схеми ДТП будинок по вул. Домбровського, 58А, розташований напроти будинку по пров. Будівельний, 2, де стояли інші припарковані автомобілі, які теж були пошкоджені внаслідок події).

Відповідно до відповіді (довідки) від НПУ (Національної поліції України), отриманої позивачем через базу даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, у ніч з 22.09.2023 на 23.09.2023 у м. Житомир по провулку Будівельний, 2 дійсно сталася ДТП за участю транспортних засобів:

- CITROEN C-ELYSEE, д.н. НОМЕР_2 (водій ОСОБА_1 );

- VOLKSWAGEN PASSAT, д.н. НОМЕР_4 (водій ОСОБА_2 );

- VOLKSWAGEN GOLF, д.н. НОМЕР_5 (водія ОСОБА_3 );

- MAZDA 3, д.н. НОМЕР_6 (водій ОСОБА_4 );

- FORD FIESTA, д.н. НОМЕР_7 (як зазначено в інформації - під керуванням ОСОБА_5 , який був розшуканий у термін від трьох до десяти діб, оскільки місце ДТП залишив).

Внаслідок зазначеної ДТП вказані транспортні зазнали механічних ушкоджень.

На ОСОБА_5 було складено протокол про адміністративне правопорушення ААД 607285.

29.09.2023 позивачем було здійснено огляд пошкодженого автомобіля CITROEN C-ELYSEE, д.н. НОМЕР_2 , про що складено акт огляду.

10.11.2023 страховик звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просив виплату страхового відшкодування здійснити на рахунок ТОВ "Союз Автомотів", де мав здійснюватися ремонт пошкодженого автомобіля.

Відповідно до рахунку-фактури №СА-АМ-09354 від 04.10.2023 ТОВ "Союз Автомотів" вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 229 936,68 грн.

За вирахуванням франшизи у розмірі 2150 грн (0,5% від страхової суми (п. 14 договору)) сума страхового відшкодування, яку позивач мав сплатити страховику склала 227 786,68 грн. (229936,68 грн - 2150 грн франшизи).

20.11.2023 було затвердженого страховий акт і цього ж дня сума страхового відшкодування у розмірі 227 786,68 грн, відповідно до заяви страховика, була сплачена на рахунок ТОВ "Союз Автомотів", де здійснювався ремонт пошкодженого автомобіля.

01.12.2023 позивачем направлено Приватному акціонерному товариству "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі також - відповідач) претензію (заяву) вих. №3837/03 на суму 227 786,68 грн.

05.02.2024 на адресу позивача від відповідача надійшов лист, в якому останній відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що постановою Богунського районного суду м. Житомира від 15.01.2024 провадження відносно ОСОБА_6 за ст. 122-4, 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказує, що відповідачем було безпідставно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки відсутність вини ОСОБА_6 не звільнило Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" від обов`язку виплати страхового відшкодування позивачеві.

Позивач зазначає, що неспростованим залишається те, що мав місце факт наїзду транспортного засобу FORD FIESTA, д.н. НОМЕР_7 на припаркований застрахований ТЗ.

При цьому позивач вказує, що вважається застрахованою відповідальність не тільки страхувальника але й інших осіб, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що у нього відсутній обов`язок виплатити страхове відшкодування, оскільки обов`язковою умовою для цього є наявність вини ОСОБА_5 у вчиненні ДТП.

Крім того, відповідач заперечує проти розрахунку розміру страхового відшкодування та зазначає, що позивачем здійснено вказаний розрахунок без врахування коефіцієнту фізичного зносу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 8, 9 Закону України "Про страхування", страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (стаття 25 Закону України "Про страхування").

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Щодо вини водія, який керував транспортним засобом "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , під час ДТП, котра відбулася у ніч з 22.09.2023 на 23.09.2023 в м. Житомир, суд зазначає наступне.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №686/10520/15, від 08.05.2018 у справі №922/2026/17, від 21.09.2018 у справі №910/19960/15).

За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме на сторони покладений обов`язок доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, враховуючи обставини настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, позивач повинен довести факт протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, розмір заподіяної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та настанням шкоди, а також відсутність вини особи, яка керувала автомобілем, цивільно-правова відповідальність якого застрахована позивачем.

В свою чергу відповідач має довести відсутність вини водія транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , у заподіянні шкоди та відсутність підстав для виплати страхового відшкодування.

Проте, непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18).

Для отримання страхової виплати за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18).

Не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, а встановлення в межах цивільно-правового спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, обставин спричинення пошкодження майна потерпілої сторони, а також наявності в діях особи, яка завдала відповідної шкоди, вини (умислу чи необережності), може оцінюватись господарським судом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 7 грудня 2023 року у справі № 914/607/23).

Отже, відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким водія транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , якого було б притягнуто до відповідальності за скоєння ДТП, не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України таке рішення є обов`язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.

Як встановлено судом, відповідно до відповіді (довідки) від Національної поліції України, отриманої позивачем через базу даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, у ніч з 22.09.2023 на 23.09.2023 у м. Житомир по провулку Будівельний, 2 дійсно сталася ДТП за участю транспортних засобів:

- CITROEN C-ELYSEE, д.н. НОМЕР_2 (водій ОСОБА_1 );

- VOLKSWAGEN PASSAT, д.н. НОМЕР_4 (водій ОСОБА_2 );

- VOLKSWAGEN GOLF, д.н. НОМЕР_5 (водія ОСОБА_3 );

- MAZDA 3, д.н. НОМЕР_6 (водій ОСОБА_4 );

- FORD FIESTA, д.н. НОМЕР_7 (як зазначено в інформації - під керуванням ОСОБА_5 , який був розшуканий у термін від трьох до десяти діб, оскільки місце ДТП залишив). Внаслідок зазначеної ДТП вказані транспортні зазнали механічних ушкоджень.

Як вбачається з зазначеної довідки видом ДТП є наїзд на транспортний засіб, що стоїть по ходу руху.

Також у довідці визначено порушником ОСОБА_6 .

Проте, постановою від 15.01.2024 Богунським районним судом м. Житомира провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за ст. 122-4, 124 КУпАП закрите у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Як встановлено у вказаній постанові, ОСОБА_6 , станом на момент вчинення ДТП не перебував за кермом транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , оскільки ключі від такого транспортного засобу останній віддав сусіду ОСОБА_7 .

Відповідач, у свою чергу, жодних доказів на підтвердження відсутності вини водія транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , у дорожньо-транспортній пригоді у матеріали справи не надав.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

З відповіді Національної поліції України вбачається, що власником транспортного засобу FORD FIESTA, д.н. НОМЕР_7 є ОСОБА_8 , а ОСОБА_5 є особою, яка має право на керування вказаним транспортним засобом.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Публічним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №ЕР-211752115.

Суд вказує, що фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована. У випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

Отже, права страховика у такому випадку захищені підпунктом "б" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії. (Постанова Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 733/1046/21).

При цьому суд вказує, що якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі ст. 396 Цивільного кодексу України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху. Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 335/2566/18).

Враховуючи встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується наявність вини водія автомобіля "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_7 , у скоєнні ДТП, що мала місце 12.10.2020 у ніч з 22.09.2023 на 23.09.2023 в м. Житомир.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Договором (полісом) №ЕР-211752115 передбачено, що франшиза становить 3 200,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 160 000,00 грн.

Положеннями статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, визначені полісом №ЕР-211752115 розміри лімітів відповідальності та франшизи, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу завдану шкоду в розмірі 156 800,00 грн.

Щодо твердження відповідача про необхідність застосування коефіцієнту фізичного зносу суд вказує наступне.

Як вказувалося вище, статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика) коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісного транспортного засобу, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;

5 років - для мототехніки.

Винятками стосовно використання зазначених вимог є:

а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);

б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини));

в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;

г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;

ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб CITROEN C-ELYSEE, д.н. НОМЕР_2 було випущено у 2021 році, тобто, станом на день ДТП, строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував 7 років та складав 2 роки, а відтак, при розрахунку страхового відшкодування, відсутні правові підстави для застосування коефіцієнту фізичного зносу, оскільки такий коефіцієнт складав 0,00.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано, зокрема, договір про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019, укладений між ним (далі - клієнт) та адвокатським бюро "Юхименко та партнери", додаткову угоду №4 від 21.05.2023 до вищевказаного договору, акт наданих послуг № 241 від 11.04.2024 на суму 10 500,00 грн, платіжне доручення № 162226156 від 12.04.2024 на суму 10 500,00 грн.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, враховуючи вищенаведене, оцінивши подані Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" докази на підтвердження понесених ним витрат та беручи до уваги заперечення, які подані Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", виходячи з обставин справи, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 8 000, 00 грн, такі витрати співрозмірні з виконаною роботою.

Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44, ідентифікаційний код 24175269) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, ідентифікаційний код 20602681) 156 800 (сто п`ятдесят шість тисяч вісімсот) грн 00 коп. страхового відшкодування, 8 000 (вісім тисяч) витрат на професійну правничу допомогу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко