Ухвала

від 06.01.2025 по справі 420/40624/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/40624/24

УХВАЛА

06 січня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди для військовослужбовців під час дії воєнного стану за період лікування, внаслідок поранення отриманого під час захисту Батьківщини та за період відпустки за станом здоров`я в разі отримання тяжкої травми за періоди з 16 грудня 2022 року по 15 січня 2023 та з 27 січня 2023 по 23 березня 2023 року в розмірі: 242 580,68 гривень;

зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду для військовослужбовців під час дії воєнного стану за період лікування та відпустки за станом здоров`я внаслідок тяжкого поранення отриманого під час захисту Батьківщини за період з 16 грудня 2022 року по 15 січня 2023 та з 27 січня 2023 по 23 березня 2023 року в розмірі: 242 580,68 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 , уклав контракт на проходження військової служби та зарахований до особового складу військової частини Національної гвардії України НОМЕР_1 . 14 січня 2022 року був відряджений в зону проведення ООС в м. Маріуполь, а саме на блокпост ЗС002 для виконання бойових завдань. 02 березня 2022 року отримав мінно-вибухову травму, внаслідок влучання пострілу танку в бетонну плиту на відстані 2 метра. 04 квітня 2022 року внаслідок стрибка з другого поверху п`ятиповерхівки за адресою: АДРЕСА_1 , отримав травмування спини. 10 квітня 2022 року, знаходячись на позиції за адресою АДРЕСА_2 , внаслідок влучання танку, позивача засипало уламками будівлі, військовослужбовці полку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » дістали позивача з під завалу, надали першу медичну допомогу та відправили на КСП «Титан». 17 квітня 2022 Позивач прибув на «Азовсталь» де в подальшому перебував на позиції. 16 квітня 2022 року командиром полку « ОСОБА_2 » було прийнято рішення про здачу в полон. З 16 травня 2022 року по 24 листопада 2022 року Позивач перебував в полоні в російській федерації. В полоні знаходився під постійними засобами фізичного впливу (киянки, дерев`яні палки, шокер), били по всьому тілу і не зупинялися до тих пір доки вважали за потрібним. Жодна медична допомога полоненим не надавалася. 24 листопада 2022 року Позивач був звільнений з полону. З 25 листопада 2022 року по 16 грудня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні в Державній установі «Головний медичний центр МВС України», що підтверджується відповідною випискою № 4990 від 16 грудня 2022 року. 16 грудня 2022 року пройшов ВЛК, відповідно до рішення якої Позивачу була надана відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів. З 17 грудня 2022 по 15 січня 2023 року Позивач перебував у відпустці за станом здоров`я. З 16 січня 2023 року повернувся до в/ч НОМЕР_1 НГУ. З 27 січня 2023 року по 10 лютого 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у ЛзП ТМО МВС України по Одеській області з діагнозом: наслідки мінно-вибухової травми (анамнестично березень, квітень 2022 року), ЗЧМТ, струс головного мозку, акубаротравми у вигляді цереброваскулярної недостатності, помірно вираженого ангіодистонічного, цефалгічного синдрому, хронічна двобічна нейросенсорна туговухість на обидва вуха, тощо. 14 лютого 2023 року повторно пройшов ВЛК, відповідно до рішення якої потребував реабілітації у МРЦ «Південний Буг», м.Хмільник Вінницької області на 21 календарний день. З 11 лютого 2023 року по 03 березня 2023 року перебував на реабілітації в МРЦ «Південний Буг», що підтверджується відповідною довідкою. Після перебування на реабілітації було рекомендовано продовжити лікування в умовах стаціонару. З 06 березня 2023 року по 23 березня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у ЛзП ТМО МВС України в Одеській області, що підтверджується відповідною випискою № 23/0480 від 23 березня 2023 року. 23 березня 2023 року після закінчення лікування пройшов ВЛК, відповідно до рішення якої встановлено причинний зв`язок травми Так, пов`язана із захистом Батьківщини та визнаний придатним для подальшого проходження військової служби. Ступінь тяжкості травми ВЛК не встановлювався. 26 травня 2023 року Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про проведення перерахунку та виплати додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я. Відповідно до листа від 02 серпня 2023 року ВЛК ДУ «Головний медичний центр МВС», при проведенні огляду ВЛК 16 грудня 2022 року у військовослужбовця були відсутні акти про нещасний випадок та Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), тому ступінь тяжкості не встановлювався. 08 вересня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 НГУ був складений акт про комісійне рішення щодо виплати додаткової винагороди ОСОБА_1 за результатами розгляду його рапорту. Відповідно до комісійного рішення військова частина вирішила, що підстави для виплати додаткової винагороди за період відпустки за станом здоров`я з 16 грудня 2022 по 15 січня 2023 року відсутні. По інших періодах остаточного рішення комісією прийнято не було через суперечності в медичних документах. Було зобов`язано Начальника медичної служби направити запит до ДУ «ТМО МВС України» стосовно інформації про перебування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини старшого солдата ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в період з 27 січня 2023 року по 10 лютого 2023 та з 06 березня 2023 по 23 березня 2023 року. По отриманню відповіді повторно розглянути питання щодо виплати додаткової винагороди. 27 лютого 2024 року було винесено комісійне рішення військової частини НОМЕР_1 НГУ № 220 згідно з яким ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті додаткової винагороди за всі періоди перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я. Листом від 28 травня 2024 року ДУ «ТМО МВС по Одеській області» повідомила, що ступень тяжкості поранень не встановлювався при огляді ВЛК 14 лютого 2023 року згідно проведення ВЛК на відповідний період. Тому для встановлення ступеня тяжкості травм ОСОБА_1 йому необхідно повторно пройти ВЛК. З 28 червня 2024 по 12 липня 2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України» з метою проведення обстеження та огляду ВЛК для встановлення ступеня тяжкості раніше отриманих травм (поранень) та визначення ступеня придатності до військової служби. 12 липня 2024 року Позивач пройшов огляд ВЛК, відповідно до Довідки № 329/4 наслідки мінно-вибухової травми (анамнестично березень, квітень 2022 року); закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, посттравматичний синдром, акубаротравма тощо, - ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. Відповідно до класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого Наказом МОЗ України від 04 липня 2007 р. № 370, відноситься до категорії тяжких травм. 01 серпня 2024 року відповідно до п.3. наказу №220 командира відповідача було припинено (розірвано) контракт про проходження громадянином України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення позивача. Також було зазначено, що: - щорічну основну відпустку за 2024 рік позивач не використав у кількості 18 днів; - відпустку як УБД не використав у кількості 56 календарних днів; - допомога на оздоровлення за 2024 рік виплачувалась; - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових умов за 2024 рік виплачувалась; - було вирішено виплатити компенсацію за невикористані 18 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; - було вирішено виплатити компенсацію за 56 календарних днів як УБД; - було вирішено виплатити одноразову грошову вихідну допомогу за 4 роки та премію за період 01 серпня 2024 року в розмірі 530% від посадового окладу. Також було зазначено час вислуги.

Позивач зазначає, що з 16 грудня 2022 року ОСОБА_1 були припинені виплати додаткової винагороди в повному обсязі, хоча він перебував на стаціонарному лікуванні, реабілітації в закладах охорони здоров`я та у відпустці за станом здоров`я у зв`язку з тяжкою травмою з 17.12.2022 року по 23.03.2023 року внаслідок лікування травм, отриманих під час захисту Батьківщини.

Позивач вказує, що заборгованість з додаткової винагороди складає: Грудень 2022 року 33871,00 гривень (66 129,03 гривень військової частиною сплачено); Січень 2023 року 34 516,13 гривень (за 15 днів відпустки за станом здоров`я та 5 днів перебування на стаціонарному лікуванні з 27.01.2023 по 31.01.2023 року, 30 000 гривень в/ч виплачено); Лютий 2023 року 100 000,00 гривень; Березень 2023 року 74193,55 гривень (за 23 дні перебування на лікуванні); Разом: 242 580,68 гривень.

Позивач зазначає, що до та під час знаходження у полоні отримав важкі травми. Психологічний та емоційний стан після травм істотно вплинув на можливість в повній мірі здійснювати звичайні дії в порівнянні зі станом до війни. Збір доказів по справі у необхідному обсязі та передача представнику для складання процесуальних документів виявилась для позивача складною процедурою, наслідком чого стало пропущення строку на звернення до суду.

Позивач просить суд визнати причини пропуску строку на звернення до суду поважними та поновити їх.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Згідно з п.2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає:

1. щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років);

2. щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія);

3. одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).

Отже, додаткова винагорода на період дії воєнного стану входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частинами першою-другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, в редакції від 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Суддею враховано, що позивач проходить військову службу, отримав поранення. Додатково, матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач неодноразово перебував на лікуванні після поранень, що також є поважною причиною пропуску строку.

Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 22 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, 2 червня 2022 року у справі № 757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/12913/21, від 4 серпня 2022 року у справі № 420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі № 360/4969/21.

Суддя зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

У рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Крім того, відповідно до абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту.

У свою чергу, в абзаці п`ятому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод; у правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 6 квітня 2022 року гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22: протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суддя визнає причини пропуску строку звернення до суду поважними та вважає за можливе поновити пропущений строк.

Суд вважає, що позовна заява відповідає вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.

Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви відповідно до ст. 169 КАС України, а також підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлені ст. 170 КАС України, - відсутні.

У позовній заяві позивач просить справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

Суд, дослідивши доводи клопотання, проаналізувавши докази у їх сукупності, відмовляє в задоволенні даного клопотання, з наступних підстав.

За приписами ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Враховуючи незначну складність справи, обсяг та характер наданих доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також ненадання позивачем/представником позивача доказів необхідності призначення розгляду справи у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, суд не вбачає підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а тому клопотання позивача/представника позивача задоволенню не підлягає.

Адміністративний позов відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на зазначене, перешкоди для прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі Сумським окружним адміністративним судом відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, а також те, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 12 КАС України), суд дійшов висновку розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно ч. 3,6-8 ст. 80 КАС України, про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд вважає за необхідне витребувати у Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України інформацію щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з з 16 грудня 2022 року по 15 січня 2023 та з 27 січня 2023 по 23 березня 2023 року та належним чином завірені документи, що стосуються спірних правовідносин у вказаний період, або повідомити суд про причини, за яких витребувані докази надати неможливо.

Керуючись ст.ст. 12, 80, 122, 160, 161, 171, 248, 257, 262 КАС України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду.

Прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та відкрити провадження у справі.

У задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відмовити.

Розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Визначити відповідачу строк для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Встановити строк для подання відповідачем відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив подається разом з доказами направлення копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Встановити строк для подання позивачем відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву. Відповідь на відзив подається з доказами направлення відповіді на відзив іншим учасникам справи.

Встановити строк для подання відповідачем заперечень на відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Заперечення подаються разом з доказами направлення заперечень на відповідь на відзив іншим учасникам справи.

Витребувати у Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України інформацію щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 16 грудня 2022 року по 15 січня 2023 та з 27 січня 2023 по 23 березня 2023 року та належним чином завірені документи, що стосуються спірних правовідносин у вказаний період, або повідомити суд про причини, за яких витребувані докази надати неможливо.

Витребувані докази надати суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

Веб-адреса сторінки Одеського окружного адміністративного суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Справа розглядатиметься Одеським окружним адміністративним судом, суддею одноособово, під головуванням судді Василяки Д.К.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д.К.Василяка