Рішення

від 07.01.2025 по справі 420/11070/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №420/11070/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» про скасування довідки та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» про скасування індивідуального акту, а саме довідки про невизнання інвалідом, зобов`язання встановити інвалідність у відповідності до стану здоров`я.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов обґрунтований позивачем тим, що на підставі статей 60-а графи II Розкладу хвороб його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. З метою встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності/визначення потреби в протезуванні позивач звернувся до КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи», яка надала свій висновок по зверненню, а саме він отримав довідку про невизнання інвалідом. Позивач вважає, що даний документ був прийнятий з порушенням вимог законодавства й неврахуванням його фактичного стану здоров`я, що стало підставною для звернення до суду.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає та вказує, що 02.10.2023 позивач був оглянутий обласною медико-соціальною експертною комісією №2 згідно направлення від 01.08.2023 на первинний огляд. Згідно направлення діагноз: «системний червоний вовчак, хронічний перебіг, активність І ст., з ураженням шкіри-ексудативна еритема та суглобів-артралгія». МСЕК за результатами огляду дійшла висновку, що підстав для визнання позивача особою з інвалідністю та встановлення групи інвалідності не має, про що видана відповідна довідка. Відповідач вважає, що приймаючи рішення про не визнання позивача особою з інвалідністю він діяв відповідно та у межах своїх повноважень згідно норм та положень законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно свідоцтва про хворобу від 13.04.2023 року №105 госпітальна військово-лікарська комісія терапевтичного профілю Військово-медичного клінічного центру Південного регіону за результатами медичного огляду ОСОБА_1 визначила діагноз: системний червоний вовчак, хронічний перебіг, активність І ст., з ураженням шкіри - ексудативна еритема та суглобів-артралгія, а також на підставі статей 60-а графи II Розкладу хвороб прийшла до висновку, що він непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.

ОСОБА_1 звернувся до Комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» з метою встановлення групи інвалідності.

02.10.2023 року «Обласна медико-соціальна експертна комісія №2» Комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» за результатами огляду ОСОБА_1 прийшла до висновку про відсутність підстав для встановлення групи інвалідності, про що видано довідку про невизнання інвалідом.

ОСОБА_1 не погодився з рішенням «Обласної медико-соціальної експертної комісії №2» та звернувся до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України».

За результатами розгляду медичної експертної справи з питань встановлення групи інвалідності Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» листом від 22.01.2024 року повідомила ОСОБА_1 , що на момент огляду підстав для встановлення групи інвалідності не було та в разі погіршення стану здоров`я рекомендовано звернутися до ЛКК лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я для оформлення направлення на МСЕК.

Вважаючи протиправним індивідуальний акту, а саме довідку про невизнання інвалідом, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз. 4, 8 ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Згідно з положеннями п. 3, 17, 27 «Положення про медико-соціальну експертизу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.

До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Відповідно до п. 11 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.2009 року №1317, ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Пенсійного фонду України після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Згідно з п. 1.10, 2.1, 2.2, 2.5 «Інструкції про встановлення груп інвалідності», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 року №561, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

До основних видів порушення функцій організму людини, які визначаються медико-соціальною експертизою, належать: порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення, мови, емоцій, волі); порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, больової, температурної та інших видів чутливості); порушення статодинамічних функцій (голови, тулуба, кінцівок, рухливих функцій, статики, координації руху); порушення функції кровообігу, дихання, травлення, виділення, обміну речовин та енергії, внутрішньої секреції, імунітету тощо; мовні порушення (не обумовлені психічними розладами), порушення голосоутворення, форми мови - порушення усної (ринолалія, дизартрія, заїкання, алалія, афазія) та письмової (дисграфія, дислексія), вербальної та невербальної мови; порушення, які викликають спотворення (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, які призводять до зовнішнього спотворення, аномальні дефекти травного, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тулуба).

Критерії життєдіяльності людини - це здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності. Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.

Здатність до орієнтації - можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух (за умови нормального стану психічної діяльності та мови).

Параметри оцінки - можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується, і в різних умовах (наявність або відсутність перешкод, знайомство з обстановкою), розрізняти звуки та усну мову (слухова орієнтація) за відсутності або наявності перешкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами (письмо, невербальні форми); необхідність використання технічних засобів для орієнтації та допомоги інших осіб у різних видах повсякденної діяльності (у побуті, навчанні, на виробництві).

Здатність до спілкування (комунікативна здатність) - можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв`язки (порушення спілкування, пов`язані з розладом психічної діяльності, тут не розглядаються).

Основним засобом комунікації є усна мова, допоміжним - читання, письмо, невербальна мова (жестова, знакова). Параметри оцінки - характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допомозі інших осіб у процесі навчання та трудової діяльності.

Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).

Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II або III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Отже, вказані нормативні акти регламентують, що діагноз щодо стану здоров`я встановлюються медичними закладами, в яких особи проходять чи перебувають на лікуванні, в свою чергу МСЕК діагнози не визначає, а встановлює групу інвалідності на підставі медичних діагнозів інших закладів охорони здоров`я.

Відповідач вказує, що діагноз, який визначено позивачу, не надає підстав для встановлення йому І, II або III групи інвалідності.

Як встановлено комісією МСЕК, медичні документи, які були наданні позивачем, не свідчать та не підтверджують стійкого порушення функцій організму, обумовленого захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності для встановлення групи інвалідності, та за результатами огляду відсутні виражені порушення функцій організму, що призводять до обмеження здатності до трудової діяльності та інших категорій життєдіяльності.

Суд зазначає, що фактично звернення позивача до суду з даним позовом направлено на вирішення питання щодо надання йому відповідної групи інвалідності.

Надаючи оцінку вказаному Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, від 17 грудня 2018 року у справі №819/3211/15, від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 30 листопада 2020 року у справі №200/14695/19-а, від 30 квітня 2021 року у справі №160/12235/19 висловив правову позицію, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів «Інструкції про встановлення груп інвалідності», «Положення про медико-соціальну експертизу» та «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності».

При цьому, в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №200/14695/19-а Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вищевикладених правових висновків.

З огляду на зазначене, суд констатує, що у даній справі відсутні підстави для здійснення власної оцінки прийняття відповідачем висновку щодо відсутності підстав для встановлення позивачу групи інвалідності, оскільки це є дискреційним повноваженням МСЕК.

Разом з цим, позивачем не оскаржується процедура прийняття відповідачем відповідного рішення, а судом в рамках розгляду даної справи не встановлено порушення відповідачем процедури прийняття висновку про відсутність підстав для встановлення групи інвалідності, про що видано довідку про невизнання інвалідом, на підставі приписів «Інструкції про встановлення груп інвалідності», «Положення про медико-соціальну експертизу» та «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності».

Отже, позивачем не доведено факту вчинення з боку відповідача порушення його прав, свобод та інтересів.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави визнавати протиправним та скасовувати індивідуальний акт відповідача, а саме довідку про невизнання позивача інвалідом, та відповідно зобов`язувати його встановити інвалідність у відповідності до стану здоров`я.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).

Конституційний Суд України, надаючи тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в своєму Рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №826/4406/16 та від 29.06.2021 року у справі №1/380/2019/000578.

З урахуванням зазначеного, якщо право позивача порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

В даному ж випадку під час розгляду справи суд не встановив порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами, адже згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» (вул. Чорноморського козацтва, буд. 40, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 03321555) про скасування індивідуального акту, а саме довідки про невизнання інвалідом, зобов`язання встановити інвалідність у відповідності до стану здоров`я - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЛеонід СВИДА