Рішення

від 08.01.2025 по справі 420/36632/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/36632/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 28.10.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 28.10.2024 у сумі 102 973 гривні 13 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Зазначає, що остаточний розрахунок із позивачем при звільненні відповідач здійснив лише 28.10.2024.

Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 02.08.2021 по 28.10.2024.

Відповідач надав відзив, в якому вказав, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі №420/15328/23 військовою частиною НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача 22.03.2024 виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2021 по 02.02.2022 у загальній сумі 68 259,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 21.03.2024 № 1750.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та з 01.08.2021 позивача виключено зі списків особового складу.

29.10.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 у справі №200/1617/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.03.2019 у загальній сумі 118490,52 грн., що підтверджується банківською випискою та не заперечується сторонами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами першою та четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі № 420/8518/23, встановлено, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок.

Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 24374,68 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 28.10.2024, що підтверджено банківською випискою та не заперечується сторонами.

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

Відповідно до статті116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.

Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 01.08.2021, остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу проведено 29.10.2024.

Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.

Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Стосовно періодів, за які необхідно нарахувати середній заробіток, суд зазначає наступне.

Починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22 спірний період нарахування середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 02.08.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 29.10.2024.

Стосовно періоду з 02.08.2021 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП (станом на період з 02.08.2021 по 18.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, до 18.07.2022, законодавство передбачало обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статті 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.

Позивачу на день виключення зі списків особового складу було перераховано та виплачено 234 717,29 грн.

Враховуючи те, що згідно з платіжними інструкціями наданими відповідачем на виконання судових рішень позивачу було виплачено 88 946,81 грн., 118 490,52 грн., 123 993,58 грн., загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення складала 566 148,20 грн. (234 717,29 + 88 946,81 + 118 490,52 + 123 993,58)

Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів виплачених на підставі судових рішень до загальної суми виплата, що мала бути виплачена на день звільнення розраховується наступним чином:

331 430,91 грн. х 100 / 566 148,20 грн. = 58,54 %.

Згідно з довідкою про доходи позивача, середньоденна заробітна плата позивача, яка визначена у відповідності до п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, розраховується наступним чином: 14119,10 грн. (заробітна плата за червень 2021 року) + 13992,30 грн. (заробітна плата за липень 2021 року) = 28111,40 грн./61 (кількість робочих днів червень липень 2021 року) = 460,84 грн.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції станом на період з 02.08.2021 по 18.07.2022) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 02.08.2021 по 18.07.2022 становить 350 календарних днів.

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 02.08.2021 по 18.07.2022 наступним чином:

350 х 460,84 грн. = 161 294 грн. х 58,54 % = 94421,51 грн., що становить 58,54 % суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу, а саме 02.08.2021.

Період стягнення з 19.07.2022 по 29.10.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.

Схожого висновку дійшов П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20.02.2024 у справі № 420/28960/23.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 календарних дня.

Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача складає 460,84 грн., суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 наступним чином:

184 х 460,84 грн. = 84794,56 грн.

З огляду на викладене, загальна сума середнього заробітку за період з 02.08.2021 по 19.01.2023 складає 179 216,07 грн. (84794,56 грн. + 94421,51 грн.).

У пункті 35 постанови від 14.11.2024 у справі № 420/6591/23 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність встановлювати чи вже було застосовано принцип пропорційності під час обрахування таких сум, перевіряти аргументи відповідача щодо подвійного стягнення з нього спірних сум, встановлювати межі періоду, за який компенсація була сплачена, та досліджувати докази, що це підтверджують.

З урахуванням вказаного висновку Верховного Суду, суд вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає нарахуванню і виплаті на користь позивача, у зв`язку з тим, що відповідачем вже виплачувався середній заробіток, зокрема, на виконання судового рішення по справі № 420/15328/23 у розмірі 68259,62 грн.

З огляду на викладене, нарахуванню і виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за період з 02.08.2021 по 19.01.2023 у загальній сумі 110 956,45 грн. (179 216,07 - 68259,62)

Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та їх задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 19.01.2023 включно у розмірі 110 956,45 грн.; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 19.01.2023 включно у розмірі 110 956,45 грн.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 77-79, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (Поштова адреса: АДРЕСА_1 ; Місце реєстрації (перебування): АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; Юридична адреса: АДРЕСА_3 ; Фактична адреса: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 19.01.2023 включно у розмірі 110 956,45 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 по 19.01.2023 включно у розмірі 110 956,45 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.01.2025.

Суддя Олександр ХУРСА