Рішення

від 10.01.2025 по справі 910/13114/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.01.2025Справа № 910/13114/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Реддіто" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 17; ідентифікаційний код 40163602)

до Приватного акціонерного товариства "Мостобудівне управління-3" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 5Б, кв. 88, ідентифікаційний код 40163602)

про стягнення 398 559,40 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Реддіто" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Мостобудівне управління-3" про стягнення заборгованості за договором № 05/0222-ФД від 08.02.2022 про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 398 559,40 грн, з яких: 340 000,00 грн основного боргу, 40 361,04 грн інфляційних втрат та 18 198,36 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Реддіто" (далі - позикодавець/позивач) та Приватним акціонерним товариством "Мостобудівне управління-3" (далі - позичальник/відповідач) було укладено договір № 05/0222-ФД про надання поворотної фінансової допомоги (далі - договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позичальник приймає її та зобов`язується повернути поворотну у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору безвідсоткова поворотна фінансова допомога (далі - фінансова допомога) - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (згідно "Податкового Кодексу України").

У розділі 2 договору сторонами узгоджено суму, порядок надання та повернення допомоги, зокрема:

Безвідсоткова поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 600 000 грн 00 коп., без ПДВ (п. 2.1.);

Фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі (плата за користування грошовими коштами не стягується) (п. 2.3.);

Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31 грудня 2022 року (2.6.);

Позикодавець має право вимагати дострокове повернення наданої фінансової допомоги, письмово попередивши про це позичальника за 15 (п`ятнадцять) робочих днів (п. 2.7.);

Позичальник має право достроково повернути отриману фінансову допомогу від позикодавця (п. 2.8.).

У п. 3.1. договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України.

Даний договір, відповідно до п. 6.1. набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до " 31" грудня 2022 року включно, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору.

Згідно з умовами п. 6.2. договору строк, визначений у п. 2.7. даного договору, може бути продовжено за домовленістю сторін, що оформлюється шляхом підписання сторонами додаткової угоди до даного договору.

Договір може вважатись пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за один місяць до закінчення строку дії даного договору сторони не заявили, у письмовій формі, про його розірвання (п. 6.3. договору).

За доводами позивача ТОВ «Будівельна компанія Реддіто» як позикодавець належним чином виконав свій обов`язок за договором та надав відповідачу поворотну фінансову допомогу у сумі 600 000,00 грн, що підтверджується платіжним доручення №663 від 08.02.2022, із призначенням платежу: «Надання поворотної безвідсоткової фіндопомоги зг дог № 05/0222-ФД від 08.02.2022 р. Без ПДВ..»

Водночас, позивач зазначає, що відповідачем було частково повернуто на рахунок ТОВ «Будівельна компанія Реддіто» поворотну фінансову допомогу за договором № 05/0222-ФД від 08.02.2022 , а саме, згідно з Інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 321 від 03.01.2024 року, з призначенням платежу: «Повернення матеріальної допомоги згідно договору №05/0222-ФД від 08.02.2022р.» у сумі 260 000,00 грн.

24.09.2024 відправив на адресу відповідача претензію №01/09-24 від 01.09.2024 про повернення суми поворотної фінансової допомоги у розмірі 600 000,00 грн по договору № 045/0222-ФД від 08.02.2022.

Таким чином, позивач зазначає, що в порушення умов вищевказаного договору, відповідачем не було повернуто всю суму поворотної фінансової допомоги за договором поворотної фінансової допомоги № 05/0222-ФД від 08.02.2022, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі у сумі 340 000,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача 340 000,00 грн основного боргу, 40 361,04 грн інфляційних втрат та 18 198,36 грн трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина перша статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу у сумі 600 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №663 від 08.02.2022, із призначенням платежу: «Надання поворотної безвідсоткової фіндопомоги зг дог № 05/0222-ФД від 08.02.2022 р. Без ПДВ..».

Отже, в силу ст. 11, 509 ЦК України між позивачем та відповідачем виникли цивільні права і обов`язки (зобов`язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем було частково повернуто на рахунок позивача поворотну фінансову допомогу за договором № 05/0222-ФД від 08.02.2022 р., а саме, згідно Інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 321 від 03.01.2024 року, з призначенням платежу: «Повернення матеріальної допомоги згідно договору №05/0222-ФД від 08.02.2022р..» у сумі 260 000,00 грн.

Водночас, докази повернення решти грошових котів на виконання умов договору № 05/0222-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 08.02.2022 у матеріалах справи відсутні.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем грошових коштів, отриманих за договором № 05/0222-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 08.02.2022 у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 340 000,00 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 40 361,04 грн інфляційних втрат та 18 198,36 грн трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Мостобудівне управління-3" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 5Б, кв. 88, ідентифікаційний код 40163602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Реддіто" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 17; ідентифікаційний код 40163602) основний борг у розмірі 340 000 (триста сорок тисяч) грн 00 коп., 40 361 (сорок тисяч триста шістдесят одна) грн 04 коп. інфляційних втрат, 18 198 (вісімнадцять тисяч сто дев`яносто вісім) грн 36 коп 3% річних та судовий збір у розмірі 5 978 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн 39 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.01.2025

Суддя І.О. Андреїшина