Ухвала

від 06.01.2025 по справі 335/9353/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/9353/24 4-с/335/8/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Романько О.О., за участю секретаря судового засідання Корсунової Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 поданою через представника ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати з акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся через свого представника Рец О.П. зі скаргою на рішення (дії) державного виконавця. В обґрунтування скарги зазначає, що відповідно до судового наказу про стягнення з акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» в тому числі з рахунків його відокремленого структурного підрозділу Придніпровське виробниче управління ПАТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 473 534 грн., 58 коп. (без урахування податків та зборів), з яких: за посадою начальника відділу інформаційних технологій підрозділу підпорядкування генерального директора акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» - 410 595 грн., 88 коп. та за посадою керівника групи локально-обчислювальних мереж та комп`ютерних систем відділу інформаційних технологій підрозділу підпорядкування генерального директора акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» сумісництвом - 62 938 грн., 70 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн..

Даний судовий наказ було подано до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 19.11.2024 року на адресу ОСОБА_1 надійшли постанови Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по виконавчому провадженню № НОМЕР_1. Так, 08.11.2024 року заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світланою Миколаївною було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1. Також, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження було направлено постанову від 08.11.2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій за ВП НОМЕР_1. Так, відповідно до вказаної постанови зупинення вчинення виконавчих дій виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 було зупинене згідно пункту 12 частини 1 статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» (підстава Наказ Фонду державного майна України від 04.01.2021 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році»). Однак, детально ознайомившись з постановою заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 08.11.2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового наказу по справі № 335/9353/24 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 28.10.2024 року, вважають її незаконною та такою, що порушують права ОСОБА_1 та підлягає скасуванню.

Вважають, що у спірних відносинах втручання держави у право на працю та право на мирне володіння майном здійснюється: з відвертим порушенням принципу верховенства права; є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм можливості не виконувати будь-які рішення суду, навіть ті, що не пов`язанні безпосередньо із грошовими виплатами (рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника). На думку представника стягувача, вказані обставини не були враховані виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов про зупинення виконавчих дій. В спірних відносинах усуненням порушення є зобов`язання виконавця скасувати незаконні постанови, що матиме наслідком відновлення виконавчих дій аж до повного виконання рішення.

Крім того, звертають увагу суду, що питання законності зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні стосовно АТ «ЗАлК» з мотивів включення пакету його акцій до об`єктів, що підлягають приватизації, вже було предметом судового дослідження та знайшло оцінку в судовому рішенні, яке набрало законної сили.

Просили поновити строк на звернення до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя зі скаргою на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 08.11.2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № НОМЕР_1. Визнати неправомірною постанову заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 08.11.2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № НОМЕР_1. Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови від 08.11.2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № НОМЕР_1. Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавче провадження ВП № НОМЕР_1.

02.12.2024 представником Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хрипливою Ю.М. надала письмовий відзив на скаргу, в якому зазначила про правомірність прийнятих рішень Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та просила відмовити у задоволенні скарги стягувача. Зазначили про обов`язковість зупинення вичконавчого провадження за встановлених обставин.

06.01.2025 представник скаржника адвокат Волошина Є.В. в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд скарги за її відсутності та скаржника, повністю підтримали скаргу за наведених у ній обставин, просила її задовольнити.

Представник державного виконавця в судове засідання не з`явилася, про час і місце його проведення були повідомлені належним чином, у своєму відзиві просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Представник стягувача був повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надали.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що судовим наказом Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27.08.2024, вимоги ОСОБА_1 до АТ «ЗАлК» задоволені повністю. Стягнуто з акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» в тому числі з рахунків його відокремленого структурного підрозділу Придніпровське виробниче управління ПАТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 473 534 грн., 58 коп. (без урахування податків та зборів), з яких: за посадою начальника відділу інформаційних технологій підрозділу підпорядкування генерального директора акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» - 410 595 грн., 88 коп. та за посадою керівника групи локально-обчислювальних мереж та комп`ютерних систем відділу інформаційних технологій підрозділу підпорядкування генерального директора акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» сумісництвом - 62 938 грн., 70 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн..

Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (69032, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 15, код ЄДРПОУ 00194122), на користь держави судовий збір у розмірі 302 (триста дві) гривні 80 копійок.

28.10.2024 судовий наказ судом видано стягувачу.

Даний судовий наказ було подано до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

19.11.2024 року на адресу ОСОБА_1 надійшли постанови Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по виконавчому провадженню № НОМЕР_1.

08.11.2024 року заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світланою Миколаївною було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1. Також, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження також було направлено постанову від 08.11.2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій за ВП НОМЕР_1. Відповідно до вказаної постанови зупинення вчинення виконавчих дій виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 було зупинене згідно пункту 12 частини 1 статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» (підстава Наказ Фонду державного майна України від 04.01.2021 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році»).

Разом з тим, у своєму відзиві на скаргу державний виконавець посилалася також на застосування нею наказу Фонду державного майна України від 10.02.2023 № 232 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації із змінами», яким продовжено приватизацію АТ «ЗАлК», але в самих постановах від 08.11.2024 як на підставу зупинення вчинення виконавчих дій даний нормативний акт зазначений не був.

Відповідно до наказу № 810 від 18.06.2018 Фонду державного майна України «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» внесено позицію по ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» ЄДРПОУ 00194122.

Згідно з додатком № 1 до Наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» № 1 від 04.01.2022 року (Перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності) належні державі пакет акцій АТ «ЗАлК» в розмірі 68,0095% статутного капіталу включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації в 2022 році.

Такий же розмір належного державі пакету акцій АТ «ЗАлК», а саме в розмірі 68,0095% статутного капіталу, зазначено і в запереченнях представника боржника.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

В силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Отже, дії органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень регламентовані не тільки Законом України «Про виконавче провадження», а й іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Положеннями ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись на дану обставину, заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Світланою Соколенко винесено оскаржувану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

Разом з тим, сама конструкція норми визначеної ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» не містить в собі посилання саме на обов`язок державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій у встановлених випадках.

Відповідно до ч. 7 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації.

Як вбачається з відповідних наказів Фонду державного майна України приватизація боржника за даним виконавчим провадження не може завершитися тривалий час, зокрема, ще з 2018 року і постійно пролонгується.

На виконанні в Лівобережному відділі державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) знаходить зведене виконавче провадження відносно АТ «ЗАлК», що також може свідчити про тривале невиконання рішень суду, за якими боржником виступає дане підприємство.

З відзиву на скаргу вбачається, що станом на 02.12.2024 до складу зведеного виконавчого провадження входять 227 виконавчих проваджень.

Водночас, суд погоджується з запереченнями представника боржника щодо помилкового посилання представника стягувача на необхідність застосування положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року № 4901-VI, оскільки АТ «ЗАлК» дійсно не є державним підприємством.

Так, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання (ч. 1 ст. 1 цього Закону), саме цим Законом затверджено порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Відповідно до частини 1 ст. 2 цього Закону, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

В той же час, відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Крім того, відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року по справі № 619/562/18, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.

За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Зупинення вчинення виконавчих дій порушує основоположні права особи - на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати та інших виплат пов`язаних зі звільненням. Окрім того, що стягувач втратив роботу, так він ще і не має можливості в розумні строки отримати свою заробітну плату та повний розрахунок. Змушений доводити свою правоту у судах починаючи зі стягнення заробітної плати, а так само і щодо належного виконання рішення суду, яке набуло законної сили в установленому порядку.

Згідно ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованою Україною 04.08.1961 року, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Зазначені положення Конвенції узгоджуються з положеннями Конституції України та прийнятим на їх виконання спеціальним законодавством.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

?незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);

?«ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);

?спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).

Суд наголошує, що ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року по цивільній справі № 335/1961/23 (провадження № 61-2268св24) зазначено, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Також, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 06.09.2024 № 12 «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23 дійшов висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить приписам статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Також, суд звертає увагу і на критерій якості закону, як складової верховенства права, та складової першого критерію правомірності втручання, адже згаданий п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Проте із наведеної норми не є зрозумілим, в якому випадку зупиняється вчинення виконавчих дій: - у разі включення кредитора, чи все ж таки боржника до переліку об`єктів приватизації; чи є підставами для зупинення те, що підприємство вже було включено у цей перелік на час відкриття виконавчого провадження (як в даному випадку - ще з 2018 року).

Встановлено, що АТ «ЗАлК» знаходиться в Додатку 6 (перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках) до наказу Фонду державного майн України від 28.12.2019 № 1574, як об`єкт малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році.

У 2021 році АТ «ЗАлК» також увійшло у перелік майна, об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у цьому році (Додаток 1 до наказу Фонду державного майн України від 06.01.2021 № 5).

Згідно з додатком № 1 до Наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» № 1 від 04.01.2022 року (Перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності) належні державі пакет акцій АТ «ЗАлК» в розмірі 68,0095% статутного капіталу включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації в 2022 році.

При цьому, як зазначалося вище, то у своїх рішеннях державний виконавець не послалася на відповідний наказ Фонду державного майна України, яким було продовжено приватизацію АТ «ЗАлК» саме на час прийняття таких рішень.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

16 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7310/20, провадження № 12-23гс22 відступила від висновків КГС та КЦС ВС про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків КГС ВС про застосування частини другої статті 343 ГПК України, викладених у постановах від 21.05.2021 у справі № 905/64/15, від 25.06.2021 у справі № 905/2214/14-908/5734/14, від 25.06.2021 у справі № 25/7, від 30.06.2021 у справі № 905/2190/14, від 15.07.2021 у справі № 924/408/19, від 24.11.2021 у справі № 908/3994/14, від 11.04.2022 у справі № 916/3143/19 та від 04.08.2022 у справі № 910/11419/20, а також висновків КЦС ВС про застосування аналогічних положень частини другої статті 451 ЦПК України, викладених у постанові від 23.02.2022 у справі № 1005/7141/2012, про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців.

Тому суд вважає, що вимога, яка сформульована у скарзі щодо зобов`язання державного виконавця скасувати постанови про зупинення вчинення виконавчих дій, як просить боржник, є некоректною, поновлення порушеного права боржника може відбутися шляхом скасування судом оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 260-261, 353-354, 450-452 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 поданою через представника ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати з акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» - задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 08.11.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1.

Зобов`язати заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлану Миколаївну поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого документу № 335/9353/24 від 28.10.2024, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.

В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покласти на Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повне судове рішення складено 10.01.2025.

Суддя: О.О. Романько