Рішення

від 24.12.2024 по справі 521/23436/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 521/23436/23

Провадження № 2/947/864/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2024

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Кравченко К.С., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом у якому просив суд встановити факт спільного проживання його та ОСОБА_2 в період з 01.03.2013 по 01.09.2022; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 майно, набуте у період з 01.03.2013 по 01.09.2022, а саме: автомобіль Шевроле Авео НОМЕР_1 , будинок АДРЕСА_1 , земельні ділянки 0,25га та 0,5470га за цією ж адресою; визнати спільною власністю подружжя ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 та визнати по її частині за кожним; визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 6453919); частину земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 5121880700:05:001:0010 по АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,5470 га кадастровий номер 512880700:05:001:0011 по АДРЕСА_1 .

Позов вмотивовано тим, що 9.10.1998 між ними було зареєстровано шлюб, який рішенням суду від 01.03.2013 було розірвано.

У період шлюбу було набуте майно: автомобіль Шевроле Авео НОМЕР_1 , будинок АДРЕСА_1 , земельні ділянки 0,25га та 0,5470га за цією ж адресою.

Вважає розірвання шлюбу фіктивним, оскільки після розірвання шлюбу він та ОСОБА_2 продовжили проживати однією сім`єю, а у 2014 році у них народився син ОСОБА_4 . У 2022 році після сварки ОСОБА_3 разом з дітьми виїхала.

Відповідачка відзиву не надала, судові повістки надсилалася їй за зареєстрованим місцем проживання та повернулися з відміткою «адресат відсутній».

Представник позивача не проти заочного розгляду справи.

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дали суду пояснення, що після розірвання шлюбу сторони продовжили проживати як сім`я, але у чому полягало це, пояснень не надали.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 09.10.1998 року між сторонами Відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновської райадміністрації виконкому Одеської міськради зареєстровано шлюб.

У період шлюбу сторонами набуто: автомобіль ШевролеАвеодержавний номерний знак НОМЕР_1 , який фактично перебуває у користуванні відповідачки,будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 6453919), земельні ділянки 0,25га кадастровий номер 5121880700:05:001:0010та 0,5470га кадастровий номер 512880700:05:001:0011за цією ж адресою.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 01.03.2013 у справі №521/838/13 шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_2 .

Статтею 81ч.1 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» defacto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, оскільки будинок АДРЕСА_1 , земельні ділянки 0,25га та 0,5470га за цією ж адресою були набуті у період шлюбу сторін, то вони є об`єктом спільної сумісною власності подружжя, а тому позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на частини на них підлягає задоволенню.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за певний період, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 644/6274/16-ц (провадження N 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц (провадження N 14-130цс19) міститься висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99) (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі №357/6408/17).

Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, який не заперечував й сам відповідач, не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї (постанова ВС від 12.12.2019 у справі №490/4949/17).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Верховний Суд зазначив, що показання свідків та спільні фотографії сторін, не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання (постанова ВС від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16).

Суд критично розцінює доводи сторони позивача про сумісне проживання сторін як однієї сім`ї у період з 2013-2022 років.

Так, зокрема, наданий позивачем акт про проживання осіб однією сім`єю від 30.09.2023 року складений ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не підтверджений у судовому засіданні усіма особами, що його склали та має лише загальний висновок, що сторони проживали однією сім`єю, однак у чому це виражалося у акті не зазначено, крім того, цього у судовому засіданні це не зміг пояснити і свідок ОСОБА_6 , який підписав зазначений акт.

Більше того, суд не вбачає юридичного значення для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю з 2016 по 2022 роки, оскільки спір виник щодо полілу майна набутого сторонами, а жоден предмет спору не набувався сторонами у цей період, а тому мета встановлення вказаного факту у період з 2016 по 2022 роки стороною позивача не доведена.

Сам факт народження у сторін дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 не є безумовною підставою для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, доказів ведення сторонами спільного господарства після розірвання шлюбу стороною позивача у порушення вимог ст.81ч.1 ЦПК України, суду не надано.

До доказів: пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с.32-33), які були надані органам поліції у 2021 році, копії постанови Малиновського районного суду м.Одеси у справі №521/638/22 від 01.02.2022р. (а.с.27-29), копії постанови Малиновського районного суду м.Одеси у справі №521/10481/21 від 15.07.2021р. (а.с.25), суд ставиться критично і вважає їх неналежними та недопустимими.

Що стосується копії постанови Малиновського районного суду від 29.04.2015 у справі №521/6873/15 та то суд також ставиться до неї критично, оскільки згідно її змісту місце проживання позивача зазначено АДРЕСА_4 .

Надаючи оцінку скріншотам з екрану телефону (а.с.34-48) суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 100 Цивільного процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в цифровій формі, яка містить дані про обставини справи, що мають значення. Електронні докази можуть мати різну форму, в тому числі і електронного документа.

До електронних документів відносять графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам`яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних. Так, електронним доказом може бути інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо. Для фіксування електронного доказу переважно робиться його електронна копія, яка часто має форму скріншота. Тобто скріншот - не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Отож, така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подавати роздрукований скріншот, як паперову копію електронного доказу - посвідчений підписом і з вказаною датою.

Оскільки зазначені скріншоти (а.с.34-48) належним чином стороною позивача не посвідчені, тобто одержані з порушенням порядку, встановленого законом, суд вважає їх недопустимим доказом.

Стороною позивача не доведено факту проживання позивача з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу після розірвання шлюбу, та придбання спірного нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 за рахунок спільних коштів подружжя і визнання за ним права власності на частину цієї квартири.

Оцінюючі досліджені у справі докази у їх сукупності, суд не знаходить підтвердження факту спільного проживання позивача та відповідачки разом після розірвання шлюбу у 2013 році, як однієї сім`ї. Матеріали справи не містять підтвердження придбання квартири АДРЕСА_2 спільні кошти позивача та відповідача. Суд приходить до висновку, що зазначена квартира не є спільним сумісним майном сторін, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім цього, позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на часину автомобілю ШевролеАвео НОМЕР_1 , який зареєстровано за відповідачкою, та яка ним користується.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст.183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на отримання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абз. 1 ч. 2 ст. 364 ЦК).

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачці, право власності якої на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі №210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі №501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від3 лютого 2020 року у справі №235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 3 червня 2020 року у справі №487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі №760/789/19).

Оскільки автомобіль ШевролеАвео НОМЕР_1 є неподільною річчю, а стороною позивача не заявлялася вимога про стягнення з відповідачки грошової компенсації частини вказаного автомобілю, то у задоволенні позову в цій частині слід також відмовити.

Керуючись ст. 4-13,76-89,258-273,280-289 ЦПКУкраїни, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

У порядку поділу майна подружжя поділити майно набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час їхнього шлюбу, визнавши за ОСОБА_1 право власності на:

- частину будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 6453919);

- частину земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 5121880700:05:001:0010 по АДРЕСА_1 ;

- частину земельної ділянки площею 0,5470 га кадастровий номер 512880700:05:001:0011 по АДРЕСА_1 ;

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом що його ухвалив за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Я. В. Бескровний