Постанова

від 13.01.2025 по справі 638/17562/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 638/17562/24

Номер провадження 22-ц/818/565/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова Аркатової К.В. від 30 вересня 2024 року по справі № 638/17562/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Державний відділ примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про відшкодування державою Україна шляхом безумовного списання з державного бюджету Управлінням Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова шкоди, заподіяної фізичній особі незаконними діями та бездіяльністю органу виконавчої влади, а саме: Управління Пенсійного фонду України в Харківській області,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Державний відділ примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про відшкодування державою Україна шляхом безумовного списання з державного бюджету Управлінням Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова шкоди, заподіяної фізичній особі незаконними діями та бездіяльністю органу виконавчої влади, а саме: Управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 520/2463/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити йому перерахунок і виплату пенсії з 2019 по 2022 роки. Рішення суду виконано не повністю, оскільки лише зроблено перерахунок, однак пенсія в сумі 174 762,12 грн не виплачена через відсутність бюджетних коштів. Він звертався до державної виконавчої служби, однак виконавче провадження закрито без виконання рішення суду. Недоотримана пенсія з урахуванням індексу інфляції складає 272 944,39 грн, що є майновою шкодою, яка спричинена йому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Оскільки ним заявлено лише майнову вимогу про відшкодування шкоди, а публічно-правовий спір вже вирішено, він звернувся до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства.

Просив стягнути з бюджету держави Україна на його користь кошти в сумі 272 944,39 грн шляхом безумовного списання Управлінням Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова в рахунок матеріальної (майнової) шкоди, спричиненої органом виконавчої влади - Управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала мотивована тим, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

На вказане судове рішення 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу судді - скасувати та розглянути і задовольнити його позов про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував його доводи щодо подачі позову у порядку цивільного судочинства і помилково застосував норми КАС України, визначивши його цивільний позов як адміністративну справу. Оскільки ним заявлено лише майнову вимогу про відшкодування шкоди, а публічно-правовий спір вже вирішено, він звернувся до суду з цим позовом саме у порядку цивільного судочинства до суду загальної юрисдикції за місцезнаходженням відповідача.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 2 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Передаючи справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Державний відділ примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про відшкодування державою Україна шляхом безумовного списання з державного бюджету Управлінням Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова шкоди, заподіяної фізичній особі незаконними діями та бездіяльністю органу виконавчої влади на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, якою передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, та виходив з того, що справа за вищевказаним позовом відноситься до предметної юрисдикції адміністративного суду на підставі статей 19, 20 КАС України.

З таким висновком суду колегія суддів не може в повній мірі погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, це спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Предметом цього позову є стягнення коштів, які, як зазначає позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не виплатило йому на виконання рішення суду в адміністративній справі про визнання дій неправомірними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії, з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У постановах від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19 (провадження № 14-588цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що суди помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір щодо недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акту правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.

Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Відповідні висновки в аналогічних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 552/945/21, провадження № 61-16540св21, від 28 червня 2023 року у справі № 750/4724/21, провадження № 61-1327св23, від 08 березня 2023 року у справі № 570/4129/20, провадження № 61-14586св21.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачене статтею 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, провадження № 14-158цс20, дійшла висновку про те, що ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

За результатом аналізу частини 5 статті 21, частини 1 статті 19 КАС України у їх поєднані можна дійти висновку, що юрисдикція спору про відшкодування шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про відшкодування шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Ураховуючи те, що вимоги ОСОБА_1 щодо перерахунку і виплати пенсії розглянуті адміністративним судом у справі № 520/2463/22, та його вимоги у даній справі по суті є вимогами про стягнення недоотриманих сум пенсії, інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, тож цей спір за своїм характером також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Тобто, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку щодо того, шо позов ОСОБА_1 має розглядатися за правилами КАС України, однак не врахував наступне.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до принципу спеціалізації Законом визначено види і повноваження місцевих судів: загальні суди, які розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом; господарські суди, які розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції; адміністративні суди, які розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом (частина 5 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже судова юрисдикція - це компетенція судів здійснювати правосуддя в формі визначеного законом виду судочинства і щодо визначеного кола правовідносин.

У порядку цивільного судочинства районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами розглядаються справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (стаття 19 ЦПК України).

Територіальна юрисдикція (підсудність) визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-32 ЦПК України).

Тобто, у ЦПК України розмежовано поняття підсудності та юрисдикції, а саме: цивільна юрисдикція або юрисдикція загальних судів визначає загальну компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ та коло справ, які суди мають право розглядати і вирішувати в порядку цивільного судочинства, тоді як правила територіальної юрисдикції (підсудності) розмежовують підсудність справ судам одного виду юрисдикції - цивільної - за територіальною ознакою.

За таких обставин, помилковим є ототожнення понять «підсудність» з «юрисдикцією» (підвідомчістю).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 804/3516/18, від 19 жовтня 2020 року у справі № 757/4781/19 та Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 495/6724/17.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Тобто, вказаною правовою нормою визначено обов`язок суду передати цивільну справу на розгляд іншому суду в межах одного виду юрисдикції - цивільної, за територіальною ознакою.

Дії ж суду у випадку, якщо він дійде висновку, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тобто відноситься до іншої судової юрисдикції, врегульовано пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, якою визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судом першої інстанції вищенаведене не враховано, ототожнено поняття предметної (підвідомчість) та територіальної (підсудність) юрисдикції, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з пунктом 4 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо розгляду його позову по суті задоволенню не підлягають, оскільки розгляд справи по суті належить до компетенції суду першої інстанції, та до суду апеляційної інстанції такі вимоги є передчасними.

Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року скасувати, справу направити до Дзержинського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 13 січня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова